Найтривожніше те, що офіційна статистика не відповідає реальній картині захворюваності, оскільки обов’язковому обстеженню на ВІЛ-інфекцію підпадають тільки дві категорії населення — вагітні жінки та донори. Крім цього, існує певний аспект анонімності при обстеженні, інкубаційний період захворювання. Але головне — це байдуже ставлення ВІЛ-інфікованих калушан до своєї хвороби. За словами завідувачки епідеміологічного відділу Калуської санепідемстанції Зінаїди Ковбаснюк, близько 80% інфікованих калушан є ін’єкційними наркоманами, тому, зрозуміло, що лікування не є їхньою першочерговою життєвою необхідністю.
На сьогодні ведеться спостереження за двома ВІЛ-інфікованими жінками та їхніми дітьми. Діти при народженні отримали антиретровірусну терапію. Можливо, саме завдяки вчасній медичній допомозі при тестуванні малюків на ВІЛ були отримані від’ємні результати. Проте нещодавно у Калуші народилася ще одна дитина від ВІЛ-інфікованої матері. Наразі з упевненістю сказати, приречене це дитя чи ні, неможливо, оскільки до 18-місячного віку в організмі дитини присутні антитіла матері. Загалом ВІЛ-інфікованих матерів на Калущині було четверо і тільки одна з них була наркоманкою. Інші заразилися статевим шляхом.
За словами Зінаїди Ковбаснюк, віднедавна дещо змінився підхід до лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД калушан, адже нещодавно на базі обласної клінічної лікарні був створений Центр СНІДу, який і перейняв на себе усі основні функції у цьому питанні: там хворі отримуватимуть лікування та моральну підтримку коштом держави. Не таємниця, що принаймні у Калуші ВІЛ-хворі абсолютно не отримували лікування і допомоги від держави. Так, на одного хворого на ВІЛ потрібно близько 7 тис. гривень на рік. Це вартість імуностимулюючих препаратів, бо противірусні ліки у нас майже не використовують, враховуючи те, що їх потрібно приймати щодня, а ціна цих препаратів дуже висока.
Зінаїда Ковбаснюк розповідає, що під час поїздки до Америки на тренінги вона мала змогу поспілкуватися з людиною, у якої виявили ВІЛ у одній з перших. А це приблизно 20 років повноцінного життя. Ця людина переважно спілкується зі студентами, тобто на своєму прикладі проводить просвітницьку діяльність. Минулого року ініціативні калушани, які зблизька зіткнулися з проблемою ВІЛ-інфекції, мали намір створити щось на кшталт Товариства підтримки ВІЛ-інфікованих, де б хворі калушани могли зустрічатися, обговорити спільні проблеми, психологічно підтримати один одного. Проте така ініціатива так і померла у зародку.
Варто відзначити, що матеріальний фундамент для такого громадського утворення у нашому місті існує. Так, завдяки коштам різних фондів, які опікуються проблемою СНІДу, в управління освіти міської ради був технічно укомплектований цілий кабінет, встановлений телефон довіри. Однак очікуваних результатів це так і не принесло. Можливо, через недостатнє інформування населення.
У нашому місті та районі діє Програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД до 2008 року. Згідно із цією програмою нещодавно вирішилася одна із найбільших проблем: для пункту переливання крові був придбаний низькотемпературний холодильник вартістю 15 тис. гривень. Це дуже важлива покупка, оскільки карантин донорської плазми становить 6 місяців. А в Україні збільшується кількість випадків ВІЛ-інфікованих донорів. Проте потрібно ще два такі ж холодильники: один — для відділу переливання крові, а інший — для ЦРЛ.
До слова, якщо говорити про донорів, то, як повідомив завідувач відділу переливання крові Калуської районної лікарні Ігор Яцик, починаючи з 1997 року, донори здають кров абсолютно безкоштовно. Причина проста — відсутність коштів. Постійних донорів у Калуші дуже мало: переважно здають кров чоловіки чи родичі породіль (для яких ця процедура є обов’язковою) та інших хворих. Загалом за 1 квартал цього року обстежено кров 430 донорів. Ігор Яцик вказує, що і ті донори, які здають кров більш-менш регулярно, отримують за це гроші від людей, яким це необхідно. Сума досить символічна — близько 50 гривень. Донорів після процедури навіть не годують (знову ж таки — через нестачу на це коштів). Так, на рік, згідно із державними нормами, потрібно близько 60 тис. гривень на рік для харчування донорів. Проте ні у районному, ні у міському бюджеті, куди відправлялися відповідні клопотання, такої суми не знайшлося. Хоча, наприклад, в Івано-Франківську, на харчування людини, яка здає кров безкоштовно, виділяється 2,5 грн., а якщо послугу оплачують, то 7 гривень. Донорам в області платять теж не густо — приблизно 30 гривень, але це все ж щось. Ігор Яцик вказує, що відділ приймає кров 3 рази на тиждень і щоразу приходить по 5-8 осіб.
З цього року уряд відзначив почесних донорів України надбавкою до пенсії у розмірі 10% від прожиткового мінімуму. Для того, щоб удостоїтися такого звання, а відповідно — й отримати доплату, потрібно здати більше 19 л крові, а це понад 40 максимально дозволених доз. Донорам для нотатки: кров можна здавати щодва місяці. Після 5-го разу — щотри місяці.
Довідка „Вікон”. ВІЛ-інфекція характеризується прогресуючим ураженням імунної системи. З моменту інфікування вірус безперервно мутує та активно розмножується. Вірусне навантаження є найбільшим у лімфатичних вузлах та інших органах, що мають лімфоїдну тканину. Потім неухильно руйнуються незамінні компоненти імунної системи господаря і на певному етапі виключається розвиток ефективної імунної відповіді не тільки щодо ВІЛ, але й щодо інших збудників. Настає фаза опортуністичних інфекцій та злоякісних пухлин, які характеризують СНІД.
Ватикан: коли час зупинився