Будинок панахиди у полі уваги влади. Проте у фокус цього поля досі не попадає

На початку травня занепокоєння у певної частини калушан викликали екстраординарні похорони: за відсутності відповідних умов у квартирі покійної, для прощання з рідними та близькими тіло розмістили у приміщенні басейну „Посейдон”. Не беручи до уваги санітарні аспекти випадку, можна стверджувати: ця життєва ситуація є доброю нагодою вкотре привернути увагу влади до проблеми відсутності у місті пристосованого будинку панахиди.
Переглядів: 610

Ситуацію можна змоделювати й інакше. Скажімо, якби у місті на той час існувало гаряче водопостачання, басейн працював би у звичному режимі. Де б у такому випадку розмістили тіло колишньої працівниці цього закладу? Так само, у місті є багато людей похилого віку, побутові умови яких не дозволяються належним чином організувати похорони, а не усі організації і структури підуть на те, щоб виділяти приміщення для прощання з покійним. Куди йти, до кого звертатися у такому випадку?
Загалом цю проблему у Калуші можна було б вирішити просто — відкрити будинок панахиди. До приходу радянської влади бідних людей допомагали споряджати у їхню останню земну путь сестри чину святого Василія, які використовували з цією метою нині занедбану каплицю на території райлікарні на вул. Каракая. Вже у радянські часи на Височанці було збудовано спеціальний будинок панахиди. Але він фактично за призначенням так і не використовувався. Згодом занедбану споруду передали греко-католицькій громаді Калуського деканату і відтак після реконструкції тут відкрилася церква Святого Духа.
Перспективи будівництва нового будинку панахиди сьогодні є досить примарними, тому адміністрація церкви запропонувала альтернативу — відкрити при храмі кілька панахидних кімнат. Віруючі мають приміщення, де є навіть холодильна установка. Питання — у фінансуванні робіт з реконструкції. Природно, що у цій загальноважливій для громади справі церква сподівається на підтримку з боку міської влади.
Так, у листопаді 2005 року адміністратор Церкви Святого Духа, отець Ігор Пришляк направив на той час міському голові Роману Сушку прохання. У ньому йшлося: „Отримавши занедбаний Будинок Панахиди, ми отримали і місію здійснення обряду поховання найбільш незахищеного прошарку населення. Малим родинам, знайомим або просто сусідам, що зверталися з проблемою поховання близької їм людини, неодноразово благодійно допомагали наші парафіяни. Щорічно десятки поховань, коли тіло привозять з моргу прямо до нас, відправляємо саме ми. Тобто уже сім років для такого прошарку людей цю проблему у місті по мірі можливостей вирішуємо. Проте таких людей у нашому місті є багато, тому для таких цілей ми хотіли б обладнати кімнати і тим самим повністю вирішити проблему бідних родин, які мали б належне місце для оплакування близької їм померлої людини”.
Сьогодні церква обтяжена реконструкцією основного приміщення і тому катастрофічно не вистачає коштів. За складеним кошторисом на реконструкцію (станом на 2005 рік) потрібно було близько 200 тис. гривень. Причому від міста Церква просила тільки  частину коштів (близько 80 тис. гривень) для закупівлі розхідних матеріалів. Решту суми розраховували забезпечити за рахунок пожертв. Роботи обіцяли виконати також силами релігійної громади. Церква Святого Духа у випадку позитивного вирішення питання фінансування зобов’язалася за півроку відкрити облаштоване приміщення для проведення похоронного обряду.
Наприкінці листопада того ж 2005 року отець Ігор отримав відповідь такого змісту: „На жаль, в 2005 році з міського бюджету немає можливості надати фінансову підтримку, бо в 2005 році міська рада вже виділила на будівництво церков різних конфесій кошти у сумі 300 тис. гривень. Доходи і видатки бюджету на 2006 рік не відомі, а тому надавати запевнення щодо майбутнього фінансування ми не можемо. Прохання залишається у полі уваги міської влади і буде розглядатися при сприятливій фінансовій ситуації у 2006 році”.
Але сприятливої ситуації торік церква так і не дочекалася. Тому 14 лютого 2007 року до міської ради направили нове прохання. Вже на ім’я Ігоря Насалика. Зміст його від попереднього відрізнявся тільки деталями. Зокрема, за рік суттєво подорожчали розхідні матеріали, тому для відкриття за півроку панахидних кімнат церкві необхідна була підтримка з міського бюджету вже у розмірі 120 тис. гривень.
Отримав отець Ігор відповідь, яка також не вирізнялася оригінальністю: проблема є і потребує рішення, проте у бюджеті 2007 року коштів релігійним громадам не передбачено: „Прохання залишається у полі уваги міської ради і буде розглядатися при сприятливій фінансовій ситуації”.

Заступник міського голови з питань будівництва Василь Петрів конкретизував позицію влади:
— У Калуші існував Будинок Панахиди на Височанці. Але у цьому, віддаленому для більшості калушан місці він не міг виконувати свою функцію. Тому його передали церкві Святого Духа.
У цьому році фінансування допомоги релігійним громадам (у тому числі і на облаштування панахидних кімнат при церкві) не передбачено. Але загалом питання назріло: крім поховання бідних людей, у місті є ще й проблема вузьких сходових кліток і проходів у багатоповерхівках, що також утруднює організацію похорон. Думаю, при розгляді бюджету наступного, 2008 року пропозицію релігійної громади буде розглянуто. Щодо бюджету цього року, то він і так досить напружений: заплановано величезний обсяг робіт по освітніх закладах, дахах, дорогах, а все одразу зробити просто немає можливості.

Крім того, існує ще й питання однакового відношення влади до усіх без винятку релігійних громад. У 2005 році з міського бюджету для їхніх потреб виділили 300 тис. гривень. Про те, аби виділяти фінансування чи певні пільги одній громаді і не виділяти іншій, наголосив пан Петрів, мови бути не може. А щодо будинку панахиди, то, окрім пропозиції від греко-католицької церкви, розглядаються й інші. Зокрема, є звернення приватного підприємця, який займається похоронною справою. Можливо, йому виділять в оренду якесь приміщення. Своїм коштом підприємець обладнає будинок панахиди. Звісно, бідні і соціально-незахищені калушани послугами приватного бізнесу навряд чи зможуть скористатися, але, каже Василь Петрів, подібні ситуації можна обумовити у договорі оренди і зобов’язати підприємця здійснювати похоронні обряди для таких людей безкоштовно. Ще один варіант вирішення проблеми, який також має шанс бути реалізованим, — виділити ділянку у центральній частині міста (скажімо, на бульварі Незалежності) і оголосити конкурс на забудову. „Будемо дивитися, — зазначив Василь Петрів.  — Головне у даному випадку — географічне розташування такого соціально-важливого об’єкта. Найкраще, аби він був у центрі міста і куди могли б прийти усі бажаючі для прощання з покійним”.
Міський голова Ігор Насалик зазначив, що влада усвідомлює важливість позитивного вирішення питання і доручила зайнятися ним КП „Ритуальна служба”. До цього були пропозиції від приватного підприємця і церковної громади. Проте міський голова вважає, що це проблема усієї громади міста, і вирішувати її має не окремий підприємець чи релігійна громада, а спеціалізована комунальна служба.

Тож питання облаштування  будинку панахиди повисло у повітрі. Греко-католицька громада Височанки має свою пропозицію і вже кілька років поспіль намагається достукатися до міської влади. Нібито є й інші варіанти, але про те, скільки вони можуть коштувати міському бюджету, наразі конкретно не мовиться. Звичайно, важливий фактор — рівне відношення до усіх громад, і якщо дають 120 тис. гривень греко-католикам, то просто зобов’язані дати стільки ж православним. Проте у даному випадку інтереси усіх сторін мають збігтися. За словами отця Ігоря Пришляка, у питанні про відкриття будинку панахиди обидві найбільші у Калуші релігійні громади зобов’язані домовитися, і не важливо, при якій церкві відкриються панахидні кімнати. Важливо, аби сюди могли звернутися усі бідні і нужденні незалежно від конфесійної приналежності й отримати гідне людини вшанування. А родини дістали б можливість відповідно до норм санітарії та гігієни провести тіло спочилого в останню дорогу, як це відбувається в усьому світі.
А щодо варіантів географічного розташування будинку панахиди, то район, який пропонує Церква Святого Духа, хоча і не у центрі, проте має свої переваги: поруч міське кладовище, добре транспортне сполучення і водночас віддаленість від міської суєти — найкраще місце для того, аби задуматися про зміст і ціль земного життя.