Як закохатися у Калуш? Пам`яті Костянтина Луценка

Рік тому у віці 45 років помер майстер стоматологічної клініки міста Калуша Костянтин Луценко. У понеділок вранці, 20 листопада, серце зупинилося раптово — наче на бігу. У місті залишилося багато друзів та знайомих, які цінували труд і лагідну вдачу Костянтина. Сам він страшенно любив Калуш, хоча народився і виріс у північно-східній Україні, місті Суми.
Переглядів: 387

Рід благочестивий, козацький
Костянтин Луценко походить з роду слобідських та гетьманських козаків: батько Валерій Дмитрович — із села Олексіївка колишнього Сумського слобідського полку, мати Світлана Петрівна (з роду Носенків) — із села Голінка колишнього Прилуцького гетьманського полку (нині Бахмацький район Чернігівської області). У материній родині часом нагадували: ми не знали кріпацтва, а дід Світлани — козак Григорій — був старостою Спасо-Преображенської церкви села.

Родина, Брежнєв і  Bob Marley
Народився у „космічний” 1961 рік, 22 липня, день св. Кирила. Вага 3.600 — здоровий хлопець! Батько — інженер великого машинобудівного заводу, мати – викладач німецької мови. Хрущовське трудове право виганяло матерів на роботу вже за місяць після пологів, тому малим Костею багато займалася тітка Валентина та бабусі: Анастасія і Марія. У школі полюбив читати і буквально вигрібав з бібліотек сусідів, родичів фантастику та пригодницьку літературу.
Легка вдача дарувала йому багато вірних друзів. Природна артистичність збирала у його оселі „бітломанів” — вільну і романтичну молодь з кльошованими штаньми. Вони не слухали радіо, не читали газет і не дивилася  програму „Время” о 21.00. Влада Брежнєва брехала людям, закривала у Сумах українські школи, валила родини формальним судочинством (матір примусили розлучитися з батьком). У Костянтина тоді була інша країна, де гімн — пісні ABBA,  Boney M, Smokie. Як на Суми 1970-их років, він взагалі виглядав екстравагантно: довге волосся а-ля Bob Marley — із радикальним афро-американським начосом. З кола його друзів вийшли відомі сумські музиканти, зірки естрадного танцю, бізнесмени.
Шлях на Галичину
Збрити довге волосся випускника сумської школи №18 примусила тільки армія. 1979 року рядового Костянтина Луценка закинули у колоніальну групу військ СССР в Азербайджані — у частині було повно українців, згадує він. Перед призовом устиг поступити до Сумського медичного училища, обравши професію свого життя — зубопротезна справа.
Очевидно, у нього був талант скульптора – тонкі, музичні пальці легко ліпили складні фігурки.
Отримавши розподіл після медучилища до Івано-Франківської області, він швидко завоював славу вправного зубного протезиста — автора ексклюзивних робіт. Працював спочатку у Рожнятові, а наприкінці 1980-их переїхав з дружиною та двома дітьми до промислового Калуша — тут знайшов роботу у заводській клініці хімічного комбінату „Оріана”. До речі, на Галичину поїхав свідомо, у таку собі „позитивну еміграцію” — подалі від буденщини, задавнених проблем. Рідним казав, що полюбив Івано-Франківщину. Хоча вчився у російській школі (до 1986 року влада перевела 26 сумських шкіл із 27 на російську мову навчання, зараз — навпаки), швидко відновив спілкування українською. Знову захопився музикою, створив цілу групу рожнятівських рокерів — доволі популярну у горбачовські часи. Багато років працював у зубопротезній клініці “Здоров’я”.
Майстер Володимир Чвак свідчить: „Дуже хороший спеціаліст. Мав першу фахову категорію. Робив коронки з металу, пластмаси, металокераміки будь-якого рівня складності”. Але  головне — він передав свої вміння, талант синові — Валерію Луценку, який також працює тепер на цій ниві. 

Калуський хрест
Костянтин не просто „вріс” у калуську землю — після смерті друзі не хотіли відпускати ховати його тіло на батьківщині, у Сумах. „Ні, Костю поховаємо у нас!”, — казали вони батькові Валерію Дмитровичу. Але той наполіг — синові буде затишніше біля могили його улюбленої бабусі Анастасії, яка померла рівно 40 років тому. Ради нема — друзі швидко змайстрували красивий дерев’яний хрест, табличку з датами життя і смерті, світлину. На старовинному сумському цвинтарі, поблизу церкви св. Петра і Павла, так і стоїть цей калуський хрест: „Луценко Костянтин Валерійович, 1961-2006”. 

P. S. Сум’яни передають вітання всім друзям Костянтина Луценка — Ігорю Балею, Володимиру Чваку — і бажають місту Калушу процвітання, а його мешканцям — щастя!

На світлині: 1998 рік. Костянтин Луценко (справа) з сином Валерієм і братом Валентином.