Прикарпатські технократи: перший похід галичан на Київ

Минулої середи екс-губернатор Івано-Франківщини, а тепер народний депутат Роман Ткач дав прощальну прес-конференцію. Коротко підсумувавши баланс здобутків і втрат свого майже трьохрічного головування, Роман Володимирович заінтригував присутніх обіцянкою піти на столицю не одинаком, а командою і при цьому ще й зберегти політичний вплив в області.
Переглядів: 402

Подібних “завойовницьких” амбіцій досі не виявляв жоден прикарпатський намісник. Чи зуміє тутешня регіональна еліта вперше стати помітним гравцем на українському політичному полі?

Значення кадрової ротації, що відбулася в лютому 2005 року з призначенням головою ОДА Романа Ткача, для розвитку регіональної політичної еліти в цілому стає по-справжньому зрозумілим лише сьогодні. Тоді три роки тому на хвилі Помаранчевої революції в кабінети досвідчених номенклатурників епохи “розвинутого кучмізму” увійшли двадцятип`яти й тридцятирічні управлінці. Брак досвіду компенсувався пасіонарністю, бажанням самореалізації й агресивним, часто викличним, стилем менеджменту. Замість кічушних гуцульських булав і різьблених тарілок в інтер`єрах з`явилися акваріуми з піраньями й шахові дошки, що могло б сприйматися як банальні понти, якби не узгоджувалося з “порубаними схемами” відшкодування фіктивного ПДВ на мільйони гривень, жорстким приведенням до фіскальної дисципліни найвпливовіших бізнес-груп регіону й новаторськими ініціативами в стратегічних для Прикарпаття галузях туризму й лісового господарства. Голоси недоброзичливців, які дорікали губернатору тим, що він зібрав довкола себе “дитячий садок”, швидко притихли.
Під керівництвом Ткача та його команди область успішно й спокійно пережила загальноукраїнські політичні потрясіння й зміни трьох урядів. Оглядачі не могли не зауважити якісну відмінність, “інакшість” нової владної регіональної еліти. Ця “інакшість” була закріплена концептом “прикарпатські технократи”, і полягає вона в усвідомленні новою елітою власної “окремішності”, особливих інтересів регіону, здатності до експансії поза зону прямого адміністративного впливу, передовсім — на центр, націленість не на самозбереження й закріплення існуючого статус-кво, а на створення оригінальних сценаріїв і проектів майбутнього. В цьому — відмінність еліти корпоративного типу від попередньої касти намісників, діяльність якої зводилася до “вибивання” в центральної влади коштів для регіону взамін на абсолютну лояльність.
Для ілюстрації наведемо характерну історію, яку розповів якось один з наближених до губернатора Михайла Вишиванюка. Щоб “вибити” бюджетне фінансування на реконструкцію Галича, згадував посадовець, у часи Кучми до Києва возили не тільки і не стільки пухкі конверти, скільки ящик “Прикарпатського бальзаму” і багажник копченого бурштинського товстолоба. Бувало, якийсь кабмінівський чиновник з криком “Вон, западєнци, із кабінєта!” шпурляв папери на підлогу, і доводилося мовчки карачкувати й ковтати приниження. Інколи тижнями тривало оббивання порогів удень і п`янки вечорами, поки той самий персонаж нарешті не підписував документи, витискаючи крізь зуби — “надавілі, гади”. Сьогодні подібне важко уявити хоча б тому, що пияцтво безнадійно вийшло з моди і суперечить теперішнім уявленням про успішність і впливовість.
Обов`язкова ознака регіональних еліт корпоративного типу — здатність до командної гри. І до цього окремі прикарпатці добивалися певного визнання на київському рівні, але це було звичайне рекрутування. Рекрут не впливав на правила гри, він їх засвоював і дотримувався. Де сьогодні “зубри” з оточення Вишиванюка, як-не-як одного з найдовговічніших губернаторів за українськими мірками? Розбрелися і влаштовують своє приватне життя, хто, як може або грають другорядні ролі в чужих постановках. Еліта намісників не самодостатня і в принципі не здатна накреслити для себе власний сценарій. Її представників об`єднують не цінності, не проекти і візія майбутнього, а тільки адміністративний ресурс. Еліта корпоративного типу передовсім реалізує себе через системну експансію на центр — похід на Київ. Досі лише дві регіональні еліти досягали в цьому вагомих результатів — дніпропетровська і донецька, передовсім завдяки значному фінансовому ресурсу. В нинішній ситуації війни усіх з усіма, коли головні фінансово-промислові потуги взаємно послаблюють одна одну, шанс на успіх “прикарпатських технократів” не виглядає таким уже й фантастичним. Брак ресурсу вимагатиме винахідливості і філігранної кадрової гри.
Системний захід прикарпатців до столиці значно полегшило б призначення Романа Ткача головою комітету ВРУ з питань агропромислової політики та земельних відносин, на що сьогодні цілком можна сподіватися. За словами Андрія Романчука, накопичений досвід в земельних питаннях дає змогу команді брати участь в законотворчій діяльності. До столиці услід за Ткачем і Романчуком вирушить ледь не увесь склад юридичного управління — Юрій Запісоцький, Оксана Кобрин, Олег Париляк, Андрій Баланчук, Ірина Дарвай, а також екс-керівник апарату, юрист за фахом Тарас Герула.
“Основні напрямки нашої роботи стосуватимуться лісового господарства (практично готовий законопроект про тендери й аукціони) і землі, — розповів Андрій Романчук. — У нас напрацьована й класифікована база проблемних питань, які просто треба викласти на папір у вигляді законопроекту про внесення змін і доповнень до діючого законодавства. Ще один розроблений нами напрямок — юридичний супровід проектів індустріальних парків”.
Крім того, частина команди працюватиме у створеній “з нуля” юридичній компанії, а частину планується делегувати в органи влади, скажімо, Держземагенцію.
Для збереження впливу в регіоні буде створено приймальню депутата, відновлено Центр соціальних досліджень, який моніторитиме й аналізуватиме кожен крок нової обласної влади. Команда також планує активно долучитися до створення місцевих структур єдиної партії на основі пропрезидентського блоку НУНС.
Сьогодні складно передбачити результати походу “технократів” на київські пагорби. Усе покаже час. Та вже сам прецедент, здорове прагнення бути суб`єктом великої політики і масштабність амбіцій засвідчують зрілість молодої регіональної еліти. Наскільки популярними на столичних Грушевського й Банковій стануть автомобілі з наклейками “Galicia”, тепер залежить виключно від неї самої.