Два роки тому приватний підприє¬мець, депу¬тат місь¬кої ра¬ди („Наша Україна”) Василь Лазоришин виграв конкурс на надбудову другого по¬верху над приміщенням дитячої бібліотеки. Майже рік йому знадобилося для того, щоб привести у від¬по¬відність усі необхідні документи та, порадившись із фахівцями, почати бу¬дів¬ництво. Тоді ж він вирішив запропонувати праців¬ни¬кам бібліотеки нове при¬мі¬щення на другому по¬вер¬сі в обмін на їхнє. Су¬пе¬речок навколо цього ви¬никло дуже багато, бо ма¬ло хто вірив у щирість на¬мірів під¬приємця. Чи¬мало говорили і про те, що бізнесмен не просто не збудує нової бібліотеки, а і взагалі прив¬ласнить при¬міщення.
За словами Василя Ла¬зо¬ришина, такий обмін бу¬дувався не лише на бажанні врятувати бібліотеку. Дея¬кою мірою він був взаємо¬вигідним для обох сторін:
— Сказати, що примі¬щен¬ня бібліотеки було у жах¬ливому стані, — це взагалі нічого не сказати. Скрізь грибок і сирість, бі¬бліотекарі клейонками накривали стелажі з кни¬гами, коли надворі падав дощ, скрізь розкладали від¬ра. У при¬мі¬щенні був жах¬ливий сморід, відсутня вен¬тиляція та знищена підло¬га… Але для мене як під¬приємця вигід¬ні¬ше мати магазин на першо¬му повер¬сі. Для комерції поверхо¬вість відіграє не останню роль. Адже для того, щоб потенційний по¬купець під¬нявся на другий чи третій поверх магазину, то¬вар, який у ньому пропо¬ну¬ють, повинен бути справді екс¬клюзивним. Тому ми не ва¬га¬лися довго і приступили до роботи. Звичайно, що мені довелося витратити значно більше грошей, ніж планувалося спочатку. Але назад уже ходу немає. Мо¬жу сказати, що на ремонт ниж¬ньо¬го поверху, де до¬недавна була бібліотека, доведеться викласти що¬най¬менше 200 тис. гривень. Якщо обирати кращі та якісніші матеріали, то сума буде значно біль¬шою.
— Ніхто не змушував нас погоджуватися на такі умо¬ви, — каже завідувачка бі¬бліотеки Алла Доло¬шиць¬ка. — Але, власне, вибір у нас був невеликий. Бібліотека збу¬дована у 1974 році. Ос¬танній ремонт у ній робили у 1984 році. Ми вже багато років працю¬ва¬ли у вкрай поганих умовах: усі стіни вкри¬ті грибком, підлога прог¬нила, а до вікон взагалі страшно було підходити. Ко¬ли починався опалюваль¬ний сезон, то ми молили Бо¬га, щоб ніде не прорвало трубу. Бувало, що після тривалих дощів за¬мокало чимало книг, а на підлозі вза¬галі були калюжі води. Через усе це ми втра¬тили чимало книг, не кажучи вже про те, що працювати у таких умовах — шкідливо для здоров’я.
У 2001 році бібліотека залишилася без книгос¬хо¬ви¬ща, бо приміщення, у якому раніше зберігали книги, віддали в оренду під пе¬ру¬карню. Уже через рік фойє бібліотеки перетво¬ри¬лося у магазин з мобіль¬ними те¬ле¬фонами. Тому бібліотекарі стикнулися зі ще однією проблемою — бра¬ком місця як для книг, так і для самих відвідувачів.
Не дивно, що тепер, ко¬ли нова бібліотека повно¬цін¬но зафункціонувала, її пра¬ців¬ники не можуть пе¬редати своєї вдячності під¬приємцю.
— Василь Лазоришин не просто врятував книги, а зробив це із неабиякою від¬по¬відальністю, — каже Алла Долошицька. — Він неодно¬ра¬зово питав нас, де краще зробити книгос¬хо¬вище, де кімнату для персоналу, де встановити розетки і т. д. До дня від¬криття він зробив нам ще один подарунок: 10 нових стелажів та 3 столи. До речі, робітники, які з ним спів¬працювали, також у всьому допомагали, навіть, якщо це не входило у їхні обов’язки.
За рік бібліотека об¬слу¬го¬вує більше 2,5 тисячі лю¬дей. За словами бібліоте¬ка¬рів, найчастіше прихо¬дять учні гімназії, ЗОШ №№ 2, 7, 10. Саме на школярів зо¬рі¬єнтована література, яку можна знайти у фонді бі¬бліотеки. Однак останнім часом серед відвідувачів нерідко можна побачити сту¬дентів політехнічного тех¬нікуму та навчально-кон¬сультаційного центру При¬кар¬патського націо¬наль¬¬ного університету ім. В. Стефаника. У читаль¬ному залі працюють і діти з сіл. Адже книг на всіх у селах не вистачає. Загалом за день бібліотека обслуговує у середньому 50-70 осіб.
— Ми постійно стара¬є¬мося оновлювати книжко¬вий фонд, щоб читачі могли знайти все необхідне для навчання, — каже завіду¬вач¬ка бібліотеки. — Мину¬ло¬го року за 2,5 тис. гри¬вень з міського бюджету ми купили дитячу літературу. У цьому році закупили книг на 1000 гривень, а також до¬датково отримали кошти на книжки про голодомор і Степана Бандеру. Звичай¬но, що хо¬ті¬лося б, щоб грошей виділяли більше. Можна було б роз¬ширити кількість краєз¬нав¬чої літе¬ратури, історичної та енци¬клопедичної. Іноді важ¬ко пройти повз книж¬ко¬вий магазин, але не заходжу, бо шкода, що не можу купити для бібліотеки цінну літе¬ра¬туру.
Раніше бібліотеки на¬дବвали платні послуги (ніч¬ний абонемент, викорис¬тання особливо цінної літератури тощо. — Авт.), а також раз у рік брали гроші за пере¬ре¬єст¬рацію читача. Але цю послугу відмінили. Читачі бібліотеки від цього навряд чи збагатилися. А от біблі¬о¬теки справді пост¬раж¬дали. Міська дитяча бі¬б¬ліотека №2 за рік отри¬му¬вала близько 1600 гривень. Ці гроші йшли на закупівлю нових книг. Те¬пер бібліоте¬карям залиша¬єть¬ся лише чекати допомоги від під¬приємців, мешканців міста та влади.
— Ми колись органі¬зо¬ву¬вали акції „Подаруй біб¬лі¬о¬теці книгу”, — каже Алла Долошицька.— Але користі від них дуже мало. Діти рідко приносять якусь лі¬тературу. Хіба що хтось із до¬рослих. Але ж мало хто принесе справді потрібну та цінну лі¬тературу. Заз¬ви¬чай дарують застарілі ра¬дянські книги. Ми, звичай¬но, вдячні і за це. Але все ж хотілося б, щоб подарована книга не просто стояла десь на полиці, а ви¬корис¬товувалася та при¬носила користь читачам. Багато книг нам подарувала вчи¬телька гімназії Вален¬тина Коваленко. Крім того, 5 чи 6 величезних ящиків з літе¬ратурою віддала нам калу¬шанка Валентина Турак. Цим людям ми дуже вдяч¬ні. Підприємці також трохи допомагають. Зокрема, бла¬годійний Фонд промис¬ловців та підприємців міста зробив нам подарунок на 800 гривень. А власники ка¬луських книгарень за¬зви¬чай дають знижки або навіть дарують по кілька книг.
Нещодавно Калуська міська рада подарувала бі¬бліотеці ксерокс. На ньому бібліотекарі сподіваються заробляти додаткові гроші для придбання нових книг. Про комп’ютери поки що не мріють. Хоча погоджу¬ють¬ся, що вони не тільки полег¬шу¬ва¬ли б роботу бі¬бліотекарів, а й могли б стати непоганим джере¬лом прибутку.
Ватикан: коли час зупинився