Віктор Гулак має приватний бізнес (станція техобслуговування), великий будинок та достаток. „Це мої діти”, — на питання про наявність власної родини відповідає пан Гулак, а Ромчик, Аліна, Інна та Іванка вже називають його татом. Від минулого тижня усі вони почали ходити в Підгорецьку школу, і вже встигли знайти собі нових друзів. Щоправда, міста ще добре не знають: були тільки на ринку, де кожен вибирав собі обновки до смаку, та у церкві.
Загалом перша калуська прийомна сім’я є у своєму роді унікальною не тільки в області, але й в Україні. Найперше, тому, що дітей з дитячого будинку взяв одинокий чоловік. Крім того, у новій родині Віктора Гулака одночасно з’явилося четверо дітей — максимальна кількість, що дозволяється законодавством для прийомної сім’ї. Можна взяти і більше дітей, але тоді вже треба створювати дитячий будинок сімейного типу.
Велика родина Віктора Гулака це — Ромчик, якому виповнилося 14 років і який навчається у 9-у класі; восьмирічна Інна і дев’ятирічна Іванка вчаться у 3 і 4 класі відповідно і Аліна — восьмикласниця. У жовтні Аліні сповниться 14 років. Аби доглянути за дітьми, через Центр зайнятості Віктор Гулак найняв на роботу Анастасію Дмитрівну, яка допомагає виконувати хатню роботу і готує обід до повернення дітей зі школи. Діти не вибагливі у харчуванні а найбільше усі люблять — страви з макаронами.
„Подивився у дитячі очі, і не зміг відмовитися”
Що спонукало Віктора Петровича до рішення взяти з дитячого будинку відразу четвірко дітей? Адже і для звичайної родини, де є і мама, і тато, таке рішення було б нелегким. На це питання відповів голова великої родини:
— Своєї сім’ї я не мав, тому років зо три тому задумався про те, аби взяти дитину з дитячого будинку. Тоді ж почав займатися цим питанням. Але система була бюрократичнішою, ніж сьогодні, тому від ідеї тимчасово довелося відмовитися. Потім дізнався, що в Україні є програма зі створення прийомних родин і на початку цього року звернувся до спеціалістів міської служби у справах сім’ї та молоді. Довелося пройти усі етапи, навчання, зокрема — в обласному центрі. Спочатку мені дозволили взяти одну дитину. Але щоб дитина не виростала егоїстом, вважаю, має бути ще брат або сестра. Пам’ятаю, навіть мій дудусь повчав: „Ніколи не женися на одиначці”. Я сам — з великої родини. Батьків вже немає, але є два брати і сестра. Ми також росли вчотирьох. Врешті-решт, з труднощами, але обласна служба у справах неповнолітніх дозволила взяти двох дітей.
Потім поїхав у Долинський будинок дитини. І відразу знайшов контакт з Ромчиком. Хлопчик мені сподобався: розумний, веселий, сам собі дає раду. Виявилося, що разом з Ромчиком у дитячому будинку живуть ще дві його молодші сестрички — Інна та Іванка. Родинний зв’язок розривати не можна, тому вирішив — нехай буде у мене троє дітей. Потім була розмова з директором дитбудинку Оксаною Михайлівною. Це дуже чуйна людина, яка бажає добра усім своїм дітям. І вона попросила взяти ще й Аліночку. Виявилося, що дівчинка живе у сиротинці з дев’ятимісячного віку, батьки померли. Дитина дуже розумна, талановита, гарно співає, але має хронічне захворювання нирок і потребує двічі на рік лікування в інституті у Києві.
Зізнаюся: спочатку я злякався такої пропозиції, але коли познайомився з дітьми і подивився у їхні благальні очі — то вже не зміг відмовити.
„Нам здавалося, що ми вже десь бачили тата”
На час зустрічі з журналістами, діти у своїй новій сім’ї прожили вже тиждень. Перше враження від зустрічі з ними — гарні домашні діти. З облич не сходять посмішки, усі — у нових яскравих новеньких нарядах. Дівчатка, щоправда приєдналися до товариства пізніше: вони ще мали зробити зачіски. Ромчик тим часом показав виготовлені і розмальовані власноруч гіпсові фігурки футболістів. Одне слово, діти дуже задоволені перемінами у своєму житті, а тепер вони ще й беруть участь у підготовці собі кімнат. Ремонт уже розпочався. „Хай там буде так, як вони самі захочуть”, — каже пан Гулак.
Ромчик, Інна та Іванка родом з Богородчанського району, у них є і рідні батьки. Сім років тому їх позбавили батьківських прав, а діти опинилися у сиротинці. Подейкують, тато і мама живуть десь разом, але про дітей зовсім забули і право опікуватися ними тепер належить Вікторові Гулаку. „Дитину з будинку дитини можна віддати на усиновлення чи створення прийомної сім’ї, якщо батьки півроку не провідують їх. Деякі дитбудинки продовжують цей термін до року. Так говорить законодавство”, — повідомила керівник міської служби у справах неповнолітніх, депутат Калуської міської ради Леся Дзундза. За увесь час перебування Ромчика, Інни та Іванки в будинку дитини ні мама, ні тато не провідали їх жодного разу. Вони стали сиротами при живих батьках.
Історія Аліни подібна. Дівчинка охоче розповідає про себе. У будинку дитини вона від 9 місяців. Мама-пиячка її немовлям вигнала з дому разом з дідусем. Дідусь не мав куди подітися і віддав Алінку до дитячого будинку. Коли їй було рік чи два, знайшлася сім’я, яка хотіла удочерити дівчинку. Але мама не дозволила. Потім мами не стало і на час зустрічі з Віктором Петровичем дитина була повною сиротою.
Коли стало питання про те, аби йти жити до Калуша, дітей запитали, чи хочуть вони бути сім’єю Віктора Петровича. Діти, звісно, дуже зраділи. Ромчик і Аліна навперебій кажуть: „Мені здавалося, що вже десь бачили тата”. Дитяча мрія про свою сім’ю стала реальністю.
„Мені просто повезло, — не приховує радості Ромчик. — Адже у дитячому будинку дуже багато дітей і усі мріють мати родину. Коли нас урочисто проводжали з інтернату, то всі були раді. А один хлопчик сказав, що цілував би руки і ноги, лиш би його забрали. У того хлопця у дитячому будинку багато братів і сестер. Всього їх шестеро. І їх ніхто не бере”.
Великі плани великої родини
Минулого четверга, на релігійне свято Марії, у великій родині Віктора Гулака було справжнє свято. До того ж, хрещене ім’я Інни — Марія, і дівчинка відзначала свої іменини. Прийшли куми і сусіди. „Куми знали про мій намір створити прийомну сім’ю, — каже пан Віктор, — і всіляко підтримували мене. Навіть разом їздили у Долину. Сусіди спершу були здивовані, але прийшли, познайомилися з дітьми. Впевнений: вони мене також підтримують”. Слід додати, що у Віктора Гулака багато похресників, тому спілкуватися з дітьми та опікуватися їхніми потребами для нього — не новина. Щодо близьких Віктора Петровича — братів і сестри, то про переміни у його родині знає тільки один брат. Сестра наразі за кордоном, ще один брат — в Одесі. Пан Віктор переконаний, що коли вони дізнаються, то відреагують нормально і приймуть велику родину брата.
Старший, Ромчик наступного року закінчує 9-й клас. За словами хлопця, він ще не визначився, чи продовжуватиме навчання в школі: „Побачимо, які будуть успіхи”. Але вже точно знає, ким хоче стати — програмістом. У подарунок від тата він отримав книжку „Інформатика”, наразі обирає, де опановувати комп’ютерну грамоту. „У гімназії є комп’ютерні курси, може будемо ходити туди”, — додав Віктор Гулак.
Аліна, у свою чергу, своє подальше життя мріє пов’язати з музикою. Дівчинка вміє гарно співати. Усі діти у родині Віктора Гулака є талановитими. Аліна і Ромчик вчилися грати на музичних інструментах ще у дитячому будинку, куди спеціально приходив вчитель і займався з дітьми на сопілці, флейті та трубі. Торік, у грудні, Аліна з піснею „Дударики” посіла третє місце на обласному фестивалі „Звичайне диво”, а Ромчик на цьому ж фестивалі став першим з читання віршів. Цей фестиваль щорічно проводиться для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Помітили таланти дітей і у їхній новій школі у Підгірках. Так, Аліну вже запросили співати на святі до Дня вчителя. Ромчик на цьому концерті буде ведучим. Старші діти вже адаптувалися у новій обстановці і однокласники до них ставляться приязно. А щодо молодших Інни та Іванки, то у них також все гаразд. Щоправда, Аліна і Ромчик не забувають на перерві заглядати у їхні класи, аби дівчаток ненароком не образили.
Також у жовтні Віктор Гулак збирається з Аліною до Києва — якраз приходить час пройти планові лікувальні процедури у інституті, де дитина перебуває на обліку.
Це тільки початок
Як повідомила начальник міської служби у справах неповнолітніх Леся Дзундза, на даний час в області вже створено 11 прийомних сімей. Перша калуська сім’я є найбільшою — Віктор Гулак взяв максимально можливу кількість дітей. Це тільки початок. У Калуші готуються ще двоє кандидатів на створення таких сімей. У жовтні вони проходитимуть навчання. Після його закінчення на підставі висновків спеціалістів, які досконально вивчатимуть матеріальний статус, моральні, духовні і психологічні якості претендентів, прийматиметься рішення про можливість створення прийомних родин. До речі, за висновками психолога, в області вже відмовили одній родині. Річ у тім, що у жінки виявилася нестабільна психіка з елементами агресивної поведінки.
В області функціонують два дитячі будинки, звідки можна взяти на виховання дитину. У Долинському перебуває 93 дитини, у Надвірнянському — 69. В ідеалі мета державної програми підтримки створення прийомних сімей — дитбудинків зовсім не повинно бути. Проте, скоріш за все, вони збережуться: є діти, яких принаймні раз на півроку хтось з батьків відвідує, та діти з серйозними захворюваннями.
Прийомна сім’я, створена Віктором Гулаком, як і інші, якщо в Калуші такі будуть, перебуватимуть під соціальним супроводом Центру соціальних служб сім’ї та молоді. Дотримання прав дітей, взятих на виховання, регулярно контролюватиме орган опіки при службі у справах неповнолітніх міськради.
Вітаючи Ромчика, Аліну, Інну та Іванку у їхній першій справжній родині, Леся Дзундза від міської влади подарувала кожному по коробці цукерок, а усім разом —фотоальбом про Калуш. „Щоб діти краще познайомилися з містом, яке відтепер для них має стати рідним”, — сказала пані Леся.
Ватикан: коли час зупинився