Днями зустрів давню знайому, яка поверталася з ринку з двома кульками продуктів та городини. Хоч і не бачилися з нею років з п’ять, та першою темою нашої нетривалої розмови був саме ринок. Вірніше „дикі” ціни на овочі та фрукти (до речі, не обов’язково екзотичні).
— От пішла на базар, — каже пані Наталя, — нічого не купила, а сто гривень — як і не було. Ще два рази схожу за продуктами — і місячної пенсії нема.
Мимоволі кинув оком на пакунки і подумав: не може бути, щоб пару помідорів, огірків, трохи молодої картоплі, пів кавуна і зовсім трішечки „м’ясного” потягнули на цілого „Шевченка” (себто — 100 грн.). Все ж вирішив перевірити, хоч у кишені намацав лише трьох „Франків” (три 20-гривневі купюри).
Першою на моєму шляху трапилася яскрава молодиця, на лотку у якої розмістилася всіляка смакота рослинного походження — від нашої молоденької картопельки та капусти до їхніх „запарканних” ківі та ананасів. Торгуватися про знижки для такого молодого та симпатичного покупця було марною справою, адже цінники у таких випадках є остаточним вердиктом для всіх, будь ти хоч заступник міністра оборони. Проте на жарти молодиця відгукнулася доволі приємною посмішкою і заходилася зважувати городину, якої я понабирав „на око”. Розплатившись одним „Франком” і отримавши здачу, я запам’ятав показники стрілки механічних ваг і поспішив до контрольної ваги, про існування якої на ринку знав наперед. Електронна вага зеленими цифрами на табло повідомила мені, що на вигляд добродушна і ввічлива продавець обважила мене на 2-ох кг картоплі на 140 грамів, на помідорах — майже на 100, а з трьох кілограмів „домашніх” огірочків їй вдалося відщипнути трохи менше 200 грамів. У грошовому виразі — це 85 копійок переплати. Сума ніби і невелика, та все ж — шкода.
Більший „улов” з моєї кишені виудили у м’ясному павільйоні. На кускові яловичини „відщипнули” гривню з копійками, а на кільці „домашньої” ковбаски майже півтори гривні. Зваживши свій провіант на контрольній вазі, яка на цілий ринок чомусь лише єдина, я не оспорював свої втрати, бо з того нічого хорошого і не вийшло б: нажив би ще двох-трьох лишніх ворогів і вислухав би думку про себе і всю мою родину до третього коліна в інтерпретації тих самих продавщиць. Натомість я вирішив дослідити феномен зникнення власних грошей на теренах ринків міста, звернувшись до компетентного джерела — філії Державного підприємства Івано-Франківського регіонального науково-виробничого центру стандартизації, метрології та сертифікації.
Директор філії Степан Когут з радістю погодився „просвітити” мене у методиках обдурювання споживачів нечистими на руку продавцями. До речі, мова йде не лише про ринки, але і про кафе, пекарні, млини, майстерні, де проводяться операції за допомогою різноманітних засобів вимірювальної техніки — від ваг усіх типів до звичайної рулетки чи метра.
— Те, що громадян обважують — не новина, — каже головний метролог міста. — Але здебільшого обважують саме тих, які дають себе обдурити. За роки роботи біля ваги продавці набувають неабияких навиків психолога, безпомилково виділяючи серед маси покупців саме неуважних чи навіть байдужих. Способів обважування є чимало, і хтозна, чи їхня кількість щораз не збільшується. Адже, крім навичок психологів, нечесні продавці набувають ще й раціоналізаторських здібностей. Все це, звичайно, жарти, але у кожному жарті є чимала частка правди.
Степан Когут у своєму кабінеті збирає своєрідну колекцію підроблених гирьок, якими вдало донедавна оперували на ринках міста. В основному махінатори висвердлюють у гирях дірки, зменшуючи їхню вагу та виточують гирі на токарних верстатах до потрібного для здійснення операцій з обважування „стандартів”. А деякі непомітно для ока покупця примудряються до шальки з товаром причепити магнітик у формі тієї ж гирьки. А от, приміром, продавці килимових виробів чи тканин можуть „вкоротити” метр чи рулетку на кілька сантиметрів і, відповідно, позбавити довірливого покупця кількох гривень. Що й казати, зі світу — по граму та сантиметру, і маєш бідним продавцям на сорочину.
— Щоб попередити випадки обважування на ринках чи у крамницях, — зазначає Степан Когут, — розроблені відповідні положення, які регулюють питання повірки засобів вимірювальної техніки (ЗВТ). Більше того, в Україні діє Закон про метрологію і стандартизацію. Ще у 2003 році Калуська міська рада прийняла рішення №416, яким затвердила Правила торгівлі на ринках. Там було чітко регламентовано порядок періодичної повірки вимірювальних приладів, а саме: кожен суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язувався щорічно до 1 грудня подавати перелік ЗВТ, які є в його користуванні, і пройти обов’язкову їхню повірку. А керівництво ринків мало б забезпечувати покупців достатньою кількістю контрольних ваг. Якщо у підприємців будуть виявлені неповірені ЗВТ, то з винуватцями мали б розривати угоди на право торгівлі на ринку. На кожному ринку мала б бути визначена особа, яка б відповідала за щоденний контроль щодо роботи вимірювальної техніки. Всі ці умови не завжди витримуються. Адміністрації ринків легше заплатити з двісті гривень штрафу, аніж навести порядок на своїх територіях.
За словами Степана Когута, у філії метрології та стандартизації є всі необхідні умови та устаткування для повірки будь-яких ЗВТ: від ваг та гир — до газових та водяних лічильників і промислових приладів. Варто лише привезти вашу техніку на вул. Б. Хмельницького, 18 і довірити її досвідченим метрологам.
— Якщо б усі підприємці дотримувалися встановленого порядку, то у нас було б ідеальне суспільство, — резюмує Степан Когут. — Але до ідеалу, як бачимо, нашій державі ще дуже далеко. Наразі, як казав колись Кравчук, маємо те, що маємо: нас дурять, а ми їм ще й дякуємо за це.
Ватикан: коли час зупинився