Аргументи попередньої влади зводилися до того, що АТП не уклало угоди із замовником перевезень — виконкомом міської ради, тому легальний механізм зарахувати ці кошти на рахунок підприємства відсутній. Мовляв, якщо вчинимо інакше, то це вже буде явний кримінал. А відповідну угоду за результатами березневого конкурсу (тоді АТП виграло три „пакети” маршрутів) не уклали, оскільки, на думку перевізника, самі умови конкурсу було складено з порушенням закону. Отож, під сумнів можна поставити і його результати. Справа про „законність-незаконність” майже рік розглядалася по різних судах.
Втім, незважаючи на це, відпрацьовані гроші бюджетної дотації повернути АТП таки можна було. Події розгорталися перед самим новим роком, коли, починаючи з 25 грудня, влада і АТП проводили переговори з тим, аби залагодити ситуацію. Навіть зійшлися на тому, що договори таки будуть підписаними. Далі на світ з’явилися нові обставини і перевізнику як додаткову висунули умову відкликати усі скарги з судів. Для Калуського АТП такий крок означав би повну капітуляцію. Тому підприємство запропонувало варіант укладення мирової угоди з тим, аби у разі нечесної гри влади зберегти за собою право знову позиватися у судах. Ця угода мала бути підписана 28 грудня. Але тоді владу не влаштувала одна з умов примирення, яка фактично і стала каменем спотикання. Наступного дня усю суму бюджетної дотації повернули до обласного бюджету. Там також треба було терміново, до нового року, щось вирішувати з неждано-негадано отриманими грошима і їх скерували до тролейбусного парку обласного центру. Перевізник Івано-Франківська не розгубився і придбав новий автобус. Вийшов непоганий, можна навіть сказати — розкішний подарунок Калуша Івано-Франківську до Нового року
У цій „дикій” історії постраждалою стороною стало ВАТ „Калуське АТП”, колектив якого — 360 чоловік — фактично заробило ці гроші і, дякуючи міській владі, зазнало серйозних збитків. Адже торік тільки один день курсування містом пільгового автобуса коштував підприємству 45 літрів дизельного пального плюс витрати на амортизацію транспорту, зарплату працівникам, податки тощо. Мало того, що бюджетна компенсація не покриває усіх цих витрат (правом безкоштовного проїзду у місті користується до 20 тис. людей, таким чином на одного виходить менше гривні на місяць), у АТП відібрали усе йому належне. Маючи на руках дорожні листи, акти виконаних робіт на підтвердження того, що автобуси АТП протягом 2005 року справно перевозили пільговиків, 10 січня перевізник звернувся з позовом до суду. Цей фактично єдиний легальний шлях „відбити” зароблене, який залишила підприємству міська влада, приніс свої плоди. Як повідомив голова правління ВАТ „Калуське АТП” Василь Любас, 20 квітня суд виніс рішення, яке підтвердило справедливість вимог перевізника.
Тепер вже нова міська влада має повернути ВАТ „Калуське АТП” понад 140 тис. гривень бюджетної компенсації за минулий рік плюс оплатити державне мито і судові витрати (ще близько півтора тисячі гривень). Такий вирок суду вступив у дію з 1 травня. За цей час докорінно змінилася політична ситуація і розстановка сил у місті. Так, донедавна непримиренний опонент влади Василь Любас став міським депутатом, а його соратник по партії “Народний Союз „Наша Україна” Ігор Очкур — заступником міського голови з питань економіки (саме управління економіки займається організацією пасажирських перевезень у місті). З огляду на ці всі обставини і небажання керівництва АТП конфліктувати з новою міською владою, повідомив Василь Любас, форсувати події підприємство поки що не буде. Про це Василя Івановича окремо просив і міський голова. Інакше до всіх фінансових негараздів у нашому місті можуть додатися ще й заблоковані рахунки міської ради. За інформацією Василя Любаса, міський голова з цим питанням звертатиметься до області і, можливо, бюджетні гроші таки вдасться повернути до міста.
Ігор Очкур з приводу цього судового рішення був небагатослівним: мовляв, остаточно крапки над „і” розставляти передчасно, але все відбуватиметься строго по закону.
Отож маємо, що повернули ми гроші, образно кажучи, подаровані з Державного бюджету, а віддавати перевізнику (ймовірно, з великими труднощами) доведеться свої, кровні. З таким тягарем за плечима, який дістався від попередників, міській владі не позаздриш.
Ватикан: коли час зупинився