“27 жовтня 2008 року біля 16.00 я на зупинці “Кахелина” сіла в автобус “ПТУ—Лікарня” №6 Калуського АТП (автобус №0605) і віддала у руки водієві Петру Марцінковському своє посвідчення інваліда ІІ групи для пільгового безкоштовного проїзду. Водій забрав моє посвідчення і сказав, щоб я платила за проїзд. Я відмовилася і нагадала, що за Законом України інваліди І та ІІ груп мають право пільгового проїзду.
Після цього водій Марцінковський почав мене ображати у присутності інших пасажирів, а на наступній зупинці насильно висадив мене з автобуса. Посвідчення не віддав, а сказав, щоб я прийшла за своїм посвідченням у міську раду через 10 днів.
Я дочекалася, коли водій повертався наступним рейсом, знову зайшла в автобус і зі сльозами забрала своє посвідчення. Я думаю, що водіям, які так свавільно поводяться, не можна дозволяти перевозити пасажирів.
З особистих причин, пов’язаних із моєю хворобою, мені часто доводиться їздити до Івано-Франківська, Львова та Києва. Такого нахабного і безкультурного відношення водіїв до пасажирів я не бачила ніде. По всій Україні інваліди І і ІІ груп їздять безкоштовно. Тільки у Калуші ці закони не діють.
Інваліди ІІ групи їздять безкоштовно до Івано-Франківська, по Україні на міжміських перевезеннях сплачують 50% вартості квитка. У Калуші ж змушені платити за проїзд. Це так “турбуються” про інвалідів калуські депутати — слуги народу.
Тому прошу міського голову і депутатів міської ради розглянути питання пільгового проїзду інвалідів ІІ групи по місту, щоб не звертатися до Президента, Верховної Ради, Уряду”.
В офіційній відповіді, яку надало керівництво ВАТ “Калуське автотранспортне підприємство”, зазначено, що Катерина Григорівна не мала права безкоштовного проїзду в автобусі, оскільки згідно з рішенням виконкому безкоштовно перевозять тільки шість категорій пасажирів: інвалідів першої групи та інвалідів з явними ознаками каліцтва; інвалідів Великої Вітчизняної війни та війни в Афганістані, інвалідів ОУН-УПА; дітей до 10-ти років у супроводі батьків, які оплатили свій проїзд, дітей-сиріт та дітей, які мають опікунство; потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої та 2-ої категорій; ветеранів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій ОУН-УПА; дітей, які хворі на церебральний параліч, та особу, що їх супроводжує.
Винного в інциденті водія голова правління ВАТ “Калуське автотранспортне підприємство” Василь Любас також не знайшов. Автобус із такими номерами справді належить підприємству, яке він очолює. Однак у день, коли виник конфлікт, на ньому працював інший водій, який запевнив, що нічого подібного не було:
“Згідно графіку виходу на роботу на лінію 27 жовтня 2008 року на автобусі YOUYI ZGT 6710D держ. № АТ 0605АА працював водій д. Лилак І. І.
З отриманого від д. Лилака І. І. пояснення випливає, що під час його роботи на лінії описаного у скарзі інциденту між ним і пасажиркою не було. На основі отриманої від Вас інформації немає жодної можливості притягнути вказаного водія до дисциплінарної відповідальності. Тому з водієм проведено роз’яснювальний інструктаж щодо дотримання ним Правил надання послуг автомобільного транспорту та ввічливого обслуговування пасажирів у майбутньому.
Водія д. Марцінковського Петра у списках ВАТ “Калуське АТП” немає”.
Пояснення, яке нічого не пояснює, навряд чи допоможе жінці, яка звернулася зі скаргою і до редакції “Вікон”, і до міської ради. Тому редакція попросила прокоментувати ситуацію адвоката міської юридичної консультації Миколу Гладенького. Ось що сказав правник:
— На перевізників люди скаржаться досить часто. Нерідко справи доходять і до суду. Мені відомі випадки, коли з підприємства стягували моральні відшкодування за порушення правил перевезення пасажирів. Якщо ця жінка мала право пільгового проїзду, а водій насильно висадив її з автобуса, то вона може звернутися до власника підприємства з вимогою відшкодувати їй моральну шкоду. У даному випадку не має значення, яке прізвище водія вказала у скарзі жінка. Якщо вона знає день і годину, коли сідала в автобус, знає кому цей автобус належить, то правда — на її боці. Щоправда, якщо справа дійде до суду, то їй потрібні будуть свідки. Звичайно, що водій не зізнається зараз своєму керівництву, що таким чином поводиться з пасажирами. Але це не означає, що винних — немає. Навіть якщо жінка не мала права пільгового проїзду, поведінку водія це не виправдовує; він не мав права самовільно забирати посвідчення і не повертати його. За образу у присутності інших пасажирів та насильну висадку з автобуса жінка може звертатися за відшкодуванням моральної шкоди, але вже не до підприємства, а до водія.
Ватикан: коли час зупинився