Сам проект тривав 3 місяці і відбувся завдяки сприянню Фундації короля Юрія. За словами голови філії Союзу українок Любові Липовської, метою даної програми було створити нові можливості для ресоціалізації та інтеграції дітей-інвалідів з вадами слуху Калуської школи-інтернату шляхом впровадження та використання ігрових (театральних) методик навчання.
— Багато дітей зі спеціалізованої школи мають творчі здібності до ігрових видів мистецтва, — твердить Любов Липовська. — Частково вони реалізують свій талант у спілкуванні зі своїми вихователями. Проте практично відсутнє спілкування таких дітей зі своїми ровесниками зі звичайних шкіл. Діти формуються у своєрідній ізольованій спільноті, що суттєво обмежує можливості їхнього розвитку. Це породжує різні фобії і комплекси, які руйнують креативний потенціал особистості.
У дитячому віці, каже Любов Липовська, коли діти не так гостро відчувають свою відмінність від здорових дітей, ці психологічні проблеми можливо подолати. У цьому віці діти — відкриті, талановиті і готові реалізовувати свої здібності. З часом кожен з них починає відчувати свою відмінність, і, якщо вчасно не втрутитись, не допомогти, діти закриваються зі своєю проблемою, стають озлобленими і набувають багатьох комплексів. Проведені протягом трьох місяців навчальні заняття за спеціалізованою методикою яскраво засвідчили: із дітьми, котрі уже „закрилися”, працювати значно важче.
— Проблема має й інший аспект, — каже Любов Липовська. — А саме — здорові діти також специфічно, а то й упереджено ставляться до дітей-інвалідів. Такий стан справ потрібно виправляти, тому думаю, що проект „Майстерня гри” може стати пілотним у нашому місті.
Після трьох місяців впровадження театралізованих методик, вважає голова філії Союзу українок, вихователі школи-інтернату, які взяли участь у навчальній програмі проекту, зможуть застосувати свій досвід не тільки для позакласної роботи, а і під час викладу навчального матеріалу. До слова, поширення методів неформальної театральної освіти є дуже ефективним у шкільному середовищі. Так, відділення навчальної драми є у всіх престижних університетах Європи і США, а фахівці із соціальної роботи проходять курс навчальної драми як обов’язковий. В Україні театралізовані методики є ще маловідомі і ними майже не послуговуються.
— Загалом у проекті був задіяний 31 учень спеціалізованої школи, — розповідає Любов Липовська, — а також учасники театру „ЛюбАрт”. Хоча спочатку планували працювати тільки з 12-ма дітьми. Особливо хочу відзначити активну участь у роботі з дітьми педагога-організатора Ірини Мельничук, вихователя Лілії Олійник та директора школи Роксолани Караїм.
Любов Липовська зізнається: спочатку працювати було трохи важко, але допомагали викладачі, які стали свого роду „перекладачами”. Хоча згодом специфічну мову все ж вдалося частково опанувати.
— Всі діти дуже талановиті і всі дуже прагнули подарунків, — розповідає голова філії Союзу українок. — Складність полягала не в особливості їхньої мови, а насамперед у тому, що кожна дитина потребувала індивідуального підходу. Попри те, що вже невдовзі ми трохи вивчили їхню мову жестів, спілкуватися із ними намагалися, так би мовити, нормально, і за допомогою міміки. Адже багато дітей мають певний потенціал, можуть розвивати свою вербальну мову, зрештою, краще вимовляти слова і звуки, ніж вони це роблять зараз. Проте складність у тому, що діти так звикли — у них немає потреби спілкуватися інакше, адже вони живуть у такому середовищі, де спілкуватися жестами дуже зручно. Через це вони не прагнуть розвивати мову. А це, як мінімум, шкідливо. Адже через кілька років вони закінчать школу. Та й, зрештою, ні батьки, ані вчителі не будуть опікуватися ними все їхнє життя. Хочу також зауважити, що ці діти мають великий потенціал, вони талановиті (маю на увазі не тільки їхні театральні здібності, а певні обдарування від природи). Цей потенціал у розвитку нашої нації ніде не застосовується — просто втрачається. А тим часом ці діти мають опановувати професію, вивчати комп’ютер, і що найголовніше, — адаптовуватися до суспільства. Щоб потім вони могли самі заробити на шматок хліба для себе.
У процесі проведення занять, каже Любов Липовська, учасники проекту самі багато чого навчилися. За результатами тримісячного проекту планується видати посібник із методичними порадами щодо впровадження театралізованих методик у шкільну освіту. Один із висновків, каже Любов Липовська, діти зі спеціалізованої школи сприймають світ насамперед через візуальні відчуття, тому для них необхідними є багато яскравих візуальних образів. Саме цим дітям можуть допомогти ті люди, котрі мали би бажання якось матеріально посприяти.
Попри те, уже зрозуміло: така неформальна театральна освіта у роботі із дітьми є досить ефективною. Для цього не потрібно особливих підтверджень. Найкращим із аргументів є реакція та радість дітей, які взяли участь у перформенсі. Вони із радістю танцювали, виконували різні ролі та старалися якнайкраще передати свої емоції та загальний настрій вистави через міміку. А директор спеціалізованої школи Роксолана Караїм попросила на шпальтах газети висловити щиру подяку голові філії Союзу українок у Калуші Любові Липовській за ініціативу та проведену із учнями школи роботу.
Ватикан: коли час зупинився