Наступили погожі літні дні. Пора випускних екзаменів чи то пак державних підсумкових атестацій. Пора освітянських „жнив”. Гіркими і сухими були цьогорічні „жнива”. Ні квітів, ні води, на традиційних післяекзаменаційних канапок. Канапки і „до канапок” були своєрідним способом релаксації за чужий кошт і, щиро кажучи, камінь з душі забрали, коли закрили це питання (сподіваюсь, назавжди), тому що кожен відчував уколи совісті, відкушуючи від тої канапки. Більше не кусають. Позитивно вирішено це питання? Ага.
А на воду вчитель може стягнутися і за власний кошт, адже зарплату за останні роки підвищували кілька разів. Не важливо, що багато педагогів не забезпечені годинами і у результаті отримують смішні гроші. Але на воду таки вистачає. А квіти? Для чого вчителю квіти? За що? За багаторічну працю? За потріскані від крейди руки? За болючі від багаторічних зимових холодів попереки? Хоча гріх правду не сказати: останніх рік-два і крейда добра, і тепліше стало, але лише не у тих класних кімнатах, де старі труби відмовляються пускати тепло.
А як добре, що з’явилися „гарячі” телефонні лінії! Можна будь-коли зателефонувати і сказати: я здала здав 30-50 гривень на ремонт школи, класу і т. д.
Шановні батьки! У той час, коли багато хто з Вас зміцнює своє власне матеріальне становище, додаючи у бюджети, пенсійні фонди містерів, сеньйорів та донів, вчитель „дістає по шапці” за те, що не може організувати як слід Вашу доньку (сина) до навчання. Вони (доньки, сини) у час навчання займаються іншими справами: вибирають собі нові моделі мобільних телефонів або просто тринькають гроші біля ігрових автоматів. Але відпочинок їм дозволено. І кишені власників клубів, залів і т. п. постійно наповнюються. А на ремонт класу — зась! Не можна — корупція!
А кому цікаво, що у класі щорічно треба побілити, помалювати підвіконники, поміняти чи оновити стенди, роздатковий матеріал, щось придумати із підручниками, бо державне забезпечення залишає бажати кращого (не кількісне — якісне!). а ще вчителю треба змудрувати щось із програмою, бо шкільні програми не кожен професор засвоїть, а вибрати треба таке, щоб дійшло до дитячої голови. Трохи важко зорієнтуватись у постійних змінних вимогах до оцінювання, догнати потяг, який прямує Болонськими нетрями, у той час, коли сам Ейфелеву вежу вчитель бачить тільки на телеекрані.
А може дійсно настав час переходу до європейської системи цінностей, коли школа не намагається стати другим домом, а вчитель — другою мамою? Відмежуватись і тільки навчати, і тільки у межах закладу, і у відведений на це час. Поки що так не стається. Ментальністю не вийшли. Але що та ментальність, її з часом переймають, тим більше, що сприяють цьому наші ж українські засоби масової інформації (маю на увазі телебачення із безкінечними бійнями та сексом, глянцеві журнали, у яких суцільний гламур, ну і для рифми — амор тужур).
Написане мною — суцільні роздуми, які снують у моїй голові постійно. Я добре знаю, що не всі батьки телефонують на „гарячі” лінії, і не усі з них заробляють великі гроші, які треба здати у школі. Я також добре знаю, що не усі вчителі бездоганно виконують свою роботу, а деякі відкрито халтурять.
Але у світі є добро і зло, є чорне і біле. Не все у житті буває рівно і гладко, швидше — навпаки. Корупцію в освіті вже майже подолали. Але чомусь серце щемить і за ображеними вчителями, і через готовність батьків стояти насмерть проти тих, хто опікувався їхніми дітьми впродовж багатьох років. Гірко…
Ватикан: коли час зупинився