10 млн. гривень майже вкрадені у громади Калуша

Як на мою думку, за картярською аналогією на преферанс це не дуже подібно. Скоріш, схоже на покер або на старий загальновідомий анекдот про три конверти, які передавав своєму наступнику черговий начальник. Та годі з тими картами і анекдотами! Є проблеми, і чималі, які рано чи пізно слід вирішувати. Як утворилась  нинішня ситуація у міській раді? Та елементарно просто! Згадаймо минулі вибори до місцевих рад. Чи не тоді на парних стовпах були наклеєні агітки кандидата на міського голову від БЮТ, а на непарних — від НУ (а на деяких — ще й від НРУ)? Чи не тоді калушани довго очікували обіцяного визначення єдиного кандидата від демократичних партій, яке так і не відбулося…
А відбулося те, що і мало відбутися: лише один кандидат на міського голову зміг наобіцяти для жителів міста так багато привабливого, що йому повірили, особливо любителі „халяви”. Ну, звичайно, хто би повірив обіцянкам, наприклад, Ігоря Очкура, забезпечити калушан постійним постачанням холодної та гарячої води за власні кошти, не чекаючи бюджетного фінансування, збудувати власним коштом 2000 кв. м житлової площі. Посміялись би, та й годі! А от обіцянки далеко не бідного кандидата багатьом дуже сподобались, адже виглядали, як реально можливі. Одне слово, свого калуського єдиного кандидата нема, а тут такі обіцянки! От так і з’явився у кріслі мера Ігор Насалик.
Ох, вже це крісло! З легкої руки журналістів, які посади міського голови та його заступників завжди пов’язують з словами „крісло”, „посада”, „портфель”, може скластись думка, що там медом намащено. Насправді, це дуже відповідальна, нелегка та невдячна робота, для якісного виконання якої потрібні одноразово і високий професіоналізм, і відповідна освіта, і працелюбність, і чесність та порядність. Та і не лише ці посади потребують подібних якостей.

10 млн. гривень майже вкрадені
у громади
Мене кожні вибори дивує дуже велика кількість кандидатів на місця депутатів міської ради. Хочу нагадати всім, хто цього не знає або забув, що лише депутати Верховної Ради мають захмарні заробітки і всілякі пільги та привілеї. Депутати міських, районних, сільських та обласних рад виконують свої обов’язки безоплатно. Крім цього, кожен з них десь працює, має якусь діяльність, завдяки якій він і його родина мають на хліб. І далеко не завжди і не кожен має можливість витрачати багато часу на виконання цих нелегких обов’язків. А до всього ще і результативність тієї діяльності дуже часто, на превеликий жаль, безрезультатна.
Яскравий приклад — самовіддана принципова природоохоронна діяльність депутата обласної ради Ігоря Гаврилюка. Причому, справа стосується не якогось там невпорядкованого смітника. На очах знищується річка Лімниця. І що? Яка реакція на це з боку державних чиновників різного ґатунку? А ніяка! Шкода, що представницька влада народу в Україні перетворюється на декоративну, за спиною якої можна творити будь-яке неподобство.
Мені випала честь бути депутатом Калуської міської ради першого демократичного скликання. Нас тоді була ціла сотня, але жодного разу за всі роки ця сотня у повному складі не зібралась. Добре, коли кількість присутніх на сесіях сягала 80”ти (нині повний склад міської ради нараховує 50 депутатів. — Ред.), частіше було менше. Ще гірше виглядала робота у депутатських комісіях, яка, на мою думку, — найважливіша і найвідповідальніша робота депутата. Адже перед винесенням на сесію кожне питання має пройти всебічне глибоке вивчення. На жаль, тоді ця діяльність депутатів була не дуже задовільною. Зате на сесіях було чимало галасливих, але пустих, беззмістовних виступів, особливо з числа тих депутатів, хто, крім відвідування сесій, більше нічого не робив.
Можливо, зараз вже не так, але, судячи з газетних публікацій, на жаль, змінилося не дуже багато. Та якщо депутатам, які безоплатно на громадських засадах виконують свої обов’язки, можна чимало пробачити, то цього ніяк не пробачиш тим, хто за виконання своїх безпосередніх обов’язків одержує заробіток з бюджету.
Спостерігаючи, що відбувається сьогодні у міській владі, можна побачити чимало прикладів непрофесійності окремих посадовців, які вводять в оману і себе, і депутатів, і, що найнеприємніше, — всіх нас. Так, не встиг міський голова похвалитися колишньому однопартійцю В. Януковичу про те, який він вдалий продавець землі, як таке фіаско! Замість обіцяних 14 млн. виручки — просто пшик! І це земля, яку вдруге громада не продасть, та земля, якої у місті не так і багато! Це, шановні, не обіцяні гідроелектростанція та тролейбуси. Це 10 млн. гривень, що майже вкрадені у громади. Не бачу відповідальності за обіцяне, не чую ніякого покаяння, не бачу рішучих кроків обіцяльника виправляти становище.

Калуш вже давно — не місто хіміків
Не так давно п. Насалик говорив щось подібне до того, що його не цікавить, буде чи ні збудоване у Калуші нове виробництво хлору та каустичної соди. Я його розумію, бо п. Насалик не був калушанином, не став ним і навряд чи стане. Але ж більшість з нас як були, так і залишаться калушанами. І особисто мені (та і всім іншим, надіюсь, теж) зовсім не байдуже, що у кількох кілометрах від житлової зони зберігаються сотні тон рідкого хлору, що цей небезпечний продукт у великих кількостях ввозиться до Калуша по роздовбаних залізничних коліях. Навіщо так крутити цю тему і так її завернути, щоб потім звинувачувати депутатів у тих діях, на які сам же і провокував? Йдеться про виплату відсотків від загальної вартості будівництва, які нібито повинно виплатити місту “Карпатнафтохім”.
Особисто я вважаю, що місто вже давно одержало всі належні відсотки від будівництва цього виробництва. Виробництво хлору і каустичної соди, на тему якого так багато суперечок, було побудоване у 1983 році і запрацювало напередодні нового 1984 року. Але одночасно з будівництвом цього підприємства у Калуші будувалося житло, дитячі садки, магазини. Так, до речі, робилося завжди при будівництві нових об’єктів “великої хімії”. За 30 років було фактично збудоване нове місто з усією інфраструктурою, освітніми та навчальними закладами, медичними установами, магазинами тощо. Були прокладені всі необхідні інженерні комунікації: водогони, каналізація, кабелі електричного живлення та зв’язку. Все це добро вже при незалежній Україні було безоплатно передане місту. Частину цього нерухомого майна місто продало, здало в оренду, одержавши при цьому чималі кошти.
Минули роки, настала потреба докорінної модернізації цього виробництва. І тут, коли знайшовся інвестор, який взявся профінансувати цю реконструкцію, одразу знайшлись охочі підзаробити на тому ж самому вдруге. Нашкодила формуванню думки депутатів і галаслива піар-акція з будівництва нового підприємства. Але, якщо вдуматись, ніякого нового (тобто такого, якого не існувало) підприємства не створюється! Відбувається реконструкція, модернізація фізично та морально застарілого існуючого виробництва без зміни профілю його діяльності, на тій самій землі. Як був електроліз розчину хлориду натрію, так і залишається. Як вироблялись при цьому хлор та каустична сода, так і вироблятимуться. Зате якість продукції поліпшиться. Значно поліпшиться і безпека виробництва, зменшаться викиди шкідливих речовин і зовсім припиняться викиди водню в атмосферу, що супроводжувало це виробництво від самого початку його пуску.
Уявімо собі, якби існувала така технічна можливість взяти і тупо поміняти діафрагменні електролізери на мембранні, трохи модернізувати установки підготовки розсолів та випарки електролугів. Тоді б ця подія відбулася непомітно і не існувало б жодних підстав для розмов про якісь відсотки. Все зробили б під час капітального ремонту без всяких рекламних заяв. Але, на жаль, для проведення такої реконструкції необхідно дуже багато чого замінити, навіть замість старих корпусів збудувати нові. Інвестор, розкручуючи гучну піар-акцію з цієї реконструкції, мабуть, розраховував на щиру подяку калушан за таку дорогу і корисну справу. Дочекався! Почалася якась незрозуміла для світу майже рекетирська кампанія з вимагання грошей.
Шановні депутати! Не порівнюйте це виробництво (як і виробництво ПВХ) з “КарпатСмолами” чи розбудовою “Вінісіну”. “КарпатСмоли” — це дійсно новозбудоване виробництво на території колишніх складів хімічних речовин. Так, було колись виробництво карбамідних смол, але воно і понині існує, хоч, на жаль, так і не запрацювало саме тому, що не знайшлося потужного інвестора для проведення радикальної реконструкції. До того ж, загальні витрати на будівництво цих підприємств не ідуть у жодне порівняння з витратами на перебудову виробництва ХІК і ПВХ.
Згадаймо краще, що коли припинилося промислове виробництво, ще десять років стояли стіни недобудованої нинішньої гімназії. Як тяжко завершувалося це будівництво! Скільки було надано допомоги для завершення цього довгобуду з боку “Карпатнафтохіму” (до речі, ця допомога продовжується і далі. — Авт.).
Хочу розвіяти ще одне нині застаріле, але традиційно живуче розуміння міста Калуша як міста хіміків. Калуш вже давно — не місто хіміків, а, скоріш, місто заробітчан та підприємців. На так званій хімії працює нині вже не 16 тисяч, як колись, а всього якихось тисяч 5 разом взятих. У той же час чисельність населення міста практично не змінилася. І якщо такі підприємства, як наше, “ЛУКОР”, ТЕЦ, “Карпатнафтохім”, “З бетони” й інші чесно сплачують всі належні податки та відрахування від заробітної плати, то цього я б не сказав про багатьох дрібних підприємців. Я вже мовчу про заробітчан, які нічого не сплачують до міської казни зі своїх заробітків. А ви, депутати, встановлюєте за гроші чесних платників податків пільгові тарифи на оплату комунальних послуг для всіх жителів. Ніби тих грошей у місті забагато. Рано чи пізно буде розпродано все, що ще не продали, будуть витрачені всі чесно одержані і даровані відсотки. А далі що?

Справу треба доводити до кінця
Давно вже, і насамперед на місцевому рівні, слід мати чітке розуміння ситуації з наповнення бюджету міста. Я розумію, що дуже багато чого залежить від найвищої влади країни. Замість того, аби займатись псуванням Конституції і остогидлим з’ясовуванням особистих стосунків на фоні розкрадання держави, вже давно треба прийняти новий Житловий кодекс та інші важливі закони, які б унеможливили те ганебне явище, коли у мирний час у власних помешканнях гинуть невинні люди. Це ж світове диво! Скрізь житло приносить прибуток, і лише у нас створює непомірне навантаження на міські бюджети.
А стосовно реконструкції як застарілих, так і до будівництва нових підприємств, має бути єдиний розумний підхід: завжди щиро дякувати інвестору, що він прийшов до нашого міста, що ще кілька сотень калушан одержать роботу на рідній землі. Сподіваюсь, ви прекрасно розумієте, що робота наших громадян в Італії чи ще десь особливої користі для громади міста не приносить.
І на завершення ще одна порада. Якщо вже якась справа у місті робиться, то подбайте, щоб вона була доведена до кінця. Не підводьте мера, який прагне зробити Калуш європейським містом. А то зробили муніципальний ринок, а про під’їзд до нього не подумали. Там зараз суцільне болото, ями. Машини змушені їздити по пішохідній доріжці, руйнуючи її. А погляньте на скверик навпроти магазину “555”, що біля технікуму? Ну, не Європа зовсім! І ще приклад: у нашому під’їзді у будинку, що на Малицькій, 1, зробили ремонт, замінили вікна, а поламані двері залишили. Економні світильники настільки економні, що кожен ранок треба ходити з ліхтарем, бо не світять взагалі.
Поштові скриньки зникли взагалі. І соромно було дивитись в очі молодим юнакам з ВПУ, які не так давно збирали наші підписи, аби їм за чесно виконану роботу з ремонту під’їзду заплатили бодай якісь гроші.

На світлині: у кулуарах сесії міської ради.