Усі ви пригадуєте приїзд Президента України Віктора Ющенка у Калуш на ТОВ „Карпатнафтохім”. Того дня ситуація доходила до абсурду: на зустріч з Президентом допускалися, зауважте, лише вибрані працівники і тільки по списках. Оскільки не всі працівники мали новий фірмовий спецодяг, їм його видавали, а після зустрічі з Президентом його відбирали. Цікава історія, правда? Карнавал з переодяганням.
Далі. Президент наголосив, що розмір заробітної плати на ТОВ „Карпатнафтохім” посідає 12 місце у Калуші. Це при тому, що у підприємство вкладаються мільйонні інвестиції. Відповідно президенту компанії „ЛУКОЙЛ” Вагіту Алєкпєрову було запропоновано до Різдвяних свят збільшити заробітну плату працівникам. Це отримало схвальний відгук усіх присутніх.
Але ж як зневажливо треба відноситися до пропозицій Президента України, коли, наскільки мені відомо, на ТОВ „Карпатнафтохім” планується збільшити розмір зарплати працівникам аж на 5% (тобто, мінімальна зарплата зросте з 400 до 420 гривень), враховуючи те, що з 1 січня прибутковий податок збільшується і становитиме 15%.
Дехто запитає: чим же займається профспілкова організація підприємства: Даю відповідь: профком „ЛУКОРу” та „Карпатнафтохіму” дуже „плідно” займається своєю діяльністю, захищає своїх працівників, але рівно настільки, щоб не зіпсувати свої дружні стосунки з керівництвом заводу.
Для чого я розпочав дану промову? Для того, щоб попередити керівництво „Карпатнафтохіму” в особі Віктора Чмихалова про критичну ситуацію на виробництві, у відносинах керівництва з трудовим колективом, адже ситуація близька до створення страйкового комітету і, відповідно, до страйку”.
Голова профспілкового комітету ЗАТ „ЛУКОР” і ТОВ „Карпатнафтохім”, депутат міської ради від блоку „Національний вибір” Олег Кушлик подякував БЮТ за звернення і зауважив, що протягом року профком веде переговори з адміністрацією щодо колективного договору. Цей документ залишається непідписаним, оскільки наміри адміністрації підвищити з 1 січня мінімальну зарплату на підприємстві всього на 20 гривень трудовий колектив влаштувати не можуть, адже податкове навантаження на зарплату зростає і „цей мізер знищиться”. Окрім того, за словами пана Кушлика, на боці трудового колективу і генеральна угода, яка передбачає з 1 січня 2007 року мінімальну зарплату на рівні 480 гривень. Ситуація важка, але про страйк наразі говорити передчасно, оскільки не вичерпані „мирні” засоби боротьби: профком вже звернувся до облдержадміністрації та міської ради з проханням ініціювати звернення до керівництва управляючої компанії щодо критичної ситуації із заробітною платою на ТОВ „Карпатнафтохім”.
До слова, міська рада має дуже обмежені засоби впливу на по суті приватне підприємство, але міський голова Ігор Насалик пообіцяв, що відповідне звернення від міської ради буде скероване і Віктору Ющенку, і Вагіту Алєкперову.
Михайло Довбенчук (фракція БЮТ) був ще радикальнішим за попередників: питання із зарплатою на „ЛУКОРі” стоїть не перший рік, а профком поводиться беззубо, уникаючи такого ефективного методу боротьби за права трудового колективу, як страйк. Також депутат головною причиною такого стану речей назвав те, що ТОВ „Карпатнафтохім” працює за давальницькою схемою, якій треба покласти край. „Що не забороняє закон, те дозволено”, — відповів йому Ігор Насалик. Також міський голова розраховує, що 48% акцій у статутному фонді ЗАТ „ЛУКОР”, які належать „Оріані”, будуть передані в управління міста і, таким чином, калуська влада зможе ефективніше впливати на рішення адміністрації підприємства, у тому числі — і з питань політики зарплати.
Покритикував профспілковий комітет за нерішучість і колега пана Довбенчука по фракції Богдан Сасник: „Я знаю, що таке профспілки в Англії і Франції, але не знаю, що це таке у нас”.
То ж сьогодні на ТОВ „Карпатнафтохім” напруга наростає. Насамперед, через невдоволення більшості працівників розміром зарплати. Але не усі під страхом залишитися без роботи мають мужність про це відкрито говорити. Першими наважилися депутати міської ради від фракції Блоку Юлії Тимошенко. І попри те, що жодних чітких рішень сесія міськради не прийняла, депутати здебільшого на боці трудового колективу. Та, з іншого боку, всілякі звернення до органів влади та адміністрації ТОВ „Карпатнафтохіму” можуть носити винятково рекомендаційних характер. І якщо рішення про зростання зарплати не приймуть у Москві, навіть Президент України у такій ситуації буде безсилим. На відміну від трудового колективу, який дійсно здатен виступити єдиним монолітом і поставити питання руба: або зарплата, або страйк. Але чи наважиться?
Це вже було
Подібне збурення на тоді найбільшому виробництві Калуша — ЗАТ „ЛУКОР” вже було у грудні 2004 року. Тоді працівники також були невдоволеними через розмір заробітної плати, яку майже не змінювали з 2001 року
Передувало намірам оголосити страйк рішення спостережної ради „Лукойл-Нафтохім” від 29 листопада 2004 року про те, що з 1 січня 2005 року тарифи і посадові оклади на „ЛУКОРі” будуть збільшені на 10%. А з урахуванням усіх надбавок та доплат, підвищення мало б сягнути 20%. Таке збільшення зарплати трудовий колектив не влаштовувало, то ж працівники об’єдналися і виступили з вимогою нормальної зарплати, не гіршої, ніж на подібних виробництвах. На їхню думку, зарплата має враховувати не тільки стан підприємства, але і шкідливість та важкість умов нафтохімічного виробництва та забезпечувати нормальний життєвий рівень. На боці колективу була і галузева угода, яка передбачала, що зарплата визначається рівнем мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму.
Але на це не зважали російські інвестори („ЛУКОР” працює на давальницькій сировині: отримує сировину, кошти і віддає готову продукцію, тому рівень зарплати визначають і затверджують у Москві). Адміністрація тоді посилалася на проблеми з поверненням ПДВ.Зарплату мали підняти ще в серпні
Працівники почали готуватися до страйку. Перелік своїх вимог „лукорівці” оголосили у грудні, а страйк обіцяли розпочати у січні 2005 року
Твердому наміру добитися виконання своїх вимог через оголошення страйку завадило судове рішення на користь адміністрації ЗАТ „ЛУКОР”. Конфлікт сам собою „затух” і до справжнього страйку не дійшло.
Ватикан: коли час зупинився