Як стало відомо згодом, минулого року група юнаків з району виїхала до Італії на заробітки та навчання. Нещодавно більшість з них повернулася додому, проте Володимира та ще двох хлопців (місце перебування яких досі невідоме) з ними не було. На запит голови калуської районної ради Василя Прокопіва, консул України у Мілані підтвердив повідомлення про смерть Володимира. В офіційних документах зазначено, що причина смерті — самогубство. Але з огляду на деякі обставини, таке твердження викликає сумніви. Як би там не було, молодої людини уже немає у живих. Цей випадок є тільки краплиною у величезному морі йому подібних.
Великою проблемою, з якою зіткнулася сім’я загиблого, було переправлення домовини на батьківщину. Така процедура коштує недешево — 4 тис. євро. Половину суми, згідно з домовленістю районної ради і у зв’язку з матеріальною неспроможністю родичів, профінансувало Міністерство закордонних справ. Решту коштів зібрала українська церква за кордоном.
У даному випадку дивує байдужість Генерального консульства України у Мілані до своїх громадян. Зокрема, у листі-відповіді на запит районної ради значиться, що “інформацією щодо місця проживання Чепіля В. Генконсульство не володіє”. Проте дізнатися про місце проживання громадянина України не потребує величезних зусиль і входить якщо не до посадових, то, принаймні, до людських обов’язків працівників консульства.
Що спонукає шукати кращої долі за кордоном?
Моніторинг засвідчив, що в основі трудової міграції наших співвітчизників — цілий комплекс причин, головними з яких, безперечно, є соціально-економічні. Має вплив різниця у доходах, які отримує громадянин України вдома і на заробітках. Причому мігрант отримує набагато нижчу зарплатню, аніж місцеві жителі тієї ж кваліфікації. Окрім цього, трудова міграція негативно впливає на розумовий потенціал країни. Тобто, нашу державу покидають громадяни з вищою освітою, науковці. Через це Україна щороку втрачає понад мільярд доларів.
До негативних сторін заробітчанства належить також те, що через відсутність батьківського піклування страждають діти українців, які перебувають на заробітках за кордоном. Звичайно, матеріальне становище таких родин значно краще, ніж інших, бо гроші постійно надходять з-за кордону. Але, з іншого боку, у підлітковому віці діти не відчувають контролю з боку батьків, не отримують від них розуміння, порад, і в результаті виховуються у вуличному середовищі. А це найнегативніший вплив на дитину, який може бути.
Позитиви є
Серед позитивних сторін заробітчанства — підвищення добробуту українців, усвідомлення відповідальності за власну долю та добробут родини, позбавлення споживацької психології та сліпої віри у державу, яка нібито має забезпечити своїх громадян усім необхідним, а також практично подвійне зниження напруги на ринку праці. Трудова міграція є одним із ефективних засобів інвестування вітчизняної економіки. Адже у країну вливають значні фінансові потоки. Заробивши в Італії чи Польщі, люди витрачають гроші вдома.
Окремо взятих підрахунків по Калушу знайти не вдалося. Ані по кількості трудових мігрантів з Калущини, ані суми щорічних інвестицій заробітчан чи навіть сумарної кількості придбаного житла саме за заробітчанські кошти. Ясно тільки одне: наші співгромадяни стали інтенсивніше вкладати кошти у нерухомість.
Банки „з’їдають” заробітчанські гроші
Для переказу коштів рідним та близьким в Україну заробітчани вимушені користуватися послугами міжнародних систем термінового (протягом 15 хвилин) переказу коштів, які можуть здійснюватися без відкриття рахунків у банку. Найбільш поширеними у світі є системи „Вестерн Юніон” та „Мані Грам”, що стягують з відправників значні комісійні. Як повідомили „Вікнам” в одній із банківських філій, сума, яку сплачують за послуги банку, залежить від загальної суми переказу. Якщо сума переказу більша від 5 тис. доларів, то відсоток відрахувань за послуги становить 4%. Якщо ж переказувати 50 доларів, доведеться віддати 26%.
Зрозуміло, що українські заробітчани витрачають немалі кошти на послуги банків, втрачаючи на цьому велику частину важко зароблених грошей.
Довідка „Вікон”:
З 1997 по 2001 рік офіційно емігрувало майже 90 тис. українців з вищою освітою. З них — 574 доктори наук та 907 кандидатів наук. За статистикою, близько 2 млн. українців покинули батьківщину і подалися на заробітки. За неофіційними даними, чисельність заробітчан сягає 7 млн. з них майже 700 тис. осіб працюють в Італії. На 90% українська еміграція в Італії є жіночою. Основними країнами заробітчанства українських громад є Росія, Португалія, Італія та Польща. Сума щорічних грошових надходжень в Україну від заробітчан становить близько 1,1 млрд. доларів. Тільки до нашого регіону від заробітчан щорічно надходить 100 млн. доларів. За деякими експертними оцінками, українці, які виїхали за кордон, заробляють щомісяця 400 млн. доларів. Більшість цих коштів повертається на Україну.
Ватикан: коли час зупинився