Загалом виникає закономірне питання: чим викликане таке нищення історичного ядра міста? У той час, як у інших містах, де зберігся історичний центр, про нього дбають з особливим трепетом.
До прикладу, у Львові є заборона у старовинних будинках встановлювати металопластикові вікна. І це правильно, оскільки стара частина будь-якого великого міста чи маленького містечка Західної України має щось притаманне тільки нашому регіону. Виглядає, що у Калуші старовинні будівлі не тільки не шанують, намагаючись зберегти їх у початковому вигляді, але й змінюють до невпізнаності, вносячи такі архітектурні елементи і доробки, проти яких пластикові вікна (які за бажання знову можна змінити на дерев’яні) виглядають невинною дитячою забавкою. Болить ця проблема і багатьом калушанам. Зокрема, про це — у листі, який нещодавно надійшов на адресу редакції.
„Я проживаю неподалік центру і вже не маю сил дивитися на те, що робиться зі старовинною міською Ратушею, — вказує наша дописувачка Марія Кизимишин. — Для чого взагалі було руйнувати одну з найстаріших будівель нашого міста? Чому нікому з чиновників не прийшло в голову відреставрувати Ратушу? І зробити її не будинком влади, а, скажімо, гарним музеєм історії Калуша. Тоді ми могли б пишатися тим, що у нашому місті є збережений історичний центр. Адже таких старовинних будівель залишилося мало — можна перелічити на пальцях. Чому ж тоді влада не подбала про те, щоб вони залишилися незмінними, аби прикрашали центральну частину міста, і не тільки ми та наші діти, але й внуки та правнуки могли на власні очі побачити, відчути, яким було їхнє рідне місто за часів дідів-прадідів. Адже щось історичне намагаються зберегти в інших містах. А ми що — гірше вандалів? Бо вандали нищили чуже, а ми — своє, свою пам’ять. Старовинний центр кожного міста чи містечка — це основа його індивідуальності, а такими змінами, як перебудова Ратуші, ми втрачаємо притаманні тільки Калушу риси”.
Думка щодо музею і справді цікава, адже, окрім зовнішньої реставрації, можна було б спробувати відтворити і інтер’єр окремих приміщень. У таку Ратушу непогано було б запросити гостей нашого міста, а нинішня влада цілком пристойно виглядала б у старовинному інтер’єрі, скажімо, приймаючи делегації із закордонних міст-побратимів. Але сьогодні усі протести небайдужих калушан виглядають марними. Головно тому, що перебудовувати Ратушу вже почали і процес цей назад повернути неможливо. Розрадив в. о. заступника міського голови з питань будівництва Василь Петрів. Судячи з його коментарю, те, що робиться з Ратушею, — найкращий і оптимальний варіант її… збереження. І взагалі песимістичні настрої слід відкинути і подивитися на проблему трохи з іншого боку.
Так, проект, за яким сьогодні проходить реконструкція Ратуші з добудовою, Василь Іванович назвав одним із найвдаліших, який коли-небудь реалізовувався у Калуші. Резони до початку робіт були такими: одноповерхова маленька Ратуша, яка поступається прекрасним кількаповерховим аналогічним спорудам в інших районних центрах Прикарпаття та й інших областей, — варіант не для Калуша. Тобто масштаб міста дозволяє претендувати на щось значно солідніше. А коли будувалася наша Ратуша (на початку ХХ століття. — Авт.), Калуш був маленьким провінційним містечком. Ще один аргумент на користь масштабної перебудови — вкрай занедбана будівля донедавна була не окрасою, а навпаки — ганьбою міста. Ратушу посилено експлуатували (свого часу тут розташовувалася райдержадміністрація, потім — управління сільського господарства РДА), а відновлювальних робіт, спрямованих на збереження споруди, не велося. Тому тут потрібно було щось робити. Зберегти, повідомив Василь Петрів, будівлю Ратуші у початковому вигляді не було можливості через те, що будівля була позбавлена нормального фундаменту.
Василь Петрів вважає, що після того, як буде оновлено будівлю Ратуші, центр міста не тільки не втратить індивідуальності, а, навпаки, — набуде довершеного вигляду, адже у цілісний архітектурний ансамбль об’єднаються костьол св. Валентина, Народний дім з куполом, Ратуша з двома куполами. Гармонійно поєднаються і площі та сквери (площа перед Ратушею, переходитиме у площу Героїв, а та плавно — у площу перед кінотеатром „Відродження”). Для довершеності образу центрального ядра міста, сучасний будинок, який інтенсивними темпами зводять на пл. Героїв, також матиме шпиль.
Тому для того, аби у центрі Калуша нарешті запанувала гармонія, вважає в.о. заступника міського голови з будівництва, перебудову Ратуші потрібно прискорити і чим скоріше завершити.
Розвалювати стару Ратушу почали ще у 2002 році, а проект і початок будівництва датується 2003 роком. Тоді приблизний кошторис усіх робіт визначили у розмірі близько 8,5 млн. гривень. Василь Петрів каже, що це дуже помірна ціна для такого проекту — все порахували за економним варіантом, без оздоблення та інших витребеньок. За винятком куполів, які планується покрити міддю заради досягнення ефекту гармонії із сусідніми костелом та Народним домом. Підрядником є Івано-Франківське ВАТ „Житлобуд”.
Станом на даний час фундамент вже готовий. Але продовження робіт, принаймні у найближчій перспективі, — під великим питанням. Так, станом на 1 серпня планували освоїти 1 млн. 252 тис. гривень, а робіт виконали на 50 тис. гривень, з яких профінансовано тільки 30 тис. гривень. Це означає, що проект нової Ратуші як такий поки що „заморожений”, хоча Василь Петрів воліє називати його „тимчасово призупиненим”. Ця зупинка за такого стану речей може затягтися і покинуті напризволяще конструкції та руїна Ратуші старовинної ризикують ще більше знищитися під атмосферними впливами.
Які фінансові перспективи продовження будівництва?
Вони цілком залежатимуть від того, як наповнюватиметься фонд розвитку міського бюджету, тобто поки що ми бідні, але коли нарешті з аукціонів почнуть продавати земельні ділянки і комунальне майно, тоді роботи продовжать. У міста нині інші пріоритети — мільйон гривень з фонду розвитку пішло для реконструкцію дахів на житлових будинках. Та й запал у нової влади щодо міської Ратуші — не той, що у її попередників. До того ж, нинішні ціни — уже не ті, за якими порахували кошторис у 2003 році. Тепер це вже буде не 8,5 млн. гривень, а як мінімум удвічі більше.
На питання щодо того, чи буде проект перебудови Ратуші серед першочергових після того, як відкриються можливості фінансування, Василь Петрів оптимістично заявив: „Я думаю, що так. І концертний зал, і Ратуша, і реконструкція вул. Грушевського і завершення пл. Героїв буде виконано”.
До слова, практично усі серйозні проекти з реконструкції у центральній частині міста перебувають нині у „замороженому” стані. Так, на пл. Героїв до ладу довели не усі будинки. Так само, як і на вул. Степана Бандери. Актуальною назвав Василь Петрів і реконструкцію вул. Грушевського, адже тут є будинки, які не сьогодні-завтра самі собою розваляться і впадуть. А цього літа (буквально за рік відтоді, як частково зробили бруківку і сходи на площі Героїв) вже можна було побачити майстрів, які їх підправляли і домуровували там, де шматками відвалився бетон. Василь Петрів пояснив це не браком у виконаних роботах, а тільки тим, що заплановане не вийшло завершити — сходи робили з урахування того, що вони відразу будуть облицьовані гранітом. Тут на заваді стала нестача коштів, а процес руйнації тим часом вже почався. Попереду зима, і облицювання, судячи з усього, сходам не світить. Отож, є велике питання щодо того, чи матиме центр міста в недалекому майбутньому той вигляд, який запланували йому надати ініціатори і піонери великої реконструкції.
Нова, велика Ратуша, за задумом, мала б стати тим, чим вона була на початку ХХ століття, тобто магістратурою, будинком міської влади. Передбачалося, що тут буде багато приміщень і усі відділи та підрозділи органів місцевого самоврядування зосередяться в одній будівлі. Так хотіла зробити влада попередня, а нинішня розводить руками: для чого, адже і так місця усім вистачає? Так що, попри оптимізм Василя Петріва, нова влада, і це помітно неозброєним оком, найбільше зусиль докладає до упорядкування житлових мікрорайонів. Тобто пріоритети кардинально змінилися — досі це був центр і масштабні проекти, тепер — маленькі кроки, спрямовані на поліпшення середовища життя калушан. Тож не факт, що після перших аукціонів виручені кошти обов’язково скерують на продовження робіт у центрі. Ну, і нехай, але накрити і захистити від подальшого руйнування те, що залишилося від пам’ятки архітектури початку минулого століття, влада просто зобов’язана.
Ватикан: коли час зупинився