Цей триповерховий цегляний будинок став пасткою для його мешканців, життя яких перетворилося у боротьбу за виживання. Також його можна вважати зразком безгосподарності комунальників: торік провели ремонт у під’їздах, але через протікання покрівлі з нього нині мало що залишилося. Якби у нашому місті проводився конкурс на будинок і двір найгіршого благоустрою, без сумнівів будинок №33 на вул. Б. Хмельницького міг би претендувати на перемогу.
Галина Притуляк мешкає на другому поверсі у квартирі №15, однак і для неї протікання покрівлі — проблема №1:
— Восени 2006 року купила квартиру. Тоді жодних проблем не помітила. Однак, як тільки надворі дощ, відразу затікає по стінах. Відколи я тут, відтоді тече. У будинку стіни наскрізь просякнуті вологою, жодні ремонти у квартирі не допомагають: дуже швидко усе покривається пліснявою, відвалюється штукатурка, шпалери, облицювальна плитка. Протягом майже двох років звертаюся у ЖЕО №5. Реакції — ніякої. Щоправда, торік нарешті почистили підвал і у березні зробили косметичний ремонт у під’їзді. Але з того ремонту скоро нічого не залишиться.
Зверталися жильці і до заступника міського голови з комунальних питань Ігоря Матвійчука. І отримали відповідь: ваш будинок включено у програму реконструкції покрівель на 2007-2010 роки. Проте оптимізму людям це не додало: у планах реконструкції покрівель на цей рік будинку №33 немає. Відповідь з ЖЕО, куди також зверталися мешканці, зводиться до наступного: частковий ремонт покрівлі заплановано у червні поточного року. Однак у те, що ситуація поліпшиться вже цього року, люди вірити не схильні: дах недавно смолили, але ефекту — жодного. „Не можу зрозуміти, чому у відносно нових будинках, яким по 20 років, і дахи ремонтують, і вікна у під’їздах міняють на металопластикові, а нас ігнорують? Може чекають, коли будинок сам розвалиться”, — резюмує Галина Притуляк.
У квартирі №19, над помешканням пані Галини на даний час ніхто не живе. Бояться. Бо тут не лише мокрі стіни, але і над балконом розкришилася бетонна плита, від неї відламуються і падають великі шматки. Перебувати у таких умовах — небезпечно не лише для здоров’я, а і для життя. Тому мешканці перебралися до родичів.
У квартири №11, що на першому поверсі, також сповна відчуваються усі „принади” дірявої покрівлі. За словами Ірини Дякової, яка тут проживає, зверху — тече, знизу — вогкість з підвалу, тому стіни завжди мокрі і вкриті пліснявою. Крім того, стеля сиплеться, підлога гниє, плитка відпадає від цегли і цегла кришиться. Така ситуація спостерігається, як мінімум, останні шість років, і ніхто нічого не робить. Більше того, нещодавно у квартирі пані Дякової замкнуло електромережу: родина два тижні була без світла, довелося поміняти усю електропроводку. А коли зверталися до ЖЕО, відповідь була наступною: квартира — ваша приватна власність, тому робіть, що хочете.
Квартира навпроти помешкання пані Дякової — №13. Тут проживає родина Бреславських. Молода мама Оксана каже:
— Надавно зробили ремонт, але нічого не допомагає: мокрі стіни, все „цвіте”, пліснявіє. Матраци, постіль — все вогке. Діти сідають малювати, а в альбомі аркуші вогкі. Ми постійно провітрюємо, але проти вогкості нічого не допомагає. Біда з будинком, а діла нікому немає.
У пані Оксани — двоє дітей: п’ятирічний син постійно хворіє на ларингіти, а на рік молодша донечка має цукровий діабет. Ходили у ЖЕО, зверталися у міську раду з тим, аби нарешті полатали злощасну покрівлю. Але жодного результату це не дало.
Галина Карпова проживає у квартирі №26 на вул. Б. Хмельницького, 33 від 1961 року, коли будинок було введено в експлуатацію:
— Ми живемо у гетто. Покрівля тече, електрощитові відкрито, уся проводка замокла, у під’їздах немає світла. Ще у 1991 році наш будинок стояв у черзі на капремонт. З тих пір — нуль.
Винести сміття — проблема, бо навколо смітників, як тільки починаються дощі, — вода. Двір темний, взагалі не освітлюється. Немає дитячого майданчика, немає навіть куди білизну вивісити просушити. Поряд — колишній суд. І це одна з найбільших проблем: будівля перетворилася у розвалину — без вікон і дверей. Тут постійно збираються бомжі, шумні компанії, всередині — купи сміття. Влаштували справжній притон. Нам страшно на вулицю вийти. Зверталися у Фонд комунального майна і отримали відповідь, що це майно юстиції і місто не має до нього відношення. А до нас місто має відношення? До того жахіття, що тут твориться. А нам що порадять робити?
Голова Фонду комунальної власності територіальної громади м. Калуша Іван Ткачик про проблеми навколо будівлі колишнього суду знає добре і повідомив наступне:
— Ми тричі зверталися до голови міськрайонного суду з пропозицією передати будівлю місту. Але нам не пішли назустріч. На даному етапі — це державна власність. Рішення про майбутнє будинку прийматимуть на рівні Кабміну. Йдеться про те, що його найближчим часом готуватимуть до продажу з аукціону.
Начальник ЖЕО №5 Михайло Ліщинський проблеми будинку №33 визнає, однак переконаний, що на території обслуговування ЖЕО є будинки й у гіршому стані:
— У перелік на реконструкцію покрівель на цей рік будинок не включено, бо коштів на всіх не вистачає. У 2008 році плануємо провести реконструкцію м’якої покрівлі на 13-и будинках, капремонт м’якої покрівлі — на 2-х, а також на 2-х будинках — реконструкцію і капремонт шатрової покрівлі. Таким чином, у 2008 році охопимо 17 будинків, а ремонту покрівлі потребують практично усі на території обслуговування ЖЕО, а це — десятки будинків. І коштів на усіх поки що не вистачає. Тому ми починаємо від найгірших, де проблем найбільше.
Якщо дозволить фінансова ситуація, то будемо робити поточні ремонти. Але наразі щось конкретне мешканцям пообіцяти не можу. Як варіант ми пропонуємо таку схему: мешканці своїми силами купують матеріали для ремонту, ми зараховуємо у рахунок квартплати і силами ЖЕО безкоштовно виконуємо роботи.
Щодо будинку №33, то торік ми тут виконали значний обсяг робіт: поміняли водостічні труби, ринви, провели ремонт у під’їздах. Цього року мінятимемо вікна у під’їздах. Плануємо поміняти і двері. Ще раз наголошу: якщо вдасться, то виконаємо і поточний ремонт покрівлі. Але, повторюю, що катастрофи тут немає: є будинки, де ситуація ще складніша.
Ватикан: коли час зупинився