Штучна нирка рятує життя 23 людей

Сьогодні завдяки функціонуванню міжрайонного центру гемодіалізу при Калуській ЦРЛ мають можливість продовжувати жити 23 пацієнти. Ще 12 людей із хронічною нирковою недостатністю отримають таку допомогу з нового року. Проте перед медиками виникла дуже серйозна проблема: потребує заміни або ремонту система очищення води. Без неї жодна штучна нирка не зможе функціонувати.
Переглядів: 1093

51-річна Марія Масляк є пацієнткою міжрайонного центру гемодіалізу Калуської ЦРЛ менше року. Від лютого вона тричі на тиждень відвідує стаціонар у Підгірках для того, щоб пройти процедуру діалізу на штучній нирці. Без цього жінка не зможе жити: під час діалізу апарат забирає з її організму шлаки, адже її нирки робити цього самостійно не здатні. Найгірше те, що людина часто і не підозрює про свою хворобу до того часу, поки не їй не встановлять діагноз: ниркова недостатність, термінальна стадія. 

— Я лікувалася в Івано-Франківську протягом двох років, — розповідає Марія Масляк. — Торік восени почувалася дуже добре, але потім захворіла грипом, організм дав алергічну реакцію на деякі продукти. Стало зле. Крім того, я просто не знала, до чого може призвести легка форма цукрового діабету. Зараз у мене остання стадія ниркової недостатності. Завідувач відділу Любомир Самотовка просто за дві ноги витягнув мене з того світу — дуже чуйна і професійна людина.
Крім того, що Марія Масляк тричі на тиждень по 4 години проходить процедуру на штучній нирці, вона дотримується суворої дієти та намагається звести фізичну активність до мінімуму. Каже: відразу після діалізу почувається погано. Проте лікарі її попередили, що організму потрібно у середньому рік, щоб звикнути до такого втручання ззовні. Після діалізу рівень гемоглобіну у крові знижується, тому, каже Марія Масляк, щотри місяці доводиться витрачати приблизно по 1,2 тис. гривень на ліки.
— У мене — 32 роки педагогічного стажу, працювала вчителем у Студінківській школі, — розповідає хвора. — Зараз не працюю, отримую пенсію по інвалідності, яка у мене становить 990 гривень. На лікування вистачає, проте тут лікуються і люди, які отримують значно менші пенсії, бо у мене за великий стаж роботи педагогом є надбавки. Маю двох дорослих синів, які постійно мене підтримують і не дають опустити руки. Позитивно те, що мені близько добиратися до лікарні — я зі Студінки. А є тут люди, які доїжджають із Долини. Проте все одно я “прив’язана” до одного місця, хоча уже і звиклася із думкою про свою хворобу.

На систему очищення       води потрібно    240 тис. гривень
Завідувач міжрайонного центру гемодіалізу Калуської ЦРЛ Любомир Самотовка твердить: у центрі лікуються 23 пацієнти, 5 з яких щотижня доїжджають з Долинського району. Наймолодшому хворому — 17 років, найстаршому — 73. У молодої людини, яка у 17 років проходить сеанси на штучній нирці, проблеми з нирками практично від народження: хвороба прогресувала і дійшла до такої стадії.
— Пацієнтами нашого центру є переважно люди з хронічною нирковою недостатністю, — каже Любомир Самотовка. — Гострі стани трапляються рідко: за останні роки тільки один випадок, коли чоловік випив смертельну дозу дихлоритану і залишився живим. Якби у Калуші не було штучної нирки, його шанси на життя були б нульовими. Три штучні нирки у нас ще з 1990 року — тоді у нас активно працювали хімічні підприємства і випадки отруєння різними препаратами траплялися досить часто. Зараз у центрі — 8 штучних нирок, з яких функціонують 7. Три з восьми — нові: одну ми отримали рік тому, дві — у жовтні цьогоріч.
Центр гемодіалізу Калуської ЦРЛ запрацював у січні 2007 року. Тоді процедуру діалізу проходили всього два пацієнти на двох штучних нирках. Потім ще три отримали від Долинської лікарні.
— Лікування хворих відбувається за кошти держбюджету, — каже Любомир Самотовка. — Для одного хворого на один сеанс потрібно від 250 до 400 гривень. Таких сеансів потрібно три на тиждень. Зараз у нас 23 пацієнти і працюємо ми у дві зміни. З нового року планується введення нових штатів. У такому випадку ми можемо “взяти” ще 12 осіб і працювати з 7.00 до 23.00. Найбільша проблема центру зараз — система очищення води. Адже для того, щоб виготовити спеціальний діалізний розчин, потрібна тільки спеціально очищена (на 98%) від бактерій, вірусів та токсичних речовин вода. Системі, з якою ми зараз працюємо, уже більше 18 років. Два роки тому ми провели її капітальний ремонт, проте зараз вона знову виходить із ладу. Для того, щоб купити нову, потрібно 40 тис. доларів. Куди ми тільки не зверталися — коштів на заміну системи очищення немає. Ремонтуємо стару. Питання ще у тому, що у нас немає фахівця, який може здійснювати обслуговування системи очищення води. Ми у міру знань та можливостей обслуговуємо систему самотужки, але коли у нас було двоє пацієнтів — це одне навантаження на систему. І зовсім інше, коли кількість хворих зросла більше, ніж удесятеро. Під час наукового семінару, що відбувся минулої п’ятниці і який відвідали директор Київського інституту нефрології Микола Колесник та представник фірми, яка займається поставкою штучних нирок та комплектуючих, прозвучало, що наш центр — один з найкращих, які існують у районних лікарнях. В Івано-Франківській області центри гемодіалізу є ще у Городенці та Коломиї.
Люди, які хворіють на хронічну ниркову недостатність, практично “прив’язані” до місця проживання, адже чітко у визначений день мають з’явитися на процедуру діалізу. У світі хворі можуть подорожувати чи просто відлучатися від дому, адже мають страхівку і можуть пройти черговий сеанс на штучній нирці у будь-якому місті. Теоретично, в Україні такий варіант теж можливий: наприклад, людина їде у відпустку за кордон, і за попередньою домовленістю та за оплату проходить лікування. Проте пацієнти центру — інваліди I групи, отримують невелику пенсію і дозволити собі такого не можуть.
Загалом, за словами Любомира Самотовки, за світовою статистикою, хворі із хронічною недостатністю нирок живуть у середньому 20 років. В Івано-Франківську є хворий, який із цією хворобою живе 17 років. У Калуші “найстаріший” пацієнт отримує сеанси діалізу уже 6 років. Серед пацієнтів Калуського центру гемодіалізу є такі, які, попри недугу, продовжують працювати.  

Є варіанти
Діаліз — не єдиний спосіб лікування хворих з термінальною стадією ниркової недостатності.
Є ще один шлях — пересадка нирки. Але на сьогодні Україна, на жаль, не може похвалитися достойним законом про донорські органи. Згідно з його положеннями, віддати свою нирку для пересадки хворому можуть тільки батьки або рідний брат чи сестра. За кордоном люди, які не бажають, щоб їхні органи після смерті використовувалися для пересадки, пишуть відповідну заяву, що одразу ж потрапляє у діалізний реєстр країни. Хто цього не зробив — автоматично згідний на донорство. Людей заохочують до цього кроку на державному рівні. Приміром, у США є телеканал, який цілодобово проводить роз’яснювальну роботу на тему донорства. В Іспанії на церквах є напис: коли твій дух піде в інший світ — віддай свої органи для трансплантації.
Насправді державі хворий з пересадженою ниркою обходиться уп’ятеро-вшестеро дешевше: сеанси гемодіалізу для хворого коштують приблизно 60 тис. гривень на рік, пересадка нирки в Україні  — 25-30 тис. гривень плюс 5-10 тис. гривень на медикаменти після операції (для порівняння: у Західній Європі — від 50 до 100 тисяч доларів. — Авт.) . Як наслідок, хворий, з одного боку, звільнить діалізні місця, а з іншого — зменшить навантаження на державу. Щоб зрушити з мертвої точки цю проблему, необхідно змінити статтю 16 “Закону про трансплантацію”, у якій йтиметься про те, що у людини, яка не заявила про своє небажання бути донором, консиліум лікарів матиме право після встановлення діагнозу “смерть мозку”  брати органи для пересадки. За словами фахівців, є й інша проблема: перевірити, чи нирка донора підійде хворому, можна тільки шляхом типування, встановлення тканинної сумісності. І можна перебрати сто нирок, а вони не підійдуть жодному хворому. Крім того, нирку, яку беруть у людини, що померла у реанімації, треба пересадити не пізніше, ніж через 4-6 годин від моменту видалення. І протягом цього часу треба дізнатися через базу, чи підійде вона комусь, відправити у те місто, підготувати хворого, провести саму операцію… Між іншим, на Заході тільки 20-30% хочуть мати пересаджені органи, бо після трансплантації треба приймати препарати, які пригнічують імунну систему (щоб не відбулося відторгнення органу), а це передбачає певні життєві обмеження. Приміром, медики не радять бувати у людних місцях через ризик підхопити якусь застуду. Решта ж хворих віддають перевагу діалізу, бо, користуючись хорошим новим апаратом, можна жити багато років і померти зовсім не від хвороби, а від старості.