Про життя людей у гуртожитках важко сказати щось позитивне. Ні для кого не секрет, що самі будівлі перебувають у занедбаному стані. А їхніми мешканцями нерідко стають колишні ув’язнені, люди із алкогольною залежністю і просто конфліктні особи, які створюють проблеми іншим мешканцям. Показовим щодо неблагополуччя у Калуші є гуртожиток „Дружба”. Тут можна побачити людей найрізноманітніших статусів та вікових категорій. Незаселених кімнат у гуртожитку практично немає.
У „Дружбі” завжди відчинені двері, а на прохідній немає вахтера. Ніхто не контролює, хто, коли і навіщо йде у гуртожиток. Приміщення колись охороняв відділ державної охорони. Тепер і його немає. Тому зайти всередину може без проблем кожен. Від намірів відвідувача і залежить безпека та спокій постійних мешканців.
На сходовій клітці спокійно курять четверо хлопчаків. Двоє з них, побачивши дорослих, тікають геть. Сміливіші залишаються на місці і починають вперто доводити, що вони не курили, а просто розмовляли. На вигляд хлопцям 12-14 років. У розмову з ними втручається середніх літ чоловік:
— Що ті шибеники уже накоїли? — запитує він. — Бігають тут по поверхах, не роблять нічого. Ану на двір ідіть гуляйте. Чого поставали?
Валерій (так звуть чоловіка. — Авт.) охоче вступає у діалог. І хоча видно, що чоловік уже добряче випив, однак на питання відповідає чітко. Каже, що живе у цьому гуртожитку вже два роки. Скаржитися немає на що. Біда лише, що рік тому дружина його померла і залишився сам. А так все подобається і влаштовує.
— Мені тут набагато краще, ніж „там” було, — посміхається і загадково продовжує Валерій. — А знаєте, за що я сидів? Бо брав те, що мені не давали. Але вже тепер на такому ділі мене не спіймають. Я собі у підприємців підробляю, коли грошей не стає. Або друзі трохи допомагають. У мене їх багато є. Трохи п’ємо разом. Ну, а що робити? На життя мені стає одним словом. Ніхто мене не чіпає. Все добре.
Далі усе, як у казці — чим далі, тим страшніше. На п’ятому поверсі на кухні та у коридорі багато жінок. Дві чотирикамфорні плити заставлені каструлями та сковорідками. Тут же під стелею на шнурах сушиться одяг. Жінки пояснюють, що більше його немає де розвішувати. Адже у маленьких кімнатах місця не вистачає, а надворі — дощ. Жіноча частина мешканців гуртожитку охоче розповідає про свої будні і свята. Темні, обшарпані стіни, дах, що протікає, малесенькі кімнати практично без опалення, вічно брудні туалети — ось не повний перелік усього негативу, який криється за словом „гуртожиток”.
Молода мама Ірина на 12 кв. м живе разом з двома доньками, одній з яких 2 роки, а іншій — 12. Жінка зізнається, що має ще одну дочку. Однак та живе з родичами, бо місця на всіх не вистачає.
— Я у цьому гуртожитку живу вже 8 років, — каже Ірина. — До того три роки жила у гуртожитку „Берізка”. Особисте життя у мене не склалося. Тому доньок виховую сама. Заробити на власне житло поки що не можу. Я колись писала заяву на квартиру у міську раду, але не вірю, що дочекаюся такого щастя. Про те, що можна буде приватизувати кімнату у гуртожитку, я дізналася від подруги. Вона казала, що спробує стати на чергу вже зараз, бо хтозна, як потім буде. Я сподіваюся, що як багатодітній матері-одиночці мені дозволять приватизувати своє житло без проблем. Якби я потім могла продати цю кімнату і купити хоча б невеличку квартиру у будь-якому будинку, то була б щаслива. Правда, я не дуже мрію про такий розвиток подій, адже закон ще не вступив у дію. Але такий крок здається досить реальним. Важко однозначно сказати добре, чи погано жити в гуртожитку. Звичайно, що погано. У більшості кімнат холодно, батареї старі. До того ж, їх дуже мало, всього по два-три ребра. Тому всі, хто має можливість, намагаються купити і поставити нові батареї. Решта — обігрівають помешкання електроприладами. А що робити, коли майже у кожній кімнаті на нашому поверсі — маленькі діти? ЖЕО взагалі про нас забуло, ніхто вже роками нічого не робить. Минулого року включили гарячу воду, але вже за кілька тижнів припинили її подачу через велику заборгованість. Миємося ми у своїх кімнатах у звичайних мисках. Дітям також не вистачає простору. Тому граються вони зазвичай на коридорах. Коли на вулиці тепло, то можна хоч надвір вийти.
Але, попри всі ці „мінуси”, для людей, яким немає куди діватися, — гуртожиток, як рятівна соломинка. Тому, незважаючи на особливості такого помешкання, охочих поселитися у нього є чимало.
На стінах та стелі п’ятого поверху видно мокрі плями. Люди пояснюють, що часті опади вносять свої корективи у і без того непросте життя мешканців гуртожитку. Через погану покрівлю все спочатку замокає, а потім штукатурка починає відлущуватися та відпадати. Ремонти, які роблять мешканці верхніх поверхів, зводяться нанівець. Однієї дощової осені цілком достатньо для того, щоб від ремонту не залишилося і сліду, а вигляд кімнат повернувся до усталеного гуртожитського типу.
На шостому поверсі водою у коридорі затоплено добрих три метри. Збирати її ніхто не поспішає. Тому вона безперешкодно просочується на поверх нижче. У кімнаті, яку безпосередньо підтоплює не тільки зверху, а ще і з коридору, живе вже кілька років калушанин Василь. Каже, що ніякий ремонт робити не збирається, бо йому не треба. Головне, що переночувати є де. А комфорт йому не потрібен. У його кімнаті стіни покриті пліснявою, а від самого Василя добряче тхне алкоголем. Помітно, що про порядок він не дбає. Можливість приватизувати кімнати його не приваблює.
— Нащо мені той клопіт? — каже Василь. — У мене взагалі прописка закінчилася. Не знаю, коли її зроблю. Напевно, коли гроші буду мати. Мені ще два роки до пенсії залишилося. Думаю, що не виженуть мене з гуртожитку. Я нікому не заважаю. Ну, а якщо виженуть, то піду у село жити. Родичі мене приймуть. Я дітей маю, до них піду, якщо не буде куди діватися.
У гуртожитку №5, який розташований на вул. Рубчака, 5, ситуація трохи інша. Хоча назвати її дуже кращою важко. Комунальники також не поспішають робити тут ремонт чи міняти комунікації. На п’ятому поверсі на кухні цілодобово витікає вода, бо труби давно проржавіли і у них утворилися діри. Мешканці кажуть, що викликали сантехніків. Але вони прийшли з одним розвідним ключем. Побачивши, що з таким інструментом нічого зробити не вдасться, пішли геть. Обіцяли прийти наступного дня, але за місяць так і не знайшли часу, щоб якось усунути проблему. Увесь цей час мешканці, які користуються цією кухнею, змушені постійно збирати воду і слідкувати за тим, щоб вона не просочувалася на нижні поверхи. Вони кажуть, що готові самі купити необхідні труби, якщо ЖЕО зарахує їхню вартість у квартплату. Якщо ж ніхто і далі нічого не робитиме, то вони просто перестануть збирати воду і тоді затопить півгуртожитка.
Добре те, що у гуртожитку є блочна система (на кожному поверсі є по 4 блоки, які об’єднують по 4 кімнати. — Авт.). Вона дозволяє уберегти майно тих, хто тут живе. Адже доступ до блоку обмежується сім’ями, які у ньому живуть.
Із чотирьох сімейних кімнат одного з блоків на п’ятому поверсі заселені три. Кожна з них має площу по 12 кв. м. Сім’ї користуються спільним туалетом та душем. А кухню вони ділять ще з одним блоком.
Сім’я Винників живе у гуртожитку вже 12 років. Подружжя виховує двох дітей. Старший син Ярослав ходить у 6-й клас, а молодшому — три роки. Більшість часу діти проводять на „кубрику” (так мешканці гуртожитка називають великий коридор між кімнатами квадратної форми. — Авт.). Тут просторо, є де побігати і порозкидати іграшки. Кімната ж заставлена найнеобхіднішими меблями, тому вільного місця у ній дуже мало.
— Ми звикли проводити багато часу на „кубрику”, — каже Іванка Винник. — У кімнаті зазвичай дивимось телевізор та відпочиваємо. Зараз нас найбільше турбує ситуація з оплатою за проживання. Усі холостяки платять по 32 грн. за місце цілорічно. Сімейні ж пари щомісяця платять по 105 грн. Взимку додатково платимо за тепло (виходило по 200 грн. на місяць. — Авт.), якого ніхто не відчуває. Якби не різні обігріваючі електроприлади, то ми б узагалі позамерзали. Але ж кімнати у всіх однакові. Більше того, холостяк сам займає 12 кв. м. Ми ж ділимо цю площу на чотирьох. Я не розумію, чого ми повинні платити такі гроші? Усі ремонти ми робимо за власні кошти. ЖЕО навіть воду з підвалу викачати не може. Там постійно стоїть вода. Сирість і тепло цілком задовольняють комарів. Тому навіть у зимову пору ми змушені бігати по супермаркетах міста, шукаючи якісь засоби проти комах.
Про дозвіл на приватизацію своїх кімнат сім’ї цього гуртожитка також мріють давно. Більшість із них сподівається продати кімнату і купити власну квартиру. Звичайно, що грошей від продажу не вистачить, але вони можуть стати добрим стартовим капіталом. Жодна сім’я не відмовиться від можливості стати власником навіть такого маленького і некомфортного помешкання.
Ватикан: коли час зупинився