Революціонер у рясі

Андрій Бандера народився 11 грудня 1882 року у м. Стрию (на Ланах), де проживали його батько Михайло і мати Євфросина (з дому — Білецька), які мали чотирьох дітей. Усі вони пов’язали свою долю зі священством, армією чи вчительською працею. Андрій Бандера — батько Степана, був найстаршим сином у родині. Ще юнаком, навчаючись у гімназії, вступив до Національно-демократичної партії, працював у Калуській філії “Сільського господаря”, провадив роз’яснювальну роботу серед селян у період виборів до австрійського парламенту та галицького сейму, був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка і завзятим книголюбом. Після закінчення Стрийської гімназії та богословського факультету Львівського університету у 1906 році у Львові він був рукоположений на священика митрополитом Андреєм Шептицьким. Отець Андрій Бандера розпочне свою священицьку працю у селі Угринові на Калущині. Він, молодий помічник місцевого пароха Володимира Глодзінського, у перший же рік перебування в Угринові одружився з донькою отця Глодзінського — Мирославою. А ще через якийсь час, після смерті тестя, перебрав парафію.
Згодом отця Бандеру називатимуть “революціонером у рясі”, і — недарма. З проголошенням Західно-Української Народної Республіки Андрій Бандера став депутатом парламенту ЗУНР, а з початком україно-польської війни виконував обов’язки капелана в одному із полків Української Галицької Армії. Коли в УГА закінчились боєприпаси і армія перейшла за Збруч, отець Бандера також відійшов туди зі своїм військом. Незважаючи на епідемію тифу, священик до кінця залишився сповідати хворих і сам ледве пережив цю небезпечну хворобу.

Свій народ    не залишив
Велика сім’я отця Бандери залишилася під наглядом дружини Мирослави, яка впродовж 1919-1920 років переховувала дітей. Утім повернення батька із фронту та радість родинного життя у Старому Угринові не принесли тривалого щастя для сім’ї, адже у 1922 році від туберкульозу горла померла матір. Тринадцятирічний Степан у цей час уже навчався у гімназії і, за невеликими винятками, подальше життя провів поза батьківською хатою.
Проте вплив батька на сина був беззаперечним. Так, перебуваючи в лавах Української Військової Організації, Степана Бандеру разом із батьком у 1928-му і 1930-му затримуватимe польська поліція. Але “революціонер у рясі” загине від рук радянського НКВС. Під час радянської окупації Степан Бандера двічі намагався вивезти батька та сестер із України, проте отець Андрій передав через зв’язкового: “Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу…”. 22 травня 1941 року о. Андрія Бандеру і його дочок Марту та Оксану заарештували енкаведисти. У Станіславові на о. Андрія Бандеру було заведено кримінальну справу. На п’ятий день після арешту його відетапували до Києва у третє управління НКДБ УРСР, де допити тривали до початку липня 1941 р. Передчуваючи свій близький кінець, дивлячись смерті у вічі, слуга Божий не засуджував нікого, не просив помилування, не розкаювався ні у чому. Члени трибуналу винесли смертний вирок за 54-ю статтею Карного кодексу УРСР (54.2; 54.11 УК) людині, в діях якої не було ніякого складу злочину. Усі звинувачення було побудовано на неперевірених показаннях, здобутих внаслідок нелюдських тортур. Через два дні, 10 липня 1941 р., отця  Андрія розстріляли.
Так мужньо пройшов по життю і загинув цей великий “революціонер у рясі”.
Тільки у 1992 році о. Андрія Бандеру посмертно реабілітовано, а його ім’я занесено до списку мучеників за віру, щодо яких Українська Греко-Католицька Церква розпочала беатифікаційний процес.
Родина майбутньої дружини Степана Бандери — Ярослави Опарівської, теж зазнала переслідувань і була знищена. Спочатку батько-священик, який був капеланом УГА, загинув під час україно-польської війни. Під час Другої світової війни боївка прокомуністичної польської Армії Людової замордувала матір, а гестапівці — брата.
Сім доль
У сім’ї Андрія і Мирослави Бандер було восьмеро дітей, щоправда, наймолодша дитина померла немовлям. Решта семеро прожили насичене страдницьке життя. Усі четверо братів загинули насильницькою смертю, а троє сестер відбули довгі роки ув’язнень.
Ще за “польських” часів батько подбав, щоб усі його діти отримали належну освіту — гімназійну та університетську. Після смерті дружини Андрій Бандера віддав своїх доньок на виховання у близькі священицькі родини, а після здобуття відповідної освіти вони повернулися до батьківського дому. Найстарша сестра, Марта, закінчила учительську семінарію і долучилася до націоналістичного підпілля. Володимира Бандера після навчання в Стрийській гімназії одружилася і разом із чоловіком виховувала шістьох дітей. Активно займалася громадською діяльністю. Наймолодша сестра, Оксана, після закінчення гімназії допомагала батькові й учителювала. Втім лише до 1941 року, а далі батька та доньок заарештують і сестри на довгі роки опиняться поза Україною. Лише Володимирі Бандері–Давидюк вдалося пережити лихоліття війни на рідних землях. Матір шістьох дітей разом із чоловіком–священиком заарештували вже у 1946 році. У час, поки подружжя відбувало кару на далекій Півночі, діти опинилися в сиротинцях.
Доля братів Степана Бандери була не менш драматичною. У тогочасному суспільстві освіті чоловіків присвячувалося значно більше уваги. Тож Олександр і Василь, молодші брати Степана, після закінчення Стрийської гімназії навчалися на агрономічному факультеті Львівської “Політехніки”. Таку ж освіту здобув і Провідник ОУН, але далі його життєва дорога звивалась через в’язниці та польські й німецькі концтабори. Олександр та Василь продовжили навчання після “Політехніки”: Василь вступив на філософський факультет Львівського університету, а Олександр виїхав до Італії, де продовжив навчання у Римській вищій школі економічно–політичних наук, яку завершив із ступенем доктора.
Брати Бандери були активними діячами націоналістичного руху, тому їхній арешт нацистами не можна пов’язувати лише з діяльністю старшого брата. Промовистий факт — Олександр, який досить комфортно облаштувався в Італії і навіть одружився з родичкою міністра закордонних справ Італії Чіано, після проголошення ОУН 30 червня 1941 року Акту відновлення Української Держави свідомо повернувся, щоб працювати в Україні. Коли Степан Бандера перебував у нацистському концтаборі Заксенхаузен, Олександр і Василь відбували ув’язнення у сумновідомому Аушвіці (Освенцімі). У липні 1942 року обох братів замордували польські фольксдойчі. Розслідування смерті Олександра Бандери посприяло тому, що українцям полегшили умови перебування у найвідомішому “млині смерті”.
По смерті Василя Бандери залишилася продовжувач роду — донька Дарина, яка згодом одружилася з відомим митцем та дисидентом Опанасом Заливахою. Наймолодший із братів Бандер — Богдан, у час ІІ Світової війни у складі похідних груп ОУН пішов на Південь і, найімовірніше, загинув від рук гестапо у 1943 році у Херсоні.

Використані матеріали газет „Галичина”, „Україна Молода”.