У Грабівці побільшало випадків смерті від раку
Сільський голова Іван Тимків каже, що вимірювання проводили через те, що і сільські жителі, і медики забили тривогу. Так, нещодавно до Грабівського фельдшерсько-акушерського пункту протягом тижня звернулося у кілька разів більше людей, ніж зазвичай. Скарги у всіх аналогічні — сильні головні болі.
— Неподалік Грабівки була розташована військова частина, — каже сільський голова. — Цей військовий об’єкт тривалий час був засекречений; як і що там — невідомо. Але оскільки люди почали скаржитися на головні болі, то медики пов’язали це із тим, що на території військової частини зберігаються якісь небезпечні речовини, що негативно впливають на здоров’я людей. Тому ми звернулися до управління надзвичайних ситуацій Калуської РДА. Радіаційний фон міряли не тільки на військовому об’єкті, але навіть у селі. Проте прилади зафіксували рівень радіації у кілька десятків разів менший, ніж передбачається нормами.
Головний лікар Завійської амбулаторії Галина Струтинська стверджує, що до комісії працівників амбулаторії не залучали. Проте пані Галина твердить, що виглядає досить дивно, що у зоні, де ліс і свіже повітря, зростає смертність, зокрема — від онкозахворювань.
Заступник військового комісара Калусько-Рожнятівського об’єднаного районного військового комісаріату Борис Ястремський повідомив, що військовий об’єкт наразі перебуває на балансі ОДА. Раніше там розташовувався командний пункт й елітні будинки вищого офіцерського складу.
Нині військове містечко, загальна площа лише наземних будівель якого майже 19 тисяч квадратних метрів, — у занепаді. У травні минулого року звідси пішов останній солдат строкової служби.
Сам командний пункт, збудований у часи „холодної війни” у СРСР, сягає глибини 30 метрів і складається з трьох рівнів-поверхів, площа кожного з яких — близько гектара. Від зовнішнього світу КП відокремлюють п’ять розташованих на певній відстані броньованих дверей (деякі вагою до півтори тонни). Підземний командний пункт — складна інженерно-технічна споруда, яку оточує зовнішній “стакан”, що має стіни зі спеціального бетонного моноліту завтовшки сім метрів. Усередині “стакана” знаходиться “серце” КП — два вагони вагою по 121-ій тонні, підвішені на 36 сталевих тросах. У випадку ядерного нападу на об’єкт ударна хвиля детонувала б зовнішній “стакан”, проте вагонеткова система відчула б лише ледь помітне коливання на підпружинених тросах і забезпечувала б безперебійну роботу високоточної апаратури з “червоною” кнопкою (аналог ядерної валізки), натиском на яку можна було б здійснити запуск міжконтинентальних ракет. Система захисту КП витримувала два ядерних удари прямого попадання — один в один — потужністю до 100 кілотонн.
Ще вищий ступінь надійності мав сусідній “Об’єкт 889”, де у зовнішній “стакан” вмонтовано на гелевих подушках ще один “стакан”, а у ньому — підвісний вагон з відсіками для оперативної групи генштабу, кабінетом і спальнею міністра оборони. Коли КП перебував “на службі”, у ньому були передбачені склади з продовольством, кухня, їдальня, медпункт. У підземеллі — сприятливий мікроклімат і стабільна (за будь-якої пори року) температура повітря +20о С. А дещо вищий, ніж зовні, тиск, непомітний для людського вуха, унеможливлює проникнення всередину КП забрудненого отруйними речовинами повітря, а також — мишей, щурів та різноманітних плазунів.
Перед майновим комплексом колишнього КП лежить два “повороти долі” — бути розібраним на будматеріали жителями довколишніх сіл або потрапити в оренду з викупом. Керівництво ОДА виношує амбітніший проект — створення на базі містечка сучасного міжнародного санаторно-лікувального комплексу для військовослужбовців вітчизняних та іноземних, зокрема тих, хто побував у “гарячих точках” Азії та Африки, а у підземному командному пункті — відкриття військового музею.
За 12 км від Франківська зберігають смерть
Поряд із тим, за 12 км від Івано-Франківська і за 1 км від селища Ценжів, розташовуються склади, на яких зберігаються 2300 тн меланжу.
Довідка „Вікон”: меланж — це високотоксичний окислювач палива для ракет середньої та малої дальності. Це легколетюча сполука червоного чи жовтого кольору. Навіть незначне потрапляння меланжу в атмосферу призводить до серйозних і необоротних наслідків для живого організму. Оскільки його гранично допустима концентрація 0,005 мг/л, усього кілька вдихів випарів меланжу можуть виявитися згубними для організму. Тривале перебування у хмарі меланжу без костюма хімічного захисту закінчується смертю.
Нещодавно у селищі Ценжів на складі зберігання ракетного палива побував міністр оборони Анатолій Гриценко, який ознайомився з умовами зберігання ракетного палива типу “меланж”.
Попри те, у містах і селах, поблизу яких розташовані склади меланжу, мало хто здогадується, що токсична отрута потрапляє в атмосферу та грунт. Протягом 2001 року на замовлення Міністерства оборони України було проведено офіційну експертизу восьми основних баз зберігання ракетного палива. Ось її висновок: “У результаті проведеної роботи визначено наднормативні забруднення на кожному зі складів (відділів) зберігання компонентів ракетного палива. Існуючі на відділах випари компонентів ракетного палива мають концентрацію, що в сотні й тисячі разів перевищує гранично допустимі концентрації для населених місць, тому вони несуть загрозу здоров’ю населенню житлових зон об’єктів і сусідніх населених пунктів, особливо при несприятливих метеорологічних умовах”.
Система зберігання меланжу перебуває в аварійному стані. По-перше, деякі ємності будували ще в 1950-х роках, і давно перевищено припустимі строки експлуатації. По-друге, меланж — хімічно активна кислота і згодом роз’їдає будь-який метал. По-третє, для скидання надлишкового тиску в ємностях існує система дренажу. І влітку ємності “парують”, а меланж надходить в атмосферу. Очевидці стверджують, що спекотної погоди над складами помітно легкий серпанок.
Українська влада не вживає хоч якихось серйозних заходів для залучення закордонних фондів до ліквідації запасів меланжу. Хоча і генеральний секретар НАТО Яап де Схеффер, і представники американського держдепартаменту неодноразово висловлювали готовність виділити кошти на боротьбу з небезпечним умістом наших арсеналів. Ряд експертів кажуть, що для повної утилізації баз зберігання ракетного пального може знадобитися усього близько 20 млн. доларів.
Щодо Грабівки, то там, запевняє начальник відділу з питань надзвичайнх ситуацій та цивільного захисту населення РДА Богдан Скрипник, все гаразд, адже радіацію міряли по всьому селі і не знайшли її навіть у вентиляційних шахтах. Ця перевірка, на думку пана Скрипника, має вгамувати грабівчан і покласти край поширенню різноманітних чуток про жахливу радіацію від військових складів.
— Коли військові виїжджали з частини, вони забрали з собою все, — каже начальник управління. — Після того уже не один раз були перевірки, у тому числі — і з різних міністерств. Якби була якась небезпека, то я б уже знав.
На сьогодні багато із мешканців Калуського району навіть не підозрюють, у сусідстві з яким важливим, але небезпечним військовим об’єктом проживає. А між тими, хто знає, ширяться чутки на кшталт тієї, що схвилювала мешканців Грабівки. Чи можна їх назвати безпідставними, невідомо, адже військові ще й досі всіх своїх таємниць не відкривають. Однак прямий обов’язок управління із надзвичайних ситуацій — періодично проводити із людьми роз’яснювальну роботу для того, щоб населення знало, чи є підстави хвилюватися, а якщо є, то як максимально убезпечити себе. І наскільки доцільно було вимірювати радіаційний фон, якщо радіації у тій місцевості, найпевніше, бути не могло. Натомість, для вимірювання впливу меланжу на навколишнє середовище потрібні зовсім інші спецприлади.
У матеріалі використано публікації із „України молодої” та „Дзеркала тижня”.
Ватикан: коли час зупинився