Минулого вівторка був проведений рейд комп’ютерними клубами міста, щоб перевірити дотримання ними норм законодавства. У рейді взяли участь юристконсультант служби у справах неповнолітніх Марія Пигик, секретар опікунської ради Галина Пукіш, спеціаліст центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ярослав Семенюк, спеціаліст управління освіти Тетяна Головатчук та оперуповноважений кримінальної міліції у справах неповнолітніх, лейтенант міліції Віталій Ільків.
Підставою для такого рейду стала заява від жительки вул. Біласа і Данилишина. У заяві калушанка вказує на те, що її неповнолітній син прийшов в один із комп’ютерних клубів міста і залишився там на ніч. Адміністрація закладу не тільки не відреагувала на таке, але ще й заохочувала дитину до подальшого перебування. А маму всередину просто не впустили. Попри те, каже Марія Пигик, комп’ютерні клуби мають затверджений графік роботи (до 21.00 — у зимовий час і до 22.00 — у літній. — Авт.), який не мають права порушувати. Крім того, адміністратори повинні контролювати час перебування дітей за комп’ютером — не більше 2 годин. А в ігрових залах взагалі забороняється перебувати дітям до 18 років.
Оскільки проблема є актуальною і діти справді прогулюють уроки, то кожен школяр повинен мати посвідчення, на якому мають бути вказані ім’я та прізвище, а також те, у яку зміну він навчається. Адміністратори мають вимагати такі посвідчення і тільки після цього допускати юнку чи юнака до комп’ютера. Однак цього правила не дотримуються обидві сторони. Як з’ясувалося, адміністраторам і у голову не приходить поцікавитися, який час використовує дитина для комп’ютерних ігор, а школярі, у свою чергу, не мають відповідних посвідчень, оскільки у більшості шкіл міста їх просто не виготовили.
Рейд виявив характерні порушення. Так, перевіркою було охоплено 3 із комп’ютерних клубів: „С-клуб”, „Кузен” та „Артефакт”, у яких на 11-12 годину дня перебувало сукупно 17 дітей. Адміністратор одного із клубів Назар повідомив, що йому невідомо, скільки часу має проводити дитина за комп’ютером. Година розваг, до речі, коштує 2 гривні. При цьому Назар твердив, що неповнолітніх у нічний час не впускає. Сам працює подобово (вночі виконує функції сторожа. — Авт.), але у темну частину доби у клубі перебуває сам.
Жодних документів про роботу клубу не виявилося також в адміністратора іншого комп’ютерного клубу, зокрема — затвердженого графіку роботи. Адміністратор не заперечував, що не контролює час перебування дітей за комп’ютером і насамперед через те, що такі норми йому невідомі.
Загалом порушення у комп’ютерних клубах типові: тут не впорядковані документи; адміністратори часто не ознайомлені із нормами перебування дітей за комп’ютерами; клуби приймають у невизначений графіком час. Щодо виявлених порушень, то, як повідомила начальник служби у справах неповнолітніх Калуської міської ради Леся Дзундза, складаються протоколи перевірки, які отримує міський голова і відповідно спрямовує їх на розгляд виконкому. Саме виконавчий комітет вирішує, які санкції застосувати щодо того чи іншого розважального закладу.
Попри те, проблема полягає ще й у психічному та моральному здоров’ї неповнолітніх, які і є основною категорією відвідувачів комп’ютерних клубів. За словами Лесі Дзундзи, двоє неповнолітніх калушан уже проходили психолого-педагогічну комісію в Івано-Франківську. Фахівці встановили у них залежність від комп’ютерних ігор. Таку статистику потрібно множити як мінімум на 10. Наприклад, восьмикласник Олександр Р., який на час рейду був у клубі, захоплюється комп’ютерними іграми з 5-го класу. Поступово захоплення перейшло у хворобу. Хлопець протягом деякого часу уже перебував у спеціалізованому закладі, де приймав медикаментозне лікування для заспокоєння нервової системи. Однак це не допомогло. Вчителі визнають, що випадок — надзвичайно складний, і ради собі дати не можуть. Кажуть, мама вже возила Сашка до притулку, але він розбив собі там голову об стіну і тому адміністрація закладу попросила забрати сина. Інакше була реальна загроза самовбивства.
Інші діти, яких було виявлено під час рейду, мали схожі пояснення: хворий, „вікно” в уроках, уроки вже закінчилися, ще не почалися, „тато дав гроші, щоб я собі щось купив” і т. п.
„Це страшна хвороба”
Так стверджує психолог центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Калуської міської ради Зоряна Рудобашта.
— Ігроманія розвивається тому, що дуже часто батьки приділяють дітям мало любові, — твердить психолог. — Тому, коли „прийшов комп’ютер”, ним діти радо захопилися. Є люди, які розробляють спеціальні програми, що відкладаються у підсвідомості. До тієї чи іншої гри хочеться повертатися знову і знову. Ці програми є агресивними і побудовані суто на матеріальних цінностях. Дитина, яка хворіє на ігроманію, постійно хоче грати, бо вона у грі є переможцем, власником. У житті так не буває, адже є друзі, а між друзями все одно хтось сильніший. Діти йдуть до комп’ютерних клубів для того, щоб себе проявити.
Старше покоління, каже психолог, є стійким до ігроманії, бо свого часу такого доступу до комп’ютерів не мали. Та й виховувалися по-іншому: більше читали, розмовляли, відповідно — мають інші пріоритети. Зокрема, відповідальність перед близькими, сім’єю, вміння поставити інтереси близької людини вище своїх.
У комп’ютерних залах мають бути ті ігри, якими б сучасні діти знімали напруження, агресію. Натомість тут негативні почуття тільки посилюються. Дитина постійно ходить напружена і з часом хвороба „ігроманія” потребує не тільки психологічного, але й медикаментозного лікування. Проте для того, щоб вилікувати такого хворого, потрібне насамперед його бажання і бажання батьків допомогти дитині. Адже не важко зрозуміти, що дитина має багато енергії, яку потрібно спрямувати у якесь корисне русло, а не на комп’ютерні ігри.
Ігроманія, хоча і рідко, але трапляється і у дорослих людей. Попри різницю у віці, причини ідентичні — родом із дитинства. Можна їх шукати також у подіях, які із людиною трапилися нещодавно: розчарування, образа. І коли у той момент у грі доросла особа відчує себе переможцем, реабілітованим, то це також може стати залежністю. Гра дає азарт. У принципі, це не завжди погано. Азартні гравці можуть грати у різні картярські ігри, у казино. Це навіть може стати у житті хобі. Проте, якщо це люди із сильною волею, вони можуть зупинитися і не спричинити шкоди ні собі, ні іншим. В іншому разі, це стає такою ж хворобою.
Ватикан: коли час зупинився