“Не хочу в армію…”

Ці слова дещо зміненого тексту відомої пісні з репертуару гурту „Статус Кво” стали для декого з молодих і фізично здорових для проходження армійської служби хлопців своєрідним дороговказом.
Переглядів: 431

Зважаючи на обіцянки політичної еліти про перехід на контрактну форму українського війська уже з 1 січня 2008 року, цьогорічні призовники чомусь не хочуть бути останніми в Україні рекрутами. Не зовсім обдумані заяви деяких політиків призвели до різкого збільшення тих, хто за ухиляння від армійської служби потрапив у поле зору міліції та прокуратури.
За повідомленням „Української правди”, близько 60 тисяч призовників оголошені в розшук, а на 3 тисячі з них планують завести кримінальні справи за результатами весняного призову. Для будь-якої країни світу такі цифри були б шокуючими, адже питання обов’язкової чи необов’язкової служби Батьківщині навіть не обговорюється. Для нашої держави небажання служити в армії останніми роками стало ледь не нормою. Інакше і не скажеш, зважаючи на вище наведену кількість „дезертирів”.

Чи „косять” від армії у Калуші і районі?
— Масового ухиляння від армійської служби на Калущині нема, — каже військовий комісар Калусько-Рожнятівського об’єднаного райвійськкомату, підполковник Володимир Мазур. — Цьогорічний весняний призов пройшов би стовідсотково відмінно, якби не деякі нюанси. Можливо, саме через завчасно проанонсований перехід української армії  повністю на контрактну основу на призовну комісію не з’явилися 50 юнаків. За таку провину передбачається адміністративне стягнення у розмірі від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів. Це найбільше покарання для недисциплінованих призовників, яке може застосувати військкомат. А от двом 20-річним калушанам за свідоме ухиляння від військової служби, скоріш за все, доведеться відповідати перед Законом. Справа у тому, що, отримавши повістки про призов у ряди Збройних Сил України, Євген Кулина та Богдан Майданський розписалися про їх отримання, але на призовний пункт не з’явилися і досі. Я відправив до прокуратури м. Калуша клопотання про притягнення їх до кримінальної відповідальності, адже закон про військовий обов’язок перед державою ще ніхто не відміняв.
Минулого року „дезертирів” було троє. Справи кожного з них слухалися у суді, за вироком якого один юнак був змушений заплатити доволі значну суму штрафу, а його „колеги” по ухилянню від військової служби обійшлися виправними роботами на користь держави. Хоча покарання могло бути набагато серйознішим, адже Кримінальний кодекс передбачає й обмеження волі терміном до трьох років. 
Чому ж українські хлопці не хочуть іти в армію? Колись про бажання чи не бажання іти до війська навіть не задумувалися. Кожен юнак мав обов’язок переступити цей рубіж, незважаючи ні на його соціальний стан, ні на фінансову забезпеченість, і навіть на хоча і мінімальні, але відхилення у фізичному здоров’ї. В армію ішли усі: і цілком здорові, і короткозорі, і плоскостопі, і з викривленими хребтами, і „сини начальників”. Навіть дуже високопоставлених. До слова, зі мною служив син одного з членів ЦК КП Азербайджану. Якщо порівняти, то його батько нині в Україні був би щонайменше заступником міністра чи бодай нардепом. І хоча й носив „син начальника” солдатські чоботи у себе на батьківщині, у доволі „спекотній точці” — на кордоні з ворожим колишньому Союзу Іраном у час ірано-іракської війни. Чим не подвиг як для мажора? 
— Умови теперішньої служби в українській армії, — стверджує Володимир Мазур, — не йдуть у жодне порівняння зі службою у радянській армії. По-перше, зараз юнаки служать лише рік (випускники ВНЗ — 9 міс. — Авт.), а не два чи три. По-друге, усі хлопці, які призивалися з нашого військкомату, після закінчення навчальних підрозділів поповнюють військові частини західного регіону України, тобто служать практично вдома.  Ніхто з сучасних призовників не має боязні потрапити ні до В’єтнаму, ні до Афганістану чи Карабаху. Та що й казати, якщо навіть такої „школи молодого бійця”, як наряд по солдатській їдальні, уже не існує. Зараз кожна військова частина укладає контракт на тендерній основі із закладом харчування і солдатів обслуговують професійні кухарі та персонал.

Сімейна пара калушан служитиме на корветі “Луцьк”
Щодо переходу української армії на контрактну професійну основу, то процес реформування Збройних Сил поступово наростає, зменшуючи тим самим потребу у терміновій службі. За словами військового комісара, професійно-психологічний відбір кандидатів у професійні військовики не припиняється, і з кожним днем їх стає дедалі більше.
За весняним призовом троє 20-21-річних калушан поїхали у містечко Липники Львівської області, де вони служитимуть у військовій частині ВПС України. Двоє радіотелеграфістів і водій вибрали для себе контрактну систему військової служби замість термінової однорічної. Зараз такий вибір стоїть перед кожним призовником, який має закінчену професійну освіту, на основі якої формуватиметься його подальша служба у війську. Ще четверо калушан отримали відношення з військових частин про прийом на службу за контрактом. Троє калушан, серед яких є і сімейна пара, служитимуть на корветі „Луцьк” Військово-Морських Сил України, а один новобранець поповнить ряди контрактників у льотних військах.
— На контрактну службу можна іти й у сухопутні війська, й у частини Повітряних та Військово-Морських Сил, — каже підполковник Володимир Мазур. — Окрім грошового забезпечення контрактників, яке становить від 1000 грн. до 2300 грн. залежно від обраної спеціальності та роду військ, Міністерство оборони України надає і ряд гарантій. Наприклад, щороку виплачуються грошові допомоги для вирішення матеріально-побутових питань, на оздоровлення, при переїзді до нового місця служби, надаються грошові компенсації при виконанні завдань в екстремальних умовах. Контрактники також забезпечуються службовим житлом та речовим майном. Крім цього, вони мають можливість безкоштовно здобувати заочну освіту у вищих військових та державних навчальних закладах. Бути військовим — це почесна професія в усіх країнах світу. Я думаю, що незабаром служба в українській армії стане основною роботою для сотень наших краян.