Тоді вже, здавалося б, можна, не озираючись на засновників чи власників, мати свою позицію, відстоювати певну політичну лінію.
Але це можна успішно втілювати, коли працює колектив однодумців, коли є мудрий керівник, професіонал, який знає, як зробити газету читабельною, як створити імідж газеті і, головне, втримати його, зміцнити, коли керівник шукає шляхи для цього, використовує на повну силу всі можливості, коли насправді слово не розходиться з ділом, а не лише декларується на сторінках газети, коли керівник дбає про колектив газети, працює на його консолідацію, а не провокує і поглиблює конфлікти.
У „Дзвонах Підгір’я” впродовж двох останніх років цілеспрямовано позбуваються від небажаних працівників, а на їхні місця беруть знайомих, колег, родичів. Своїм працівникам редактор кар’єрного росту не дає, а на вищі вакантні посади приймаються бажані люди. Думка колективу ігнорується. Але надзвичайно гострий і затяжний конфлікт відбувається в редакції впродовж останніх трьох місяців (з 26 квітня). Конфлікт між редактором і інженером-програмістом Едуардом Петрашем, який спровокувала сама Мирослава Побуцька. Працівника, не маючи законних підстав, виживають з роботи. Довели до нервового зриву (перебував на лікарняному). І коли профспілковий комітет більшістю голосів не дав згоди на звільнення працівника, гнів редактора рикошетом спрямувався на членів профспілкового комітету. Редактор, перевищуючи свої службові повноваження, чинить в редакції свавілля, разом із заступником настроює одну частину колективу проти іншої.
У зв’язку з цим (у контексті теми) виникає запитання: чи можна з таким керівником відпускати редакційний колектив у так зване „вільне плавання”? З керівником, який декларує на сторінках газети чесність, відкритість, прозорість, говорить про справедливість і свободу слова, а сам зловживає службовим становищем, створює неможливі умови праці для колективу.
То що таке роздержавлення ЗМІ: шлях до незалежності чи до вседозволеності?
Ватикан: коли час зупинився