Запрошення взяти участь у дискусії отримали міський голова Ігор Насалик, в. о. першого заступника міського голови, керуюча справами виконкому Наталія Бабій, зуступники міського голови з гуманітарних питань та “комуналки” Олександр Челядин та Степан Різник, голова Фонду комунального майна територіальної громади міста Іван Ткачик, депутати міської ради Віталій Кінаш і Богдан Романюк, представники від районної влади — голова райради Василь Прокопів та голова Фонду спільної власності територіальних громад селища, сіл Калуського району Сергій Твардовський, керівники та представники усіх місцевих засобів масової інформації (Мирослава Побуцька — редактор газети „Дзвонів Підгір’я”, Тетяна Кригануца — член профкому „ДП”, Едуард Петраш — програміст „ДП”, Галина Марій — редактор газети „Калуське віче”, Галина Когут — редактор газети „Вісті Калущини”, Іван Мороз — директор ДС „Калуське міське телебачення”, Василь Мороз — директор ДС „Калуське районне телебачення”, Олександр Зуб — журналіст газети „Калуський нафтохімік”).
На жаль, не змогли прийти Наталія Бабій (вона послалася на зайнятість), Олександр Челядин (того дня було анонсоване пікетування приміщення обласної адміністрації обласною організацією УНП). Богдан Романюк, Василь Прокопів, Сергій Твардовський та Василь Мороз також не з’явилися. Натомість участь у заході взяв від середи радник міського голови Василь Заник, приєднався заступник редактора „Дзвонів Підгір’я” Михайло Коломиєць та редактор міського ТБ Олександр Смаль. До речі, міський голова Ігор Насалик обмежився невеликою промовою і, пославшись на невідкладні справи, покинув товариство, не почувши того, що мав почути.
Свобода і роздержавлення
Найперше усі учасники „круглого столу” мали можливість дати свою оцінку ситуації зі свободою слова на Калущині. Думки розділилися.
Олександр Зуб:
— Нормальний стан зі свободою слова тільки у „Вікнах”, оскільки вони фінансуються самостійно. Щодо газет рад, то тут багато залежить від позиції керівника і колективу. Гадаю, що тут потрібні чіткі і передбачувані правила гри. Це насамперед фінансування, право керівника ЗМІ визначати кадрову політику і підписання документу про редакційну політику, у якому будуть визначені принципи співпраці із засновником.
Едуард Петраш:
— Свобода слова в ЗМІ залежить передусім від позиції редактора.
Мирослава Побуцька:
— Нещодавно районна рада свою частку у „Дзвонах Підгір’я” передала трудовому колективу (у рішенні районної ради йдеться не про колектив як такий, а про редакцію. — Авт). Це є чи не першим подібним випадком у області. Щодо стосунків з новою владою, то вони є нормальними. За перше півріччя ми заробили 46 тис. гривень, ще 37 тис. гривень профінансував міський бюджет. Це на 10 тис. гривень менше плану. Питання діяльності ЗМІ має розглядатися на сесії міської ради. І хоча є певні моменти, районна рада, безперечно, зробила демократичний крок.
Михайло Коломиєць був повністю солідарний зі своїм керівником. А Іван Ткачик зазначив, що, незважаючи на фінансову залежність ЗМІ від влади, поліпшення ситуації зі свободою слова у Калуші є очевидним.
Іван Мороз, який керує міським телебаченням, співпрацює із засновником (тобто міською радою) згідно з угодою. А нещодавно колектив звернувся до міського голови з проханням ввести до співзасновників телебачення приватного інвестора. Олександр Смаль вважає, що про свободу слова говорити передчасно. А у „комуналці”, переконаний Степан Різник, свободи не бракує — журналісти про „комуналку” пишуть, як і скільки хочуть.
Радник міського голови Василь Заник визначальними для свободи слова бачить такі фактори, як свобода журналіста та наявність її всередині засобу масової інформації. Петро Перегіняк розвинув цю думку і заявив, що свобода — „це не вседозволеність”. За словами Петра Перегіняка, вільних ЗМІ немає, не було і не буде. А основні проблеми засобів масової інформації — у відсутності проблемних матеріалів.
„Брак свободи слова передусім на совісті колективу та редактора”. Так вважає редактор „районки” Галина Когут. І як приклад навела своє видання. Газета непогано заробила на виборах, тому до цього часу працює на „свої” кошти і жодної копійки з районного бюджету ще не витратила.
Тетяна Кригануца також проти вседозволеності і, зокрема, проти спекуляцій журналістів і редакторів, які свою суб’єктивну думку подають, як істину в останній інстанції.
Прагматичний підхід до проблеми має депутат міської ради Віталій Кінаш (Громадянська партія „Пора”). На думку депутата, ЗМІ не мають бути залежними, а вчитися самостійно заробляти гроші. При цьому такого поняття, як дотації з бюджету, бути не повинно. Це не стимулює ЗМІ до росту, а коли місто певну частку від власності в ЗМІ (як це пропонує телебачення) віддає інвестору, то має чітко розуміти, що будь-який бізнесмен прийде тільки, щоб заробити, або мати інші, політичні чи бізнесові дивіденди. А влада може піти тим шляхом, яким свого часу пішли у Чернівцях: закласти у бюджеті певні кошти, провести тендер серед засобів масової інформації і його переможці протягом року надаватимуть площу у своїх виданнях для повідомлень та інформації від влади. Щодо свободи слова, то, якщо не брати до уваги засновника, вона є повною. Але в ідеалі влада не повинна бути засновником ЗМІ.
Несподівано дивною на питання про наявність свободи слова виявилася відповідь Ігоря Насалика. Так, міський голова вважає, що чим менше він спілкується із ЗМІ, тим вільнішою є преса. „Я не зустрічався з редакторами, і не збираюся диктувати свої умови”, — пояснив свою думку Ігор Степанович. Але варіант передачі своєї частки колективу „Дзвонів Підгір’я” владою таки розглядається. Щодо діяльності міської ради, то вона може висвітлюватися у ЗМІ на підставі окремих угод, згідно з результатами конкурсу. Напряму з бюджету не повинен фінансуватися жоден засіб масової інформації. Щодо газет, то вони мають стати бізнесом, який ведеться їхніми засновниками.
Ситуація з телебаченням виглядає інакше. В основному тому, що воно є єдиним у місті. Для міського телебачення міський голова пропонує програму якісного розвитку. Так, залучивши орієнтовно 70-80 тис. доларів США, можна модернізувати матеріальну базу і у перспективі охопити мовленням 5-6 районів. У бюджеті міста такі суми не закладені, тому для залучення коштів влада готова виставити частину своїх активів у міському телебаченні на конкурс або продати інвестору. Звісно, залишивши собі щонайменше 50% плюс 1 акцію.
„Калуське віче”. Перерваний політ чи стресова терапія?
Вже місяць передплатники газети калуських комунальників намарно очікують улюблене видання. Причина у тому, що газету повністю позбавили фінансування комунальні підприємства міста. Заступник міського голови з комунальних питань Степан Різник проблеми тут жодної не бачить і, на його думку, питання впирається не у свободу слова (тут газету ніхто не обмежував), а у суто юридичні причини. Так, за словами Степана Різника, все почалося з виступу на сесії міської ради депутата ради обласної Ігоря Гаврилюка, який сказав, що „комунальники клоччя не мають, а газету свою мають”. Мовляв, чому б не подумати і про видання ілюстрованого журналу. До речі, свого видання не мають значно більші і успішніші комунальні служби великих обласних центрів України. Калуш у цьому плані донедавна був унікальним містом. Слова депутата взялися перевіряти, і виявилося, що засновником газети „Калуське віче” є нині покійний, колишній редактор газети Микола Трач та ще двоє приватних осіб. Ні ЖЕО, ні інших комунальних підприємств у засновниках газети не значаться. Проте свого часу ЖЕО уклали договори з газетою і щомісяця перераховували на її рахунок кошти. Звісно, самі ЖЕО їх брали від квартирної плати. У принципі, зрозуміти, чому квартплата йде не на заміну труби у його підвалі, а на газету, звичайному калушанину зрозуміти важко. Та й ці відрахування, зважаючи, що у статуті ЖЕО про видавничу діяльність немає жодного слова, були протизаконними. То ж Степан Різник запропонував внести зміни до Статутів. Ясно, що це нереально, а у тих 26 послугах, які належить надавати платникам квартплати ЖЕО, про газету не сказано. Тому фінансування „Калуського віче” просто припинили. Тепер комунальники не мають жодного стосунки до цієї газети.
Редактор тижневика „Калуське віче” Галина Марій, хоча і була серед запрошених, „круглий стіл” проігнорувала. Але свого часу вже заявляла, що такі дії комунальників вважає наступом на свободу слова і навіть обіцяла вдатися до акцій протесту (на початку липня була анонсована підготовка акції протесту українських журналістів „НЕ душіть!”, до якої запрошували приєднатися усіх журналістів). Більше того, Галина Григорівна має припущення, що джерело конфлікту — у її давніх особистих порахунках зі Степаном Різником.
Обійшлося без акцій, але окремо зазначимо, що для газети це чудова нагода стати по-справжньому незалежного і порівняно легко звільнитися від опіки і заодно фінансування влади. За словами Василя Заника, це „унікальна нагода мати незалежну газету”. Але шанс не вельми стимулює редакцію. Подейкують, невдовзі „Калуське віче” може опинитися під „крилом” других фінансових донорів. Це той випадок, коли фінансова стабільність переважила прагнення до незалежності.
„Дзвони Підгір’я” в очікуванні закону про роздержавлення
Ігор Насалик заявив, що цього року роздержавлювати місцеві ЗМІ не будуть точно. Але це не впливає і не вплине на „свободу дій” і свою думку влада „своїм” ЗМІ не нав’язуватиме. У перспективі все йде до роздержавлення. І тут найцікавішим бачиться сам механізм цього процесу. Закон „Про реформування держаних та комунальних засобів масової інформації” ще в процесі обговорення. А тому питань, на які немає відповіді, надто багато. Скажімо, редакція муніципального видання має приміщення, техніку (усе — придбане коштом територіальної громади) і щорічно на її роботу виділяються кошти з міського бюджету. Є думка, передати усе, як є, колективам і хай ідуть у „вільне плавання”. Проте, це створює нерівні умови для ЗМІ.
Те, як це може відбуватися, пояснив голова Фонду комунального майна громади міста Іван Ткачик. Так, він повідомив, що газета, телебачення чи радіо є суб’єктом господарювання, тому має прораховувати свої доходи та видатки. Щодо роздержавлення, то сам процес передбачає розроблення чіткого бізнес-плану. Влада передає редакції майно. Перед тим проводиться експертна оцінка. При цьому є технології, які дозволяють оцінити навіть творчий потенціал, який визначається після вивчення експертами публікацій у виданні. До уваги також беруться усі можливі ризики. Досі жодного муніципального ЗМІ наш Фонд комунального майна не оцінював, бо не було такої потреби. Щодо майна редакції, то воно, як правило, не нове, з часом виходить з ладу і його можна передати безкоштовно. Інша річ — приміщення, яке має високу ринкову ціну, і просто віддати трудовому колективу чи редакції його не доцільно. Адже не виключено, що газета не витримає тягаря незалежності і з часом саморозпуститися. Тоді колектив гіпотетично може продати подароване йому приміщення і ще непогано заробить на цьому (так само і на майні, яке, по суті, належить громаді міста). Тому тут доцільно подумати над варіантом, що коли видання ліквідовується, надані приміщення воно має повернути попередньому власнику. Тобто, громаді міста.
Солідарний з Іваном Ткачиком і депутат Віталій Кінаш: „Чому ми маємо давати приміщення в оренду за 1 гривню на рік? Після роздержавлення це буде не наша газета, і тому вона маює платити на загальних підставах. Як і усі, хто займається бізнесом”.
Тому постало питання — чи виживуть „Дзвони Підгір’я” після роздержавлення?
— Елементарно, — відповіла Мирослава Побуцька. — Три газети області, в тому числі і наша, увійшли до пілотного проекту з роздержавлення. Щодо бюджетного фінансування, то ми не розкошуємо — за 8 останніх років не придбано жодного нового комп’ютера. Для порівняння: торік верховинська газета отримала з районного бюджету 198 тис. гривень. У них є все, техніка, нова машина, приміщення. А ми отримали 100 тис. гривень. І це при тому, що верховинська газета виходить раз на тиждень, а „Дзвони” — двічі.
А заступник редактора Михайло Коломієць зазначив, що „чиста” собівартість одного примірника газети становить 90 гривень на рік. Щось тут явно не те. Візьмемо тираж — в середньому 5 тис. примірників і вийде, що „Дзвонам Підгір’я” на рік потрібно фантастичні 450 тис. гривень. Тепер газета заробляє 80-100 тис. гривень на рік плюс стільки ж виділяє бюджет. Виходить на рік мінус 250 тис. гривень. Тобто „Дзвони” мали б давним-давно збанкрутувати.
Представник профкому „Дзвонів Підгір’я” Тетяна Кригануца вважає, що прагнення до самостійності і незалежності можна зреалізувати тільки у команді однодумців і при нормальному керівникові, який дбає про колектив. Це не та ситуація, яка сьогодні панує у „Дзвонах”. Зокрема, тут є ціла низка трудових конфліктів. Ці локальні проблеми будуть вирішуватися у правовому полі і такі конфлікти, відповіла Мирослава Побуцька, до проблеми роздержавлення не мають жодного стосунку.
А депутат Кінаш рекомендував, оскільки міська рада поки що є засновником видання, усі суперечності всередині колективу обговорити на депутатських комісіях.
Телебачення: чекаємо інвестора
Перші кроки на шляху до роздержавлення зробило і міське телебачення. Ясно, що тут малими інвестиціями не обійтися, тому потрібно шукати серйозного бізнесмена, який погодиться вкладати свої гроші. Директор міського ТБ Іван Мороз телебачення загалом вважає справою неприбутковою. Але що з того матиме у такому випадку сам інвестор, не пояснив. Хіба що моральне задоволення і медіа-ресурс на випадок виборів. Крім того, з телебаченням влада остаточно розпрощатися не готова (мовляв, для ТБ роздержавлення — на погибель) і інвестор контрольного пакету, а, відповідно, — і можливості диктувати свою політику — не отримає. То для чого тоді такий бізнес? Цю позицію підтримав і Віталій Кінаш, який висловив переконання, що просто так мільйон гривень ніхто не дасть.
Підсумував дискусію з приводу пошуку інвестора Олександр Зуб:
— Інвестор — це той, хто хоче повернути свої гроші назад, чи мати іншу вигоду, а ви шукаєте мецената.
Як вихід, Олександр Зуб бачить закладення у бюджет конкретної суми, але не на дотування певного видання, а на розвиток демократії. За рахунок цього фонду можна допомагати кращим і кваліфікованішим журналістам і у такий спосіб підтримати свободу слова. І навіть подумати про громадське телебачення.
Таким чином у місті вже маємо три різні моделі роздержавлення: „Калуське віче” просто позбавили фінансування, „Дзвони Підгір’я” чекають роздержавлення (малоймовірно, що воно відбудеться до 2008 року), а телебачення вже шукає інвестора. І якщо питання свободи слова насправді дуже відносне і залежить від багатьох чинників (насамперед від редакційної політики, яку зокрема з повним правом мають визначати і засновники чи власники ЗМІ), то щодо роздержавлення двох думок бути не може. Так, якщо газета чи телебачення мають приватного власника, то вони, звичайно, є дещо обмеженими. Але це є цивілізована модель, поширена у демократичному світу. Щодо влади, то вона володіти ЗМІ не повинна у принципі. Тільки тому, що по своїй суті журналіст (і засоби масової інформації) є природнім опонентом влади. А не вдавано опонувати тому, хто тобі дає гроші, річ по-суті абсурдна.
Інший зріз проблеми — майбутні конкурси на право публікувати інформацію від влади. Природно, на рівних і конкурентних умовах. Сьогодні це також тільки слова, бо як можна порівняти тиражі до прикладу двох різних газет. Якщо одна має, по-перше, добре налагоджену систему „добровільно-примусової” передплати, дешевшу за рахунок бюджетної дотації передплатну вартість (що також впливає на вибір потенційних читачів) плюс ще пільгову передплату соціально-незахищеним верствам населення згідно зі списками відповідного управління міської ради (різниця, звісно, також покривається з бюджету). Можна додати сюди ще й 1 гривню за оренду приміщень на рік. Такі відносно комфортні, тепличні умови існування дозволяють виданню ще й дешевше за конкурентів продавати рекламну площу. Ясно, що принаймні на початку за такими показником, як вартість-тираж, газета, яка працює у ринкових умовах, з виданням, що підтримується з бюджету, на рівних конкурувати просто не зможе. Тому важливо бодай за рік перед тим, як проводити відкритий і чесний конкурс на право публікувати офіційну інформацію від влади, поставити усіх його потенційних учасників у рівні умови. І тільки так можна буде зрозуміти, хто чого вартує і з’ясувати, чи витримають теперішні муніципальні ЗМІ фінансовий тягар свободи.
Ватикан: коли час зупинився