За словами заступника начальника управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради Світлани Козлової, у нашому місті є особи, які через різні обставини ведуть бродячий спосіб життя. Більшість із них мають психічні вади.
— Люди, яких мешканці Калуша зазвичай вважають бомжами, — каже Світлана Козлова, — у переважній більшості мають родину, житло, пенсії. Однак звичний спосіб життя їх не влаштовує і вони йдуть на вулицю. У базарні дні кількість таких людей збільшується, бо частина з них приїжджає з інших населених пунктів. А ще у місті є один чоловік, який регулярно оселяється на березі річки Сівки. Це мешканець с. Петранки Рожнятівського району. У Калуші він з’являється уже протягом кількох років. Після наших клопотань чоловіка забирають до прийомника-розподільника, що розташований в Івано-Франківську. Однак за кілька тижнів (найбільше — через місяць) його відпускають і він знову повертається на берег річки, починає заново будувати собі „житло”. Хочу зауважити, що на державному рівні не вирішено питання соціального захисту наших працівників, в обов’язки яких входить безпосереднє піклування про людей, які займаються бродяжництвом. Останні нерідко є носіями інфекційних захворювань. До того ж, частина з них — налаштовані агресивно і можуть навіть вдарити.
Маленька допомога бездомним
До категорії бездомних можна також частково зарахувати осіб, які деякий час перебували у місцях позбавлення волі. Більшість із них по закінченні терміну ув’язнення повертаються у рідну домівку. Однак є і такі, яким жити ніде. Тому управління праці та соціального захисту населення регулярно направляє листи-запити у міськвідділ УМВС, щоб знати кількість таких людей. Усіх їх перевіряють і при необхідності надають допомогу. Управління житлово-комунального господарства міської ради сприяє у забезпеченні житлом, надаючи ліжко-місце у гуртожитку „Дружба”. А громадська організація „Християнська любов” дбає про те, щоб люди, які цього потребують, отримували їжу.
Світлана Козлова зазначає, що на базі їхнього управління створений банк одягу, а у міському бюджеті передбачені кошти на харчування людей, які не мають домівки. Тому допомогу при бажанні одержують усі, хто цього потребує.
— Нещодавно, — повідомляє Світлана Козлова, — до нас звернулася жінка 1961 року народження, яка раніше перебувала у виправній колонії. Ми надали їй інформаційну допомогу, посприяли у відновленні документів, і зараз працюємо над тим, щоб призначити їй допомогу як малозабезпеченій. За бажанням вона може звернутися у міськрайонний центр зайнятості, який направить її на роботу.
Закон — один для всіх
Начальник міськвідділу УМВС в Івано-Франківській області Василь Кіцелюк повідомив, що обліку бомжів міліція не веде. Однак правоохоронці ретельно відслідковують осіб, які займаються бродяжництвом і при цьому чинять якісь правопорушення.
— Нерідко бродячий спосіб життя ведуть особи, які раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі, — підтверджує Василь Кіцелюк. — При скоєнні ними злочину, міліція має право „закрити” їх на 5-10 діб. Бомжів-злочинців ми направляємо у приймальник-розподільник в Івано-Франківську. Там вони перебувають до того часу, поки встановлюють їхню особу. Однак частіше за все осіб, які були підібрані на вулиці, доводиться одразу ж відправляти у туберкульозний диспансер. Порушені проти них кримінальні справи зазвичай закінчуються штрафними санкціями або адмінарештом.
Начальник сектору дільничних інспекторів Ігор Мокрецький вважає, що питання бродяжництва для Калуша не є дуже гострим. За його словами, так звані бродяги, яких ми маємо змогу бачити біля церков чи на базарах із протягнутою рукою, насправді є своєрідними заробітчанами. А приїжджають до нас вони зазвичай із Закарпаття та Долини.
— Трапляються, звичайно, випадки, коли люди без постійного місця проживання притягуються до кримінальної відповідальності, — резюмує Ігор Мокрецький. — Так, нещодавно ми затримали чоловіка, який наніс тілесні ушкодження середньої тяжкості та наніс ножове поранення мешканцеві нашого міста. Зараз ведеться слідство. Однак достеменно відомо, що затриманий раніше уже був у місцях позбавлення волі за вбивство чоловіка. У Калуші ж він вів бродячий спосіб життя.
Василь Кіцелюк повідомив також про те, що міліція слідкує за тим, щоб бродяжництвом не займалися діти. Адже неблагополучні сім’ї у місті є. Проти батьків, які не слідкують за своїми дітьми, порушуються кримінальні справи.
Чи потрібен бомжам притулок?
Хоча офіційна статистика говорить про те, що бомжів у Калуші немає, медичні працівники вважають по-іншому. За словами заступника головного лікаря калуської ЦРЛ Наталії Кінаш, цілорічно пацієнтами лікарні стають особи, яких привозять з вулиці. Найчастіше вони поступають у стані алкогольного сп’яніння, брудні та занедбані. Усіх їх оглядає у приймальному покої лікар. При необхідності таких людей кладуть на стаціонарне лікування. Решта, відіспавшись та відігрівшись, ідуть геть.
— Найбільший наплив таких хворих, — каже Наталія Кінаш, — спостерігається у зимовий період. Так, цієї зими до нашої лікарні звернулося 88 людей у стані алкогольного сп’яніння. Скільки з них було бомжів, точно сказати важко, бо статистичних даних у нас немає. Однак більшу половину з них, судячи із їхнього вигляду та поведінки, можна віднести саме до цієї категорії. 48 осіб було госпіталізовано у стаціонар, 8 із них — у реанімаційне відділення. Влітку ситуація трохи полегшується. Однак часто телефонують прості перехожі і повідомляють, що хтось лежить посеред вулиці. Серед тих, хто поступає до нас на огляд, нерідко трапляються люди із психічними розладами, дехто має часткову втрату пам’яті. Тому іноді важко встановити особу того чи іншого пацієнта. Якщо нам не вдається з’ясувати це самостійно, то ми звертаємося до міліції. Буквально два тижні тому до нас поступив чоловік, у якого була загноєна рана ноги. Єдина інформація, яку вдалося від нього одержати, — це те, що він з Бурштина. Після медичного огляду психіатр дійшов висновку, що чоловік має психічні розлади. Тому його направили до спеціалізованого лікувального закладу.
До лікарні потрапляють усі бездомні, які потребують медичної допомоги. Чимало з них є немісцевими. Їхнє лікування здійснюють за бюджетні кошти, оскільки знайти рідних таких соціальних хворих (навіть, якщо вони і є. — Авт.) зазвичай дуже важко. Окремо гроші на таку категорію населення ніхто не виділяє. Тому на лікування людей, які ведуть бродячий спосіб життя, гроші беруть із тієї суми, що виділяється на медичну допомогу мешканцям міста.
— Узагалі проблема ця у місті є, — каже Наталія Кінаш. — І потребує вона серйозного підходу з боку влади. На території міста потрібно створити соціальний притулок, у якому люди без постійного місця проживання могли б отримати елементарний догляд та їжу. А взимку вони могли б там принаймні зігрітися.
Щось на зразок притулку є в Івано-Франківську, де за ініціативою міської влади був створений будинок, у якому можуть ночувати люди, які не мають власного житла. Однак, на думку Світлани Козлової, створювати щось таке у Калуші немає потреби. Адже на це потрібні і кошти, і людські ресурси. До того ж не відомо, чи захочуть особи із психічними вадами, яким подобається займатися бродяжництвом, відвідувати такий заклад. А утримувати їх там силою, звичайно, ніхто не зможе.
За словами начальника служби у справах неповнолітніх Калуської міської ради Лесі Дзундзи, на обліку у їхній службі перебувають четверо дітей, які мають схильність до бродяжництва.
— Двоє з них, — каже Леся Дзундза, — перебувають під опікою, бо батьків у них немає. За останній рік одна дитина почала виправлятися. Ще двоє — були вилучені нашою службою у притулок, а потім направлені у соціальний центр реабілітації, що у с. Медині Галицького району. Якраз із ними клопотів у нас найбільше. Бродяжництво, очевидно, у них у крові. Тому вони постійно тікають із центру і їх доводиться вишукувати і буквально виловлювати. Дітям усього по 12 років, але вони уже уміють просити милостиню та переїжджати з місця на місце, щоб їх було тяжче знайти.
На фото: Липень 2008 року. Центр Калуша. Площа Героїв
Ватикан: коли час зупинився