За словами міністра економіки Богдана Данилишина, останнім часом спостерігається тенденція до збільшення обсягів увезення давальницької сировини. Так, у 2007 році її кількість зросла майже у 10 разів порівняно із попереднім роком (106,8 тонн на 11,4 тис. доларів у 2006 році та 1023,5 тонн на 144,8 тис. доларів у 2007 році. — Авт.). Вироби з текстильного матеріалу, які були у використанні, поставляються навалом або у пакунках без сортування. Це ускладнює контроль за їхнім подальшим використанням, може спричинити нелегальне ввезення таких виробів і негативний вплив на виробництво легкої промисловості в Україні. На думку керівника економічного відомства, прийняття постанови дозволить захистити внутрішній ринок товарів легкої промисловості, сприятиме посиленню контролю за здійсненням операцій з давальницькою сировиною, недопущенню погіршення санітарно-епідеміологічного стану у країні, створенню умов для гарантованої сплати податків до держбюджету, а також дозволить запобігти контрабанді при ввезенні одягу та виробів, які були у вжитку.
А люди проти
Загалом так званий секонд-хенд призначений для людей із низьким рівнем доходів. Його особливістю є дешевизна. Близько півтора десятка років тому купи “гуманітарки” можна було побачити будь-де: її масово завозили у села і розвішували по парканах котрогось доброзичливого господаря. Тоді це здебільшого був справді зношений непотріб, серед якого нічого нового та ексклюзивного практично не траплялося. Мешканка Калуського району Юстина Швець, яка приїхала у Калуш за чобітьми на зиму, пригадує, що купували на “гуманітарці” одяг здебільшого старий і добряче зношений. Однак до роботи у полі чи біля хати він був ще цілком придатний.
— Люди з цілого села збігалися, щоб щось собі купити майже задарма, — згадує Юстина Швець. — Багато з того доводилося дома латати, перешивати, звужувати чи і повністю переробляти, перш ніж одягати. Однак саме доступність у ціні була головним критерієм, що стимулював попит на поношений одяг. Тоді можна було якийсь старенький светрик купити навіть не за цілу гривню. Літнє тоненьке вбрання взагалі копійки вартувало. Тому охочих “попорпатися” у купах одягу завжди було багато. Зараз уже ніхто у село нічого не привозить. Хоча люди за 10 років багатшими не стали і часто не можуть собі дозволити купувати нові речі. Я — пенсіонерка, багато мені не треба, бо хто на мене вже дивиться? Але хочеться одягти щось нове бодай на свята чи до церкви. Якусь спідницю раз у рік чи светр я за свою пенсію ще можу собі купити. А от із взуттям — проблема. На базарі все розраховано на молодь: каблуки, платформи, якісь нашивки різні, ланцюги… Чогось простого взагалі нема. А мене ж ноги болять. Хочеться, щоб ті чоботи не обтяжували ноги ще більше. Десь, як побачиш щось непогане, таке, що можна було б і купити, то ціна така, що треба півпенсії віддати, а то і більше. Тому я ходжу на “гуманітарку”. Щойно за 65 гривень купила собі чоботи. Вони прості, ніде не тиснуть і не дуже важкі. Тож думаю поносити їх кілька років.
— У мене всі чоботи з Німеччини, — каже продавець Марія Меленюк. — Вони якісні й у доброму стані, хоча і ношені вже. Але ж вартість їхня 60-70 гривень, а не 800-1000 гривень, як у магазинах нові. І якість краща. Вони всі шкіряні, а не дермантинові. У нас понавозили з Китаю всякого мотлоху і цінять його як не знати який ексклюзив. А насправді у всьому тому штучному і синтетичному одязі криється велика небезпека для життя наших дітей. Я вважаю, що без “гуманітарки” Україна вже не може існувати, бо з нашими зарплатами до магазинних цін ніяк не пристосуєшся.
Схожі думки висловили й інші продавці секонд-хенду, для яких поношений одяг став джерелом додаткового заробітку. Так, Марія Бойко висловила припущення, що як тільки гуманітарна допомога перестане надходити у продаж, сотні людей взагалі не будуть мати що одягти. На її думку, проти такого рішення уряду будуть протестувати і численні продавці, і покупці.
— Мені ніяк не вистачає моїх 700 гривень пенсії, — резюмує Марія Бойко. — Тому я змушена уже кілька років стояти тут і продавати “гуманітарку”. Я не знаю, звідки її завозять. Мабуть, зі Снятина, Івано-Франківська чи якоїсь іншої бази. Але люди постійно знаходять для себе щось вартісне. Тому нехай тільки спробують заборонити цю торгівлю!
Покупці обурені таким, на їхній погляд, нерозумним кроком Кабміну не менше, ніж продавці “секонду”. Думки, які найчастіше вони висловлюють вголос, зводяться до одного: рівень зарплат, пенсій, стипендій не дозволяє калушанам одягатися у новий якісний і відповідно — дорогий одяг. Уже найближчим часом бідність людей візуально стане значно помітнішою, ніж було досі. Так, на думку покупця Геннадія, який прийшов на ринок секонд-хенду разом з дружиною Іриною, така постанова лише у черговий раз доводить, наскільки далекими від народу є високопосадовці.
— Україна не має власного виробника одягу як такого, — констатує Геннадій. — Наш ринок заполонив китайський мотлох. То на нього потрібно вводити заборону. А від того, що заборонять “гуманітарку”, український виробник нічого не виграє. Підтримувати його потрібно якимись іншими методами. Чому знову мають страждати прості люди?
Підтримує чоловіка і дружина, яка зауважує, що на секонд-хенд ходить уже багато років, і нерідко натрапляє на дійсно гарні речі. Щоправда, іноді доводиться добряче пошукати. Зате потім справді приємно похизуватися обновкою.
— Я спочатку дуже соромилася, коли мене хтось зі знайомих бачив на “гуманітарці”, — каже, посміхаючись, Ірина. — Шукати щось серед ганчір’я також було дуже незручно. Але випадково потрапивши одного разу на чудову сукню, на якій до того ж була етикетка виробника, я трохи змінила своє ставлення до цього виду одягу. Там, звичайно, безліч непотребу продають, але є і хороші речі. Саме вони мене цікавлять. Я майже щотижня, так би мовити, вивчаю пропозицію “гуманітарки”, знаю, де і коли можна знайти щось цікаве для себе та членів моєї сім’ї. Нерідко купую одяг для своїх дітей. Вони самі не хочуть сюди іти, але коли я щось приношу, то носять. Тим більше, що я їм те все показую уже випраним, акуратно випрасуваним і поскладаним.
Секонд-хенд за європейським зразком
Від того, якими були перші “гуманітарки”, не залишилося і сліду. Тепер люди можуть купувати поношений одяг у спеціалізованих магазинах, де одяг розсортований та розвішаний за розмірами, є примірочні. Лише трохи специфічний запах видає “гуманітарку”.
Сучасний магазин секонд-хенду є і у нашому місті. І хоча відкрили його не так давно, він уже набув неабиякої популярності серед калушан. Його особливістю є те, що одяг тут продається на вагу, а ціна його змінюється щоденно. Так, у понеділок кілограм одягу тут вартує 5,5 гривні. Тому людей у цей день дуже багато. Найдорожче заплатити за обновку доведеться у вівторок, коли завозять новий товар. Його вартість у цей день — 56,5 гривні за кілограм. Оскільки саме у вівторок вибір є найбільшим, то і людей у магазині сила силенна.
— Ви подивіться, яке тут все гарне, — каже калушанка Катерина Костельна, показуючи на різні літні футболки та блузочки. — Я собі вже добрий десяток відібрала і не можу зробити остаточний вибір. Як можна закрити такий магазин? Кому він заважає? Подивіться, скільки людей тут знаходять для себе чудовий одяг. Де ще за такими цінами можна знайти щось бодай схоже? Та половину з того, що тут продається, взагалі жодного разу ніхто не одягав. У великих містах на “гуманітарці” одягаються і такі пани, що можуть собі дозволити і дороге вбрання. Нічого встидного тут немає.
Отож, за калуські секонд-хенди люди обіцяють боротися. Багато хто впевнений у якості цього одягу. Багатьом він допомагає проявляти власну індивідуальність та неповторність. Для декого — є справжнім засобом економії бюджету. А ще комусь дає змогу додатково заробити.
Ватикан: коли час зупинився