На висоті польоту людини

Минулого року у Калуші був зареєстрований обласний осередок Федерації парапланеризму в Україні. Наразі членами осередку є троє калушан, а загалом близько десятка осіб у місті вміють управлятися із парапланом і поводити себе у повітрі. Хобі, до речі, — не з дешевих. Проте спробувавши раз, твердить калушанин Іван Дутко, захоплення стає насущною потребою.
Переглядів: 503

Коли злітаєш вперше — страшно. Хоча це відчуття зберігається і надалі. Якщо і не страх, то, принаймні, деякий мандраж. А попри те, не літати уже не можеш. Це стає такою ж природною потребою, як дихати і спати.
Іван Дутко вперше спізнав відчуття польоту п’ять років тому. До того калушанин також вів активний спосіб життя: гірські походи, лижі, сноуборд.
— Ми були на Драгобраті, де сніг лежить найдовше і тому тут рай для лижників. Там був чоловік, який катав бажаючих з гори на параплані. Я спробував — і захопило. Щоб описати свої відчуття, занадто мало слів, та й чи потрібні вони: хто спробував — розуміє, — ділиться Іван Дутко.
Вміння приходить не зразу. Іван Дутко твердить: близько року він займається парапланиризмом всерйоз. Пройшов навчання і отримав відповідне посвідчення. Купив спорядження. До нього входять: крило, підвіска (на вигляд схожа на крісло) та запасний парашут. Все разом — у межах 1700-1800 євро. Окремо двигун коштує 2,5-3,5 тис. євро. Двигуни, між іншим, спеціалізовані для такого виду „транспорту”, виробник — Німеччина. Основне спорядження важить 10-15 кг, мотор — 40 кг. Весь параплан можна спакувати у наплічник і добиратися до місця зльоту навіть на велосипеді.  
Щоб літати, треба працювати, працювати і ще раз працювати. Для „чайника” потрібні як мінімум 15 уроків (теорія + практика). Кожне практичне заняття дає нові пізнання: помалу звикаєш до повітря, відчуваєш задоволення від власних успіхів, щоразу долаєш свій страх.
— У нас є навчальна гірка у Новиці, — каже Іван Дутко. — Літати може будь-хто. Серед планеристів — люди віком від 18 до 60 років. Це безпечний вид спорту: за 20 років існування парапланеризму в області не було жодного нещасного випадку.
Літати можна з двигуном і без. У кожного варіанту — своя специфіка. Щоб злетіти без механічного помічника, потрібна гора і потоки висхідного повітря, які виносять людину вгору. В Україні найкращі для цього місця — Дністровський каньйон та кримський Коктебель.
— Фактично, є два варіанти польоту без двигуна. Перший — це коли стартуєш з майданчика, потрапляєш у висхідний потік, піднімаєшся, зависаєш, спускаєшся і знову на висхідний потік. А інший варіант називається “вийти на маршрут”. Це коли вдається потрапити у повітряну течію і тебе несе далеко. І ти вже справді птах. А земля внизу зовсім не така, як тоді, коли на ній стоїш, — ділиться досвідом Іван Дутко.
З мотором — легше. Єдиний недолік — оглушливий гуркіт. Зате стартувати можна з будь-якого місця. Головне — щоб не було перешкод на шляху (треба близько 1 км чистої дороги). У Калуші такі місця — у Підгірках, де проводять змагання з мотокросу, та біля кар’єру у районі вул. Об’їзної. Витрати палива — помірні: 3 л на годину. Запасів у баку вистачає на 3-3,5 години польоту.
— Найбільша висота, на яку я піднімався (з мотором), — 2,5 км. Проте це — не межа. Відомий випадок, коли австралійка піднялася на висоту 9 км, втратила свідомість від нестачі повітря, обморозила кінцівки. Коли спустилася нижче, то прийшла до тями і вдало приземлилась.
В Україну приїжджають парапланеристи з усіх країн світу. На Великодні свята відбувався злет, у якому взяли участь близько 200 осіб. Іван Дутко зазначає: наразі учасником змагання не був — поки що удосконалює техніку та навички. Проте вже зараз до нього зверталися із відділу земельного кадастру Калуської міської ради з проханням зробити нову аерофотозйомку Калуша. „У мене у польоті зайняті руки. Якщо хочуть, хай чіпляють техніку мені на голову”, — каже Іван Дутко.
Смак польоту уже відчула і донька Івана Дутка — 15-річна Євгенія: „Тато багато розповідав мені і я сама мріяла політати. Мій перший політ відбувся у Дністровському каньйоні і тривав 1 хвилину. Наступний — до 15 хвилин. Чесно — відчуваєш себе пташкою. Навіть не передати словами. Ми летіли, а поряд з нами — лелеки. Захопило. Зачепило. Чекаю наступного разу. Хоча і страшно”.
— Страх є в усіх, — твердить Іван Дутко. — Однак ризик не більший, ніж, наприклад, у лижників. Головне — вміти передбачити метеоумови. А якщо у небі твориться щось незрозуміле — краще приземлятися.
Парапланеристи для польотів вибирають ранковий або вечірній час — в обід найчастіше трапляються смерчі, зміни погоди тощо. І літають, якщо швидкість вітру не перевищує 8-10 метрів на секунду.
Зараз у планах калушан — створити клуб парапланеристів і надавати відповідні послуги. Мета — популяризувати цей вид спорту на Калущині, адже літати може кожен — було би бажання. Крім того, не кожен може поїхати за 100 км у той же Дністровський каньйон.
— У Калуші є люди, які фанатично віддані парапланеризму. Відтак навіть обласний осередок зареєстрований тут. Голова осередку — Віктор Пулик — парапланерист високого класу, інструктор. Окрім нього, в організації я та Анатолій Дутчак. А загалом в Україні є близько 300 парапланеристів. До речі, у Віктора — тандемний параплан, так що він може катати на ньому інших. Пам’ятаю, якось у Криму я за політ тривалістю 10-15 хвилин платив 250 гривень. Віктор бере 10 гривень за 1 хвилину. Якщо тільки зверху вниз — 10 гривень. Політ із мотором буде дорожчий на 30-50%.