Гюзель Насалик: „Ігор запропонував мені стати його дружиною через дві години після нашого знайомства

Ігор Насалик перебуває на посаді міського голови Калуша більше 2,5 року. Весь цей час робота зобов’язує його практично весь робочий і велику частку вільного часу бути у Калуші, а не у Києві, де живе його родина. Поза „кадром” громадськості залишається особисте життя мера.
Переглядів: 1162

Ігор Насалик спільно із дружиною Гюзель виховують двоє синів: 16-річного Максима та 10-річного Ігоря. У Києві міський голова буває не так часто, як би, безумовно, хотілося дружині та дітям. Дружина мера Гюзель також рідко відвідує Калуш. Наступний її приїзд, можливо, варто очікувати вже цими вихідними з нагоди Дня міста.
Майже два роки тому „Вікна” уже мали можливість поспілкуватися із Гюзель Насалик. Тоді вона твердила: готова ділити з чоловіком усі його клопоти, негаразди і радощі за першим же покликом. „Якщо стане питання про переїзд до Калуша, то я згідна”, — сказала Гюзель Насалик в інтерв’ю „Вікнам” у грудні 2006 року. — Потрібна тільки пропозиція чоловіка”. Попри те, що місця проживання і прописки Гюзель не змінила, вона не залишається осторонь проблем міста, керманичем якого є її чоловік. Так, нещодавно за результатами відбіркового туру КВК вона презентувала дівчачій команді ”Леді Плюс” поїздку до Туреччини. Також незабаром стартує благодійна акція допомоги вихованцям Калуської школи-інтернату для глухих та слабочуючих дітей та дітей із малозабезпечених сімей. Гюзель Насалик зараз втілює свої творчі здібності у дизайнерській роботі. Як вона сама зізналася, хоч за освітою вона — економіст, але за покликанням — дизайнер. 
Читачі „Вікон” мають унікальну можливість познайомитися із дружиною міського голови Гюзель Насалик.
Оскільки Гюзель Насалик у Калуші — не часта гостя, то питання їй ми надіслали електронною поштою. Зважаючи на специфіку спілкування, очікуваного інтерв’ю не вийшло. Зате несподівано „Вікна” отримали цікаву і змістовну розповідь, у якій Гюзель Асгатівна відповіла на всі запитання, проте зробила це у формі розповіді. Пропонуємо Вашій увазі запитання, з якими „Вікна” звернулися до Гюзель Насалик, і романтичну розповідь про знайомство та сімейне життя сім’ї Насаликів.
1. Історія першої зустрічі з чоловіком (де, за яких обставин познайомилися, де відбулося весілля, знайомство із батьками, працювали).
2. Історія про повернення Україні Роксолани (пам’ятник у Рогатині)
3. Про себе (де народилася, навчалася, про батьків).
4. Ігор Насалик у побуті: хто купує одяг, хто готує їжу, улюблені страви, хобі.
5. Про синів: вік, зацікавленості, характер, де навчаються? Як часто Ігор Степанович проводить із ними час?
6. Відпочинок: де надаєте перевагу відпочивати — в Україні чи за кордоном?
7. Ставлення до окремого проживання: чи готова переїхати до Калуша?
8. Як оцінюєте рішення чоловіка перейти з великої політики до посади міського голови у Калуші?
9. Як часто навідуєте Калуш? Чи не ревнуєте, адже чимало посад у владі, за вибором міського голови, займають представники жіночої статі?
10. Стиль Вашого життя зараз: чим займаєтесь (робота, благодійна діяльність, політична спрямованість тощо).
11. Чи приймаєте гостей з Калуша?

Познайомилися ми з Ігорем, як це не банально, у ресторані. У цей день ми з подругами святкували день народження однієї із них. На щастя (в іншому випадку я б не зустрілася зі своєю долею) подруга не зарезервувала столик, і ми виявилися у неприємній ситуації: вільних місць у ресторані не було, хоча це і був робочий день.
Але засмучувалися ми через це недовго: до нас підійшов молодий чоловік і люб’язно запропонував нам зайняти вільні місця за столиком, де він відпочивав із другом. Пропозицію ми прийняли з радістю, і я до сьогодні дякую долі за цю зустріч.
Ігор запропонував мені стати його дружиною буквально через дві години після нашого з ним знайомства, чим буквально мене шокував. Я сприйняла пропозицію як жарт, але його палаючі очі переконали мене у серйозності намірів. Наступного дня я, з паспортом, поїхала у РАГС… З того часу відома фраза про те, що шлюби укладаються на небесах, стала для мене реальністю.
Розписалися ми потайки, не повідомивши батьків. І на це були підстави. Я народилася і виросла в ортодоксальній мусульманській сім’ї, де старійшиною була бабуся — сильна духом, освічена і глибоко релігійна жінка, батько і дід якої були муллами, а серед прадідів були проповідники і філософи ісламу. Бабуся серйозно вплинула на моє виховання, оскільки батьки працювали, тому вона опікувалася нами, дітьми. Порядність, працелюбність, співчуття до ближніх, чистоту думок і справ — все це вона прищепила нам з дитинства. Для неї, як і для кожного істинного мусульманина, надзвичайно важливим завданням у житті було збереження релігійної культури, традицій і мови татарського народу. Відповідно, вона і батьки хотіли бачити моїм чоловіком татарина, а братів — одруженими на татарках. Мої братові — татарки, а у моєму житті з’явився чудовий, голубоокий хлопець із західної України.
Треба віддати належне бабусі: володіючи такими чіткими життєвими позиціями, вона ні словом, ні жестом не виявила неприязні до нового члена сім’ї. Більше того: всі поставилися до мого обранця з великою повагою. Тим більше, що Ігор — чарівний, веселий, щедрий, ввічливий і заслуговує на любов. Мене з першої зустрічі вразила його неординарність (слово „харизма” тоді ще не було відоме, а саме це слово характеризує незвичайну життєву силу і енергію, притаманну йому).
Наше сімейне життя починалося з кімнати у гуртожитку, яку мені виділили як спеціалісту Облкоопсоюзу. Але через два роки, завдяки старанням Ігоря, ми переїхали у двокімнатну „хрущовку” на вул. Богдана Хмельницького. Символічно? Там, у 1992 році, народився наш первісток — Максим. Другий — Ігор — сповістив світ про своє народження у пологовому будинку Івано-Франківська у 1998 році. Зараз Максиму 16, Ігорю-молодшому — 10. Обоє навчаються у Британській інтернаціональній школі. Це одна із престижних шкіл Києва, де діти отримують якісну освіту за двома програмами — британською міжнародною і українською національною. Крім того, сини відвідують студію вокалу, старанно засвоюють інформаційні технології, займаються спортом. Ігор планує реалізувати себе у шоу-бізнесі, тому навчається ще й у музичній школі за класом фортепіано. Максим готується до дипломатичної служби, попереду — вступ у Київський інститут міжнародних відносин. Діти у нас — чудові, світлі. Максим — слухняний, доброзичний, комунікабельний, дещо сором’язливий. Дуже чітко диференціює позитив і негатив. Ігор має більш складний характер, але це його не псує. Обоє люблять техніку, і цю схильність підтримує і наш батько. Він навчив Максима водити машину у 10 років, а Ігор два роки їздить на скутері. Цього року отримав на день народження справжній мотоцикл. На жаль, Ігорю Степановичу не часто вдається проводити із нами час, але за найменшої можливості він намагається влаштовувати дітям маленькі свята. У відпустку (це святе) ми їздимо всі разом. Не вдалося це тільки цього року через об’єктивні причини. Зазвичай відпочиваємо за кордоном, інколи — у Криму. Один, рідше — два рази на рік — я відвідую своїх рідних у Росії. Ігор складає мені компанію, якщо робота дозволяє. Іноді я їжджу сама чи з дітьми. Щоразу під час нашого приїзду влаштовують справжнє свято. Гостинність, щедрість — риса, притаманна для татар. Накриваються столи, запрошуються близькі, ведуться розмови, співаються пісні. Під час відпустки я відвідую друзів, рідних, за можливості — однокласників, рідше — одногрупників, навідую могили батьків і бабусь.
За спеціальністю я — економіст, закінчила Московський кооперативний інститут. За покликанням — дизайнер. Зараз займаюсь дизайном інтер’єрів, є віце-президентом компанії „Клайв Крістіан Україна”. Наприкінці вересня я із компаньйоном презентую інтер’єрний шоу-рум цієї марки. Я — член клубу „Ля Фамм”, який об’єднує жінок із активною життєвою позицією, які представляють різні бізнес-структури, культуру, освіту. На сьогодні у стадії розробки проект „Відкрий своє серце”. Ідея — організація масштабних заходів, щоб привернути увагу суспільства до суспільних проблем, спонукати багатих людей проникнутись благодійною ідеєю. На старті — акція для допомоги вихованцям Калуської школи-інтернату для глухих і слабочуючих дітей, а також дітей із малозабезпечених сімей.
Чоловік підтримує мене у моїх починаннях, але, звичайно, левову частку часу і сил у нього забирає робота міського голови у Калуші. Рішення про перехід із великої політики на місцевий рівень не було простим ні для мене із дітьми, ні для самого Ігоря. Я сприймаю цей факт як випробовування на міцність і серйозну школу життя. Переконана, що політик, який пройшов через таке горнило який не з чуток знає проблеми „маленького українця” і шляхи їхнього вирішення (іноді — абсолютно нестандартні), прийшовши у велику політику, здатний зробити для країни дуже багато. Напевно, у цьому розумінні було би непогано внести на розгляд парламенту законопроект, який би обмежував балотування у головну законодавчу структуру країни залежно від сфери діяльності та участі у соціальних програмах.
У Калуші, на жаль, не буваю так часто, як би мені цього хотілося. Робота, виховання дітей потребують моєї присутності у Києві. Але щоразу, коли мені вдається приїхати, я роблю це із задоволенням. Мені симпатичні багато людей із оточення чоловіка. Це — справжні професіонали. Чи ревную я? Напевно, ревнувала б, якби Ігор давав підстави. Та і яка це сім’я, якщо у ній немає довіри один до одного?
Гості у нас бувають доволі часто. Це — рідні і друзі. Бувають і калушани. У будь-якому випадку, ми всім раді. Якщо у Вашої редакції виникне бажання побачити, де і як живе сім’я міського голови — завжди раді.
Дещо про утилітарні моменти, романтику і побут. У побуті Ігор — дуже невибагливий чоловік. Ніяких особливих вимог до їжі чи одягу. Зі шкідливих звичок — паління. Уже ставши міським головою, кидав палити, але, очевидно, умови роботи такі, що довелося повернутися до тютюну. Алкоголь практично ніколи не вживає. Одяг останнім часом купує сам (раніше це робила я). Я одягаюсь, покладаючись на свій смак із врахуванням модних тенденцій. Ігорю мій смак подобається, він часто робить мені компліменти стосовно зовнішнього вигляду. Загалом, він — поціновувач краси і великий романтик. Часто влаштовує мені сюрпризи. Наприклад: одного разу, після поїздки, чоловік зустрів мене у квартирі, усипаній трояндами. Причому троянди лежали на підлозі і серед них мерехтіли запалені свічки. Неперевершене видовище: досі пам’ятаю бордові, трепетні бутони і ніжний аромат, що витав у повітрі.
Може скластися помилкове враження, що наше життя — суцільна казка. Насправді, ми роками будували стосунки, були і тертя — це природно. Матеріальне благополуччя сім’ї — теж результат тяжкої праці. Зараз багато хто захоплюється ізотерикою, і, думаю, не буде відкриттям, якщо я повторю вселенську мудрість про те, що успіх і багатство приходять до тих, хто живе у відповідності до законів космосу, до божих законів.

„Я одружився з Гюзеллю, коли працював в Ульянівську. Я родом із Рогатина — міста, відкіля 300 років тому Роксолану взяли в полон, де вона прийняла мусульманську віру. Отож я через 300 років привіз у Рогатин мусульманку Гюзель і вона прийняла мою, греко-католицьку, віру. Коли ми брали шлюб у церкві, народу на площі було видимо-невидимо. І священик сказав, що це — гарний знак для міста”.
( інтерв’ю Ігоря Насалика газеті „Контракти”, 1997 р.).

Гюзель (тюрк. — „красуня”) — жінки з таким ім’ям емоційні, але за сильними емоціями приховується ясний і логічний, але холодний розум. Вони іронічні і гострі на язик, балувані чоловічою увагою і вміло використовують чоловіків у своїх цілях. Це — жінки, які досягають успіху у різних галузях: науці, медицині, музиці. Серед них є прекрасні організатори виробництва. Але піку кар’єри вони, зазвичай, не досягають: для цього вони занадто незалежні, не звикли ні перед ким кланятися. Гюзель — натура чуттєва, однак вміє зберігати вірність. Сім’я, шлюб — це для неї святе. Ці жінки — прекрасні господині, у яких на кухні все виблискує, діти доглянуті і чоловік завжди нагодований смачним обідом.