Науково обгрунтованої інформації про Валентинів день — небагато. Натомість різноманітних популярних описів, від більш-менш нейтральних до відверто вульгарних — не бракує. Зараз цей день вважають святковим не лише закохані. Тематичні програми до цього дня щорічно організовують у навчальних закладах усіх рівнів, починаючи від ранків у дитячих садочках і вечорів у школах та закінчуючи різноманітними концертами і корпоративними вечірками. Із релігійного це свято швидкими темпами перетворюється у світське.
Загалом ставлення до дня всіх закоханих у сучасному суспільстві не є однозначним. У Інтернеті, наприклад, є сайти, автори яких закликають не святкувати день Валентина, запевняючи, що він вигаданий з метою збути дорожче квіткову продукцію, для якої у лютому зовсім не сезон. Свято таким чином використовується тими, хто вміє на всьому робити бізнес. Крім того, на думку деяких психологів, істерію, пов’язану зі святом кохання, дуже складно переносять самотні люди.
Чимало людей уважають, що ця традиція узагалі не є християнською, а саме свято — заборонене Церквою. Вважається, що у язичницькому Римі 14 лютого вшановували богиню шлюбу, материнства і жінок Юнону. Дівчата писали любовні листи та складали їх у велику урну. Після цього чоловіки “тягнули” звідти свій жереб: чий лист витягував — до тієї мав залицятися протягом усіх Луперкалій, що починалися наступного дня, — фестиваль на честь бога Фавна, покровителя стад, тiсно пов’язаного iз поняттям плiдностi. Прості римляни навіть із уведенням християнства не відмовилися від язичницького свята. Тому християнська Церква коректно провела заміну одного свята на інше — на честь християнського священика Валентина, який був страчений 14 лютого 269 року н. е. за наказом римського імператора Клавдія ІІ.
Ні Православна, ні Греко-Католицька Церкви 14 лютого не згадують святого Валентина. Мучеників із таким ім’ям ці Церкви вшановують тричі на рік: 7 травня — мученика Валентина Доростольського, що постраждав за віру у Христа у 228 році (пам’ять 7 травня); священномученика Валентина єпископа Італійського, убитого за те, що він християнин, у 273 році (пам’ять 12 серпня) і священномученика Валентина пресвітера Римського, замученого за проповідь про Бога у 269 році (пам’ять 19 липня).
Православне та греко-католицьке духовенство вважає, що 14 лютого — це “свято”, яке не може називатися християнським. Указаний день нав’язується українцям як чужа традиція. А його святкування часто прямо порушує або ж заохочує до порушення однієї з 10 заповідей — не чини перелюбу. Ті, хто охоче заробляють на цьому святі, відверто пропагують, що любов у сучасному розумінні — це не романтичні почуття, а часто хтиві розмови і погляди та постільні сцени. Тому день всіх закоханих фактично став днем розпусти.
Натомість Римо-Католицька Церква святого Валентина пам’ятає та шанує. За словами настоятеля костелу св. Валентина отця Романа Стадника, Валентин жив ще у ІІІ столітті та був священиком. Це були часи гоніння церкви, коли не можна було відкрито ходити на богослужіння та брати участь у святкових обрядах. Тому навіть вінчатися люди були змушені таємно.
— Легенд, пов’язаних із походженням цього свята, існує чимало, — каже о. Роман Стадник. — Найпоширенішою на сьогодні є розповідь про те, що, незважаючи на офіційну заборону імператора, Валентин таємно проводив обряди вінчання. Таке справді могло бути. Адже раби тоді були на вагу золота, і нікого з них просто так не відпускали. Не могло бути і мови про те, що раби створюватимуть сім’ї. Вже тоді Церква дивилася на людей під зовсім іншим кутом зору, ставлячи собі за мету робити людей щасливими. Рабства як такого Церква не визнає. Тому цілком вірогідно, що священик таємно вінчав усіх закоханих. До речі, св. Валентина вважають покровителем не тільки закоханих, а й епілептиків. На одній із ікон зображений процес оздоровлення такого хворого цим святим. Малоймовірно, що Валентин був єдиним, хто умів зцілювати від цієї недуги. Скоріше за все, він просто став узагальненим образом. Хоча це аж ніяк не применшує його заслуги перед Церквою.
Традиційно у католицьких храмах 14 лютого моляться за всіх, хто щиро кохає. Подружні ж пари дякують одне одному за любов та моляться за її вічне продовження. Така традиція не має нічого спільного з сучасною світською інтерпретацією цього свята, яка нерідко зводиться до примітивних розрекламованих подарунків та ототожнення святого із любовником.
Букет для коханої колись мав символічне значення
У ХVІІ столітті при французькому дворі відбувся перший прийом на честь св. Валентина. Тоді вперше кожна дама отримала у подарунок букет від свого “валентина”. Оскільки мова квітів у ті часи була дуже поширеною, то і букети кавалери дарували згідно зі своїми почуттями до прекрасних дам.
Пізніше звичай дарувати букети “зі значенням” та передавати таким чином послання про свої почуття поширився в Англію, Америку та інші країни. Зараз він практично забутий і не багато людей знають, що подаровані 14 лютого троянди символізують пристрасну закоханість, а фіалки — зізнання у взаємності почуттів. Букет конвалій каже: “Я тебе хочу”, гладіолусів — “Ти поранила мене у саме серце”, гвоздик — “Ти фліртуєш без міри”.
Ватикан: коли час зупинився