Свято для екстремалів

До Долини виїжджали у п’ятницю вдосвіта електричкою — так дешевше та веселіше. З Долини до Старого Мізуня добиралися автобусами. Дорогою трохи поспали. Як з’ясувалося, були зовсім не першими: народ „завис” ще від четверга. Проте вигідне містечко все ж знайшли, розташувавшись під збудованою дерев’яною хатиною.
Цього року „Мізунська ZВигода” спричинила справжній ажіотаж у Калуші. На фестиваль прибули, за різними підрахунками, від 60 до 70 калушан. Розташувалися трьома таборами. Поруч — такі ж любителі пригод з Івано-Франківська, Тернополя, Хмельницького.
З чим не пощастило, то це із погодою. Власне цілих два дні були „дощі, подекуди зливи”. На щастя, штормове попередження так і залишилося попередженням. Рівень гірських рік не піднявся, тож „моржі-любителі” без остраху купалися у гірській річці. Вода, як не дивно, була не надто холодною. Але не для довготривалого купання, звичайно.
Публіка зібралася найрізноманітніша. Від панянок на каблуках до найекстремальніших екстремалів. Деякі з них навіть „чесали” на байках чималий шматок дороги. Зокрема, і дівчата. Щодо цього ми довго сперечалися: хто ця маленька особа позаду всієї колони роверистів, що так активно крутить педалями. Хлопці переконували: позад усіх може їхати тільки дівчина. З’ясувалося — вони праві. Ну, зате увагу всі звертають. Екстрім вимагає жертв. І фізичної витримки.
Уже у п’ятницю місцеві підприємці розгорнули жваву торгівлю. Пропонували все: від „справжніх” коралів за 30 гривень до супів, шашликів та інших смачних наїдків. Хочеш — купуєш і жуєш на природі. А за бажання можна було цивілізовано посидіти за столиками і поїсти не гірше, ніж у будь-якому кафе міста. Можна було також придбати вишиту сорочку: коротенькі джинсові шорти чи спідничка з елементом українського строю виглядають досить непогано.
Вже у перший же день змагань калушани „відзначилися” — спалили дошки, які були призначені для будівництва траси з нор-шору. Думали — дрова. Ніхто особливо не засмутився. Може тому, що про винуватців зриву одного із найцікавіших змагань особливо ніхто і не знав. Зате організатори впізнавали нас уже в обличчя.
До слова: сама організація фестивалю заслуговує найвищих похвал. Івано-Франківський клуб альтернативних видів спорту „Адреналіновий стиль” потурбувався практично про все: приїжджі були забезпечені дровами, питною водою. Також у табір провели освітлення, організували патрулювання правоохоронців, роботу медпункту. Учасникам змагань видали „талони”, за якими двічі можна було похарчуватися безкоштовно.
Скажіть: ви колись каталися на карпатському трамваї? І ми не каталися. Але тільки через те, що вирішили пройтися гірськими стежками, відвідати Мізунський водоспад, назбирати чорниць та суниць і просто насолодитися природою. В іншому випадку ми б обов’язково здійснили 3-годинну мандрівку Карпатами. Тим паче, що така подорож для туристів минулих вихідних була абсолютно безкоштовною (зазвичай — у межах 40 гривень. — Авт.).
На даунхільну трасу, чесно кажучи, йти було неохота:  якраз „зарядив” дощ. Тож попри наполягання наших калуських учасників ми потихеньку „змилися” на тріал. А наші аматори і без нас непогано виступили: Сергію Мацулевичу не вистачило всього кілька секунд, щоб здобути призове місце. Василь Стасюк та Олександр Заревський посіли 16-е та 18-е місця відповідно. Приїхали всі у багнюці. Зразу полізли митися у річку. Разом із велосипедами. А апетит знаєте який після такого екстріму?
Тим часом чимало публіки зібралося біля річки подивитися на виступи з тріалу: таке собі стрибання з каменя на камінь. На велосипеді. Трасу, звичайно, „Адреналіновий стиль” цьогоріч організував достойно: деякі учасники вголос твердили, що мають ще трохи мізків, щоб не брати участь у цій авантюрі. Думаєте, правду сказали? Аякже! Екстрім — велика сила.
Калуських тріальщиків серед учасників змагань не було. А от івано-франківська та тернопільська команди виступали видовищно.
Суботній вечір закінчився концертом відомих гуртів, зокрема — івано-франківського „Пана Пупця”, львівської „Ніагари”, київської „Карни”. Прихильників такої музики було чимало — не налякав навіть сильний дощ. Не налякав, бо біля кожного наметового міні-містечка палало багаття. Якщо пострибати і намокнути, а потім швидко посушитися біля вогню, то на ранок навіть не пчихнете — це уже перевірено.
І хоча концерт закінчився близько опівночі, ще майже до ранку лунали пісні під гітару, сміх та голосні розмови. Знаєте, а прикольно так посидіти біля вогню вночі і поспостерігати, як повз тебе проходить життя: воно має вигляд дівчат та хлопців, які приходять до твого кола і йдуть, залишаючи частину своїх вражень, своїх відчуттів, свого світосприйняття.
Так і закінчився для нас фестиваль „Мізунська ZВигода”. Хоча неділя також була багатою на події (анонсувалося театралізоване дійство та нічне святкування Івана Купала), але ми їх можемо тільки уявляти. Бо вже по обіді, попікши на сонці носи в очікуванні автобуса, ми прямували до Калуша. А на другий рік обов’язково поїдемо знову. Хочете з нами?