Коли ж батьків позбавили батьківських прав, то покарали не їх — покарали дітей. Тарас ставав на коліна і просив: „Мамочко, допоможи, щоб мене не віддали в інтернат”. Але та і пальцем не поворухнула, щоб допомогти дитині.
Зараз хлопці перебувають у прийомній сім’ї калушанки пані Марії. А загалом такими дітьми у нашому місті опікується благодійна громадська організація „Містична Роза”. Пані Марія, пропрацювавши із дітьми трохи більше року, каже, що основна проблема — це моральний стан суспільства. Діти із неблагополучних сімей перебувають у жахливих домашніх умовах. Часто вони взагалі не мають що їсти, у що вдягнутися. У квартирах не опалюється, немає вікон, дверей, а діти сплять на підлозі, як цуценята. Ще однією складовою таких умов проживання є домашнє насильство. Попри все, діти настільки бояться інтернатів, що готові брехати, вигороджувати батьків, терпіти і водночас підлаштовуватися під такі умови проживання. Алкоголь, наркоманія токсикоманія, крадіжки та жебракування стали засобом для виживання.
— У нас у всіх є тільки наші діти, — каже пані Марія. — А неблагополучні діти тому так і поводяться, що часто всі від них відгороджуються. У той же час вони не довіряють інтернатам, а коли вже потрапляють туди, то постійно тікають додому, тягнуться до батьків, які п’ють і б’ють їх. От і виходить так, що дитину покарали — відірвали від сім’ї, друзів, а батьки продовжують і надалі пиячити, проживають у своїх квартирах, а діти ночують на вулицях. Наша благодійна організація почалася із того, що вчителька із сьомої школи привела до нас 16-річного Діму Шалабанова. У нього померла мама, тато — пияк. Діма зловживав спиртним, не ходив до школи. А коли ми почали із ним ходити по лікарнях та інших установах, то нам казали: „А ви хто такі?”. Тому і виникла ідея створити благодійну організацію.
У листопаді минулого року пані Марія утворила прийомну сім’ю. Тож тепер у неї на вихованні перебуває двоє власних дітей-інвалідів, та двоє прийомних — Андрій та Тарас. Також кілька дітей час від часу приходять до пані Марії у гості. Крім того, жінка планує взяти у прийомну сім’ю ще дітей без батьківського піклування.
Коли у міськрайвідділі УМВС дізналися про те, що пані Марія хоче брати у прийомну сім’ю Андрія, то були просто шоковані. У Андрія — 2 умовні терміни, хлопець повністю алкоголезалежний. Виправити дитину у такому віці уже майже нереально. Пані Марія каже, що обійшла із Андрієм чимало спеціалістів, і всі ставили один діагноз — „безнадійний”. Андрій дуже намагається виправитися, проте після місяця-півтора щоразу зривається. Дається взнаки і те, що він — калуський, і з дитинства пов’язаний із поганою компанією. „Товариші” часто підбивають Андрія до випивки.
— Мені шкода його віддавати, — каже пані Марія. — Я бачу у ньому щось таке придавлене, добре. Кажу йому: „Андрійчику, ну, що я маю з тобою робити?” А він мені відповідає: „Тьотю Марійко, ви вже зі мною нічого не зробите. Це не я, це те, що у мені сидить”.
Тарас почав нюхати клей із восьми років, його старший брат Андрій — із дев’яти. На сьогодні обоє мають суттєві проблеми зі здоров’ям. Так, наслідком токсикоманії у Тараса стали психічні розлади, а Андрій взагалі перестав фізично розвиватися — у 18 років він виглядає на 13. Навряд чи хлопці взяли б до рук торбинки із клеєм, якби хтось із дорослих вчасно їх зупинив. У таких дітей часто виникають думки про смерть. Вони самі розуміють, що живуть безцільно, а коли намагаються виправитися і зриваються, то вважають, що ніколи вже не стануть „нормальними”. Тоді і приходять думки про те, що краще не жити.
У принципі засуджувати „важких” дітей — це значить засуджувати насамперед себе. Не важко зрозуміти, що умови життя виробили своєрідний стиль поведінки як реакцію на „вовчі” закони, як спосіб виживання.
— Хочу взяти у прийомну сім’ю ще двох хлопчиків-братів із Косова — 6-ти річного та 9-ти річного, — каже пані Марія. — Їхню маму нещодавно позбавили прав, а братів мають направити до притулку. У таких випадках дуже важливо, щоб цей процес відбувся для дітей якомога безболісніше. Ідеально було б, щоб діти потрапляли із однієї сім’ї в іншу. Тому потрібно, щоб калушани знали про те, що вони можуть допомогти бодай кільком дітям, а саме — створити прийомну сім’ю. Після 18 років дитину із прийомної сім’ї можна відпустити, а можна опікуватися нею і надалі. Тут головне — допомогти маленькій людині не загубитися у суспільстві, дати домашній затишок і любов.
Попри те, що громадська організація „Містична Роза” працює у місті всього рік, на сьогодні вона вже отримує благодійну допомогу від багатьох людей. Так, є домовленість із сімома приватними стоматкабінетами про те, що щомісяця вони благодійно лікують по 1 зубу в 1 дитини. Благодійну допомогу надають дві перукарні. А до Великодніх свят за благодійні кошти закупили та роздали дітям продовольчі пакети.
Крім того, за сприяння міської влади, на вул. Пушкіна буде облаштоване приміщення благодійного фонду „Містична Роза”, яке слугуватиме неофіційним центром допомоги: там збиратимуться діти, яких ніхто не чекає вдома, яким ніде заночувати чи нічого поїсти.
Проте пріоритетним завданням організації на сьогодні є облаштування дитячого будинку сімейного типу у Калуші. Приміщення дитячого будинку розташоване поблизу церкви „на посьолку” і збудоване за кошти громади. Спочатку будівлю зводили під монастир, проте, коли ідею не вдалося реалізувати, було вирішено зробити там дитячий будинок. На сьогодні будівля перебуває на стадії завершення — будинок звели, накрили, встановили двері та вікна. Звичайно, що він потребує ще значного капіталовкладення, проте із осені зафункціонує.
— Спочатку ми хотіли зробити щось на кшталт благодійного сиротинцю, — каже пані Марія, — але нам підказали, що можна зробити дитячий будинок, для якого держава виділяє кошти, які вкрай потрібні для дітей.
Так, планується, що у дитячий будинок братимуть дітей із будинків-інтернатів області віком від 5 до 10 років, без виражених психічних але із фізичними вадами.
— Це ще такі діти, які не вміють брехати і пристосовуватися, які ще чисті і щирі, і їх можна виховати як повноцінних членів суспільства, — пояснює пані Марія. — Спочатку ми обдумували варіант про те, щоб брати до будинку тільки дівчат або тільки хлопців, але потім вирішили, що діти повинні вчитися жити в умовах сім’ї і навчитися поважати один одного незалежно від віку і статі.
Також, за словами пані Марії, переваги надаватимуть не калуським дітям. Хоча у цьому випадку калушани зіткнулися із цілком слушними зауваженнями з боку відповідних служб міста: мовляв, калуський дитячий будинок має насамперед виховувати дітей міста. Проте пані Марія обстоює свою позицію: діти із Калуша мають за собою негативні „хвости”, тобто компанію, що дуже ускладнює, а то й унеможливлює нормальне виховання дітей. Діти із калуського дитячого будинку відвідуватимуть звичайні садочки та школи. Зараз пані Марія підбирає дітей в інтернатах, щоб влітку із ними працювати. Можливо, вони проживатимуть у калуських сім’ях до відкриття дитячого будинку.
— Я хочу, щоб це був міні-„розсадник”, — каже пані Марія, — адже у місті є багато бездітних чи одиноких людей. Ми будемо поширювати інформацію про наш будинок сімейного типу. Можливо, хтось захоче створити прийомну сім’ю із „нашою” дитиною чи хтось просто захоче взяти дитину на деякий час до себе. Адже участь громади у спільному вихованні наших дітей є дуже бажаною.
Коментар начальника служби у справах неповнолітніх Калуської міської ради Лесі ДЗУНДЗИ:
— Офіційно зареєстрованих безпритульних дітей у Калуші немає — всі вони перебувають під опікою батьків чи опікунів. Проте трапляється, що батьки не виконують належно своїх батьківських обов’язків. У нас зафіксовано 5 дітей, які схильні до бродяжництва. Двоє із них страждають на ігроманію. А всього у Калуші 89 дітей перебувають під опікою, 23 з яких — діти-сироти, 66 — позбавлені батьківського піклування.
У інтернатах області знаходиться 14 калуських дітей віком від 2 до 13 років.
На сьогодні у Калуші створено 4 прийомні сім’ї, у яких виховується 9 дітей (5 — калуських). Можу запевнити, що ми спілкуємося із прийомними дітьми, і на сьогодні вони всі задоволені своїм перебуванням у сім’ях. Прийомні сім’ї є хорошою формою виховання дітей. Крім того, що діти отримують сімейне піклування та родинний затишок, держава виплачує на їх утримання для дітей до 6 років — по 926 гривень, від 6 до 18 років — по 1190 гривень. 35% цієї суми отримують батьки-вихователі як заробітну плату. Зараз ми маємо двох калуських дітей — 6-ти річну Христину та 14-ти річного Ігоря, яких направлятимемо до одного із інтернатів області. Христина на сьогодні проживає у директорки однієї зі шкіл міста. Тому ми звертаємося до калушан, які мали би бажання утворити прийомну сім’ю. Було б дуже добре, якби наші діти не потрапили до інтернату. Тел. 2-27-56.
Стаття за 4 травня 2007 року
Ватикан: коли час зупинився