Скидається на те, що фінансова прихильність міської влади до комунальних ЗМІ чимало залежить від того, хто їх очолює, чия кандидатура (міського голови чи ради) курує досить вагому у Калуші частину інформаційного простору. Як відомо, ЗМІ, а, зокрема, — телебачення є важливим чинником формування громадської думки і незамінним інструментом передвиборної кампанії.
Протистояння між Ігорем Насаликом та Віталієм Крохтою має давню історію. Так, перед тим, як посісти посаду директора ДС “Калуське міське телебачення”, Віталій Крохта очолював новостворене комунальне підприємство “Міський інформаційний центр”. Це підприємство створювалося і працювало під безпосереднім керівництвом заступника міського голови з економіки Ігоря Очкура. Міський голова, мотивуючи необхідністю перевірки господарської діяльності підприємства, одноосібно і без залучення жодних контролюючих органів інспектував МІЦ і вилучив усі укладені договори.
Таке несприйняття Віталія Крохти пов’язують з тим, що Крохта є певною мірою людиною двічі звільненого заступника з економіки. Віталій Крохта “виплив” у Калуші на минулих виборах міського голови, під час яких він працював над виборчою кампанією кандидата на крісло мера Ігоря Очкура. Його називають “сірим кардиналом” міської організації “Народний Союз “Наша Україна”, хоча, як запевняє сам Віталій Крохта, він є позапартійним і в однаковій мірі симпатизує обом найбільшим помаранчевим політичним силам. Більше про Віталія Крохту, причини конфлікту, який зачіпає не тільки його як конкретну особу, але й увесь колектив міського телебачення і, що найголовніше, — громаду міста, — у розмові із Віталієм Крохтою.
— Віталію Михайловичу, “Вікнам” відомо, що Ви проживали у Чернівцях, там — Ваші сім’я та бізнес. Що спонукало змінити місце проживання та роботи?
— Взагалі я — калушанин: народився у Калуші, навчався у ЗОШ №7, яку закінчив у 1987 році. По закінченні вступив до Чернівецького державного університету на математичний факультет. Це були роки студентських страйків та активного студентського руху. Мене обрали головою страйкового комітету математичного факультету; також я був членом загальноуніверситетського страйкового комітету. Це був своєрідний студентський парламент, членів якого обирали прямим студентським голосуванням. Після створення страйкового комітету деканат університету у всіх питаннях студентського життя прислухався до нашої думки та зауважень. Наш страйком мав представництво в Українській студентській Спілці, головою якої був Володимир Чемерис, а одним із керівників — Юрій Луценко.
Загалом чимало моїх друзів та знайомих по страйковому студентському руху зараз працюють у вищих ешелонах влади. Це і другий секретар представництва України у ЄС Василь Філіпчук, заступник мера Києва Сергій Рудик, політолог Кость Бондаренко, народний депутат Владислав Каськів. Знайомий по страйковому руху з Олесем Донієм, В’ячеславом Піховшеком, Юрієм Луценком. Особисто знаю екс-спікера Верховної Ради Арсенія Яценюка, генерального продюсера “5 каналу”, народного депутата Юрія Стеця, навчався з другим секретарем РНБО Андрієм Пишним. З Арсенієм Яценюком ми познайомилися, ще коли я був студентом четвертого курсу, а він щойно вступив до університету. До мене підійшов його старший брат і попросив навчити Арсенія комп’ютерної грамоти. Рік я навчав Яценюка роботи на комп’ютері.
До слова, я одружився у Чернівцях, тому там і залишився. Дружина Лариса — моя одногрупниця. У нас — двоє дітей: 12-річний Антон та 15-річна Леся. Дочка та син навчаються у Чернівецькому математичному ліцеї. Для нас із дружиною важливо, щоб діти отримали хорошу освіту, тому вирішили не змінювати навчальні заклади. Проте кожних вихідних я — у Чернівцях.
— Такі впливові знайомства допомагають Вам зараз у вирішенні особистих питань?
— Зараз ми рідко спілкуємося, більше — у телефонному режимі. Проте і досі зустрічаємося, як рідні. Не люблю використовувати зв’язки для особистих цілей. Можу звернутися хіба що за консультацією. Я спокійно спілкуюся із Бондаренком, Піховшеком та іншими. Основним є те, що ми пережили за студентських років, а не те, ким вони є зараз. Адже колись були і битви з правоохоронними органами, і залякування з боку КДБ. Ми увесь час балансували на межі виключення з університету, не одного з нас били на вулиці. Тому при потребі завжди підтримаємо один одного.
— Чим займалися у Чернівцях?
— Я — представник малого бізнесу. Працював начальником відділу обробки даних у загальнодержавній структурі “Центр сертифікованих аукціонів”. Потім створив ЗАТ “Західний реєстр”, яке обслуговувало більше, ніж 120 ЗАТ і ВАТ Чернівецької та Івано-Франківської областей. У комплексі послуг були також Інтернет-провайдер та юридична компанія. Одночасно займався громадською діяльністю: був заступником голови товариства “Український народний дім у Чернівцях”, заступником голови обласної організації ОУН (крило “мельниківців”), членом КУН. З КУНу мене виключили за вказівкою вищого керівництва через мою приналежність до “мельниківців”. У 1997 році очолив обласну Чернівецьку організацію Всеукраїнського об’єднання “Громада”, головою якого була Юлія Тимошенко. Після обрання головою партії Павла Лазаренка я вийшов з організації. Був головою районної організації Комітету виборців України, а з 1994 до 2006 року — членом Чернівецької міської ТВК.
— На минулих виборах міського голови Ви займалися виборчою кампанією претендента на крісло мера Ігоря Очкура. Згодом він став заступником з економіки у команді Ігоря Насалика. За поданням Очкура, Ви були призначені директором МІЦу, а згодом депутати Вас підтримали на посаді очільника телебачення. Зважаючи на більш, ніж прохолодні стосунки міського голови з екс-заступником з економіки, мабуть, саме у тому, що Ви є людиною Очкура і пояснюється Ваш із мером конфлікт.
— Я не є людиною Очкура. Ми є самодостатніми особами. А з Ігорем Очкуром у мене дружні стосунки ще з дитинства, ми разом вчилися на математичному факультеті. Ігор також був учасником студентського страйкового руху. Попри все, я маю власну позицію, яка інколи відмінна від поглядів Ігоря Очкура. Я не знаю, чому у нас із міським головою виник конфлікт. Мабуть, Крохта — занадто великий демократ як для Ігоря Насалика.
Конфлікт виник ще тоді, коли я перебував на посаді директора МІЦу: до мене звернулися підприємці, наближені до міського голови, з питання розміщення рекламних конструкцій. Після цього почався тиск з боку міського голови. А загалом, як показує ситуація із телебаченням, я, швидше, — людина міської ради: не маю конфлікту із жодним із депутатів чи фракцій. Зараз ставлення міського голови до мене особисто “вилилося” у його ставлення до колективу телебачення загалом. Були неодноразові спроби створити конфлікт всередині колективу, проте я цілком впевнений у працівниках телебачення. З моїм приходом вдалося погасити внутрішні конфлікти. Я не звільнив жодної людини, навіть тих, про яких говорили, що вони — люди Попадюк. Я поважаю Тетяну Попадюк як працівника культури, але її менеджерські здібності у мене викликають сумніви.
— У багатьох кадрові призначення у виконавчій владі викликають низку запитань. Це стосується у тому числі і в. о. директора міського телебачення Тетяни Попадюк. Що це: непродумана кадрова політика чи навпаки — добре зважені чіткі кроки у напрямку до певної мети?
— У місті зараз відбувається узурпація влади однією особою. Це виражається і у намаганнях посадити ЗМІ на короткий повідок, і у бажанні позбутися небажаних людей у виконавчій владі та спробах припинити у Калуші існування парламентаризму ради як такого. Останнє міський голова намагався реалізувати через розпуск міської ради. Проте, коли йому це не вдалося, то став просто ігнорувати рішення депутатського корпусу. Ще на початку року був ухвалений завідомо нереальний бюджет, дефіцит якого дав змогу керувати коштами у ручному режимі. А через зловживання службовим становищем міський голова здійснює ручне управління менеджментом. Кадрові призначення — автократичні. При цьому не береться до уваги ні досвід роботи, ні професійність. Це, у свою чергу, ставить призначену на посаду людину у залежність від дій міського голови і унеможливлює відстоювання власної думки. Прикладів таких призначень немало. Наприклад, новопризначений голова Фонду комунального майна — чіткий освітянин; Олександр Челядин — також куратор гуманітарної сфери, був свого часу призначений на посаду заступника з економіки. Ще один яскравий приклад — працівник культури Тетяна Попадюк на посаді директора телебачення.
— Попри те, якість телепрограм при Тетяні Попадюк міський голова оцінював найвищим балом. Зараз, за його словами, калуське телебачення — одні мультфільми та реклама.
— У нас немає мультиків, окрім вечірньої телепередачі для дітей “Школа мудрої Сови”, і ми чітко дотримуємося Закону України “Про рекламу”. Ми завжди намагаємося дотримуватися принципу об’єктивності. А щодо якості телеефіру, то скільки людей — стільки і думок. Для повної об’єктивності нарешті створена спільно із засновником Редакційна рада, яка і вирішуватиме питання тематики та спрямування телепрограм.
— З міського бюджету колектив ТБ цьогоріч недоотримав більше 120 тис. гривень дотації, через що на телебаченні виникли проблеми із виплатою зарплати. Міський голова Ігор Насалик заявив: зараз недоотримують всі галузі міста і телевізію фінансують на рівні інших. Очевидно, що до кінця року грошей вам так і не додадуть. Водночас мер згадав про обіцянки кандидатів на очільника міського телебачення вивести КМТ на рівень самоокупності. Чи реальне втілення цього завдання, адже, за словами міського голови, наступного року комунальним ЗМІ суттєво “уріжуть” дотацію?
— Місцеве телебачення апріорі не може бути самоокупним. Візьмемо за приклад Бурштинське приватне РАІ. Воно є прибутковим завдяки FM-мовленню та кабельному телебаченню. Крім того, Бурштинське РАІ одночасно є ще й Інтернет-провайдером. Проте приватне ТБ не буде виконувати соціального замовлення — тільки у рамках власних інтересів. Ми можемо займатися суто комерцією, тоді не матимемо обмеження часу на рекламу. Так, зараз ми маємо три години ефіру на добу і транслюємо передачі п’ять днів на тиждень. 9 хвилин з кожної години нам відведено на рекламу. Якщо наступного року КМТ не отримуватиме дотації, то колектив не зможе надавати калушанам передачі на суспільне замовлення: з ефіру можуть зникнути такі телепередачі, як “Актуальне інтерв’ю”, витяги із сесій міської ради тощо. Адже кожна хвилина нашого ефіру тоді повинна бути комерційно виправданою. Для порівняння: трансляція 1 хв. реклами на загальноукраїнському каналі коштує 100-200 тис. доларів, на калуському місцевому телебаченні — 20-30 гривень.
Якщо наступного року телебачення не дотуватимуть, то переважна більшість колективу шукатиме інше місце для працевлаштування. Про це йшлося на зборах трудового колективу. Тож під питанням стоятиме взагалі існування міського ТБ.
— Наступного року, обіцяє міський голова, частину ДС “Калуське міське телебачення” виставлять на приватизацію. Проблема фінансування тоді відпаде сама собою?
— Згідно з чинним законодавством, приватизацію комунального ЗМІ може здійснити тільки його колектив. Крім того, власником ТБ є міська рада, а за великим рахунком — громада міста, і тільки вони можуть вирішувати, що робити із засобом масової інформації.
— На останній сесії депутати міської ради прийняли формальне рішення щодо Калуського міського телебачення, яке насправді можна трактувати як самоусунення від вирішення питання. Фактично міський голова може не виконувати жодного із рекомендованих пунктів рішення, а ситуація щодо фінансування КМТ та визнання на посаді директора Віталія Крохти ніяк не зміниться.
— Погано те, що міська рада самоусунулася від процесу розподілу коштів як на початку року, так і в подальшому, коли затвердила дефіцитний бюджет. Щодо рішення по телебаченню, то депутати висловили свою позицію щодо КМТ, але вони не мають важелів впливу на міського голову. Єдиний реальний варіант — це висловлення йому недовіри. Але це не вихід — це також носить відтінок узурпації влади. Проте з таким ручним управлінням і автократією, яка нині нав’язана місту, ми можемо дочекатися ще багато цікавих рішень і розпоряджень.
— Дякую за розмову, Віталіє Михайловичу.
Сакральний момент випікання пасок
