Що нам відомо про права дитини?

Ставлення батьків до прав дитини є досить скептичним. Батьки не сприймають і не вважають своїх неповнолітніх дітей повноцінними суб’єктами суспільства. Знання батьків про права дитини є поверхневі і залишаються на рівні філософських бесід та розмірковувань. Це є соціальні установки та стереотипи, що були закладені нам протягом багатьох поколінь. Змінити цю ситуацію нелегко, а для цього потрібно проводити більш широку просвітницьку кампанію.
Які ж у дітей права? Діти мають право на повагу, на ставлення до себе як до унікальної та неповторної індивідуальності, на матеріальне забезпечення і відчуття психологічної безпеки. Кожна дитина має право бути собою (залежно від своїх можливостей), а також право на освіту і поводження, що враховують її вікові особливості. І, крім того, діти мають право на батьків, які повинні супроводжувати їх на шляху дорослішання. Дитина має право на інформацію, яка відповідає її віку.
Слід звернути увагу на те, що шкільна дисципліна, відповідно до ст. 28 Конвенції про права дитини ООН, має забезпечуватись методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини. Україна — одна з небагатьох країн, законодавство яких має норму, що прямо забороняє тілесні (фізичні) покарання дітей. Крім цього, існує Порядок звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення. Якщо до будь-кого з працівників органів внутрішніх справ, органів та закладів освіти, охорони здоров’я, управлінь у справах сім’ї та молоді звернулась дитина з приводу жорстокого поводження з нею, то особа, до якої звернулась дитина (державний службовець, лікар, учитель, вихователь, працівник соціальної служби, міліції й т.п.), зобов’язана оформити письмово звернення дитини і передати його до відповідного територіального підрозділу служби у справах неповнолітніх протягом однієї доби з моменту звернення (повідомлення).
Необхідно відзначити і зрушення у сфері захисту прав дітей, які мають конфлікт із Законом. Для більш досконалої правової системи, яка б одночасно і захищала підлітка, і запобігала повторному скоєнню злочину, розроблена Концепція щодо створення ювенальної юстиції в Україні. Міжнародна та вітчизняна практика свідчать, що запровадження ювенальної юстиції є важливим фактором, який позитивно впливає на суспільство та сприяє зміцненню позицій місцевих громад. Ефективною складовою ювенальної юстиції є програми з відновного правосуддя: це і виховний вплив на правопорушника, і профілактика вчинення повторних правопорушень, і сприяння соціальній адаптації та реінтеграції правопорушників у суспільство. Ювенальний суд як центральний орган ювенальної юстиції розглядає справи про злочини, вчинені неповнолітніми (у тому числі за наявності дорослих співучасників); адміністративні правопорушення неповнолітніх; жорстоке поводження з дітьми та невиконання обов’язків по відношенню до дитини; цивільні справи, де постраждалою стороною є дитина.
У Концепції пропонується зміна преференцій у судочинстві — поступовий перехід від виконання каральних функцій правосуддя до відновних, реабілітаційних та охоронних, застосування принципу використання неюридичних знань (з психології та педагогіки) в ювенальному судочинстві України. Важливим етапом становлення ювенальної юстиції є створення інституту пробації для неповнолітніх, до функцій якого, зокрема, належатимуть: підготовка соціально-психологічної характеристики неповнолітнього правопорушника для органів системи правосуддя; підготовка рекомендацій органам судочинства про призначення оптимального заходу впливу (виховного та профілактичного характеру) на неповнолітнього правопорушника, а також підготовка матеріалів щодо забезпечення його цивільних прав, зокрема, право на житло; профілактика повторного правопорушення шляхом надання соціально-психологічної підтримки неповнолітньому правопорушнику; сприяння його соціальній адаптації та реінтеграції.
Дуже важливо рівноцінно говорити про права та обов’язки дитини, їх взаємозв’язок та взаємодоповнення. Бо права встановлюють рівень свободи особистості, а обов’язки — рівень її відповідальності. Якщо дитина має право мати власну думку і висловлювати її, то вона також повинна поважати таке ж саме право іншої людини.
Ознайомлюючи дитину з її правами та обов’язками, батькам необхідно наголошувати і на своїх правах та обов’язках стосовно неї. Батьки у повній мірі є відповідальними за життя, здоров’я та розвиток дитини, тому вони мають право контролювати та обмежувати вплив тих зовнішніх факторів, що можуть якимось чином зашкодити дитині.