Зараз молодь має широкий спектр поглядів, інтересів, цілей. І, як наслідок цього, у сучасному суспільстві з’явилася величезна кількість течій, напрямків, поглядів. Порівнюючи молодь Заходу і молодь пострадянського періоду, не можна не відзначити їхню принципову відмінність у поглядах на дійсність, що, безсумнівно, обумовлено як економічними, так і політичними факторами. І якщо молодь Заходу здебільшого чітко визначає свої прагнення, має впевненість у можливостях реалізації свого творчого потенціалу, то тривала економічна криза, нестабільність існування позбавляють українську молодь бажання проявляти повною мірою свої творчі можливості.
У Радянському Союзі пропагувалася ідея зрівнювання. Це виявлялося не тільки у формуванні однакового світогляду, але і відображалося на стилі одягу, поведінці. Однак заборона на знайомство із закордонною молодіжною субкультурою поступово розпалювала інтерес і прагнення молоді до розширення уже існуючих пізнань й поволі формувала невдоволення існуючої дійсністю. В 90-і роки минулого сторіччя відбулося знецінювання життєвих цінностей. У перше десятиліття незалежного існування нашого суспільства спостерігається не тільки криза економіки, політики, але і криза сформованих раніше норм і цінностей. Не секрет, що сучасна молодіжна субкультура не ставить собі за мету формування ідеальної особистості зі зразковою поведінкою. Проте сучасне передове молоде покоління характеризується своєю наполегливістю, швидким засвоєнням нових технологій, здатністю конкурувати, швидко реагувати на зміни, які відбуваються у суспільстві. Поряд із цим, невпевненість, яка властива молоді “радянського періоду” і часів “перебудови”, змінилася “пофігізмом” стосовно “дня майбутнього”, але це, скоріше, захист молоді, її пристосування до об’єктивних обставин, здатність тверезо оцінити обстановку і не боятися бути не схожими на всіх.
У Калуші улюблене місце зборів неформальної молоді — на площі Героїв біля фонтану та біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Тут збираються не тільки нетипово зодягнуті молоді калушани, але і прихильники екстремальних видів спорту і представники інших молодіжних середовищ. Не для кожної молодої людини неформальний вигляд — усвідомлене самовираження. Швидше за все — наслідування зовнішнього вигляду та характеру поведінки. Бути неформалом стало просто модно. Проте у своїй більшості неформальна молодь не належить до агресивно налаштованого прошарку суспільства. Це — звичайні підлітки зі схожими інтересами та уподобаннями, схильні до депресій, які сприймають світ на рівні емоцій. На багатьох із них накладений відбиток суспільного негативу: це негаразди у сім’ї, матеріальна нерівність чи незабезпеченість, жорстокість оточуючих. Тоді дитина як особистість прагне себе реалізувати поза домом.
Калуш має типові для маленького містечка проблеми: брак місць для відпочинку, відсутність продуманої програми підтримки талановитої молоді, обмеженість інтелектуального потенціалу, невелика порівняно із великими містами можливість реалізувати себе та подекуди — знайти друзів за інтересами.
Нещодавно представники неформального молодіжного середовища та керівник молодіжного театру “Любарт” Любов Липовська на прохання “Вікон” зорганізували зустріч, лейтмотивом якої стало існування молодіжних субкультур у місті. Так, містом стали ширитися чутки про присутність у місті небезпечних для соціуму субкультур, сатанинських сект. Молоді люди бачать ситуацію у місті та причини конфлікту по-своєму.
Любов Липовська:
— Ніхто не зможе відгородити дітей від соціуму. Проте подумати, як зробити цей соціум кращим, — можливо. Ми бачимо багато неправильних справ, а при цьому чуємо правильну аргументацію цих вчинків. З власного досвіду скажу: наша молодь має мало можливостей себе зреалізувати. Водночас у неї багато творчого потенціалу, якого не було у попередніх поколінь. У нас чітко проглядається розрив між поколінням постімперським і поколінням, яке виросло у вільній державі, — тут вільна свідомість. Вони хочуть вільно висловлювати свої думки, вільно жити. Але відбувся конфлікт свідомостей: діти ще занадто юні, щоб відстояти свою точку зору. Старше покоління — досить авторитетне, але водночас не хоче проаналізувати і змиритися із тим, що, можливо, воно у дечому не праве. Якби ми поважали почуття і думки своїх дітей і намагалися їх зрозуміти, ми б не скаржилися на вулицю і субкультури. Наша любов до дітей непрактична. Де у Калуші стадіони, молодіжні клуби, у яких калуські музиканти можуть себе зреалізувати, де скейт-парки? Старше покоління в усіх сферах хоче нав’язати свої смаки та думки. А молодь дивиться на життя по-іншому. І варто спочатку проаналізувати: добре це чи погано, а не відразу сприймати як негатив.
Остап:
— У Калуші немає виражено сформованих субкультур.
Святослав:
— Не вистачає часу для вкорінення тієї чи іншої субкультури — суспільство змінюється занадто швидко. Це — як модна професія.
Юля:
— Я вважаю, що субкультура — це вікове. Підліток — дитина, у якої ще не сформована особистість, яка піддається різним впливам, схильна до крайнощів. А батьки схильні виховувати її за своїм зразком, неадекватно сприймають ті чи інші ситуації, протирічать тому, чого не розуміють. Субкультуру потрібно перерости — це зараз стає модним, коли кожен починає себе у чомусь проявляти.
Любов Липовська:
— Субкультура — це індивідуум. І кожна субкультура може народити велику культуру, вона протиставляється масовій культурі. Якби Калуш був більш розвинутим у духовному та культурному плані, то ми б уже мали досі сформовану субкультуру. Зараз ми маємо маскультуру досить невисокого рівня. Але маємо навчитися поважати різноманітність і розуміти: чим більше індивідуумів, тим краще. Бо період, коли всі мали бути однакові, ми уже пройшли — і це страшно. У нашого молодого покоління з’явилася ще одна риса характеру: вони — сміливі. У Калуші з’явилися підлітки, які цікавляться екстремальними видами спорту. Діти фізично і психологічно перебороли страх. Я не кажу, що дітям потрібно створити тепличні умови. Але ми повинні поважати їхній вибір і бажання щось робити.
Неформали на вулицях міста з’явилися порівняно недавно. За спогадами Святослава, зародження субкультур у місті відбулося 5-6 років тому. Приблизно три роки тому калуська молодь зацікавилася екстремальними видами спорту. Піонером у цій справі став 22-річний Пеж, який вчився виконувати різні трюки на велосипеді. Його приклад дуже швидко почали наслідувати чимало інших юних калушан. У Калуші сьогодні уже є й дівчина — Настя, життєвим хобі якої став велосипед. Наразі калушани зірок з неба не хапають, але постійно розвивають своє вміння і намагаються брати участь у змаганнях з екстремальних видів спорту. Калуш маленькими темпами рухається до розвитку неформальної культури. Дається взнаки відсутність вчителів та місць для постійних тренувань. Для того, щоб рух екстремалів набув потужного розвитку, потрібно: серйозного лідера або кількох, які підняли б свій рух на якісно новий рівень; спонсорська допомога, яка б дала можливість придбати професійніші велосипеди та брати активну участь у змаганнях.
Між тим навіть помірний темп розвитку субкультур у місті гальмує внутрішній конфлікт у молодіжному середовищі: між представниками неформального середовища з одного боку, та тими, хто такий розвиток не визнає, — з іншого. Конфлікт час від часу виливається у невеликі сутички у центрі міста. Виражається він і у локальних розборках з “патлатими”. Після останнього більш-менш серйозного протистояння неформали змінили місце дислокації і перебазувалися до пам’ятника Шевченку. Протистояння між так званими гопниками та неформалами 3-4 роки тому активно обговорювалося на калуському форумі. Сьогодні для тодішніх учасників обговорення тема, швидше за все, втратила актуальність. Проте не втратила — для молодіжного середовища. На думку Святослава, який раніше також категорично не сприймав проявів субкультури у місті, причина конфлікту — у площині сприйняття: існують стереотипи (чоловік: носить коротке волосся, працює фрезерувальником; жінка — має довге волосся, працює швеєю), які при зруйнуванні старої системи не були зруйновані і побутують надалі.
Причина також і в історично-соціальному чиннику. Місто умовно поділене на райони: молодь, приміром, з центру та наближених районів вважається наділеною привілейованим становищем, має більший доступ до культурних благ. До такого висновку спонукає навіть така, здавалося б дрібниця, як освітлення: чим далі від центру, тим тьмянішають вулиці. “П’ятачок”, ВПУ-7 вважаються важкими районами — тут зосереджена більшість гуртожитків. Ігор розповідає: у районі “п’ятачка” колись розташовувалася комендатура і проживали та працювали засуджені. Звідси — поширення відповідних цінностей та світогляду. Насправді, вважають учасники зустрічі, проблеми існування субкультур у місті не існує. Проте цю тему чомусь мусують і роздувають. Водночас у місті безліч інших соціальних проблем:
— У нас чомусь ніхто не реагує на те, що за “Відродженням” відбуваються бійки, що там реалізовують недозволені препарати, — твердить Святослав. — До цього у суспільстві уже звикли, як і до багато інших проблем. А от те, що “патлаті” з’явилися на вулиці, — це гвалт, глобальна проблема. Я нікого не чіпаю, ні до кого не звертаюся нецензурними словами, проте тільки за те, що у мене довге волосся і порвані джинси мені ріжуть руки і відбивають нирки. Це — масовий інстинкт без будь-яких індивідуальних проявів. Я поважаю інший стан речей: коли у молодіжному середовищі кожен вільно висловлює власну думку, має власні життєві уподобання та переконання, і за це його не тільки не гноблять, але і ставляться з повагою.
Любов Липовська підсумувала: не можна стверджувати, що всі гопники — погані. Зле тільки, якщо певна верства молоді веде себе агресивно стосовно інших. Проте агресія породжує агресію і варто спробувати конфлікт втамувати переговорами. Проте у соціальному діалозі мають взяти участь не тільки молоді люди — спробувати знайти точки дотику мають допомогти представники влади та правоохоронних органів.
Практикуючий психолог Ігор Федоришин переконаний: неформальні субкультури — явище частково вікове:
— Стилем одягу, поведінки підлітки намагаються вирізнитися. Можливо, їм не зовсім комфортно у суспільстві і таким чином вони намагаються привернути до себе увагу, самовиразитися саме у такий спосіб, бо у силу якихось соціальних, економічних чи психологічних причин не можуть інакше. Кілька років тому я теж відповідно одягався, проте з віком зрозумів: мені це непотрібно. Мене як людину насамперед характеризує світогляд, вчинки, а не одяг. Попри те, я й досі відношу себе до неформального молодіжного середовища, проте виражається це не у стилі одягу, а у світосприйнятті, загальному розвитку та поглядах на життя. Тож це явище — частково вікове. Головне, щоб такою самою неповторною дитина була всередині, і такою ж залишилася. Це не завжди можливо — зараз через ЗМІ великою мірою пропагується насильство, агресія. Така ж агресія виховується у дітей, якщо вони мають незаповнену любов’ю батьків, повагою суспільства нішу. Звідси — конфлікти у молодіжних середовищах. Проте конфлікти виникають не тільки серед молоді, а і між релігійними конфесіями, політичними партіями. Проблема — у системі, і вона існуватиме доти, поки система докорінно не зміниться. Так, наприклад, у школі дітям дають предметні знання, але не вчать, як поводитися та існувати у соціумі. Як практикуючий психолог хочу зауважити: кількість неформальної молоді у школах збільшується.
Ватикан: коли час зупинився