Минулого тижня у Львові натовп розбив вітрину магазину, у якому продають „гуманітарку”. У день завозу нової партії товару чергу до магазину люди тут займають ще вдосвіта. Тож щойно охоронець відчинив двері, покупці один поперед одного ринули до приміщення, навалившись на скляну вітрину.
Як виявилося, у Калуші останнім часом у секонд-хенді також людно. Новий товар завозять щовівторка. Тож саме у цей день тижня біля магазину ще до його відкриття вишиковується черга у кілька метрів.
Уже за півгодини після відкриття, магазин битком набитий людьми різного віку та соціального стану. Кожен похапцем шукає щось для себе, намагаючись „пробитися” до вішаків із одягом. Оскільки до кабінки, де товар можна приміряти, черга у кілька десятків людей, то багато хто просто накладає на руку чимало вішаків і продовжує вивчати пропозицію.
Усі щось доношують
Жінка приблизно пенсійного віку намагається роздивитися скатертину, яку, здається, випадково витягла із корзини. У руках у неї вже кілька светрів, сорочок та джинсова спідниця. На запитання, для кого вибирає одяг, похапцем відповідає, що потім про це подумає:
— Головне, що цей одяг новий і недорогий. А чи купувати його і кому потім віддати, я пізніше подумаю. Сорочки — чоловікові, а светри та спідницю — комусь із онуків (у мене їх п’ятеро). Не заважайте мені. Бачите, скільки людей? Зараз розхапають, що краще, поки я з вами говорити буду. А я сьогодні аж 50 гривень взяла на покупки.
У черзі до примірочних стоїть більше десяти людей. Якась жінка невдоволено бурмоче, що хтось надто довго приміряє і всіх затримує. Збоку дві дівчини тільки посміхаються. Оля та Люда кажуть, що вони — студентки, а от чому не на парах — питання. У руках у дівчат — літні плаття та спортивні штани.
— Ми у цей магазин минулого тижня вперше зайшли, але нічого не купили, бо вже не було з чого вибирати, — каже Люда. — Вирішили прийти у день, коли завозять новий товар. Правда, не сподівалися, що тут стільки людей буде. У черзі вже 10 хвилин стоїмо, а вона майже не просунулася за цей час.
У тому, що одяг уже хтось носив, дівчата не вбачають нічого страшного.
— У мене сестра молодша є. Вона мої речі доношує, — констатує Оля. — То і що з цього? У магазині чи на базарі ми купуємо новий одяг, але ж до нас його може міряти чимало різних людей. Тому я не бачу принципової різниці. Усе, що я сьогодні куплю тут, обов’язково вдома ретельно виперу. От і все.
Загалом магазин секонд-хенду — це суцільні черги. Принаймні, у вівторок. Черга — на вході, бо скриньок для зберігання всім не вистачає; черга до примірочних, бо охочих купувати на око не дуже багато; черга — до каси, бо навіть троє продавців, які працюють як конвеєр: один — знімає одяг із вішаків, інший — запаковує його у пакети, а третій — зважує, не встигають пропускати всіх покупців.
Риємось, копаємось, модно одягаємось…
Поки просувається черга до каси, 26-річна Мар’яна показує дитячі речі, які вибрала для своїх дошкільнят, та розповідає:
— Я у цьому магазині — частий гість. Щоправда, собі нічого не купую, бо чоловік дуже свариться, що я у якихось „ганчірках” ходжу. А дитячі речі тут дуже мені подобаються: тканина натуральна і дуже приємна, та і ціни значно нижчі, ніж базарні. Я не купую все підряд, вибираю тільки найкраще. Живу тут недалечко, тому можу і кілька разів на тиждень зайти. Я часто чую від знайомих, що мої дівчатка дуже гарно вбрані. Звичайно, я не афішую, що на них одяг із „гуми”. Але ж якщо логічно подумати, то скільки там той одяг могли носити? Діти швидко ростуть, не встигнеш щось купити, як воно вже і замаленьке. Тому більшість дитячого одягу на „секонді” практично новенький. А платити за синтетичний ширужиток сотню чи навіть більше — я не хочу. За такі гроші я дітей на увесь сезон забезпечу гарним одягом.
Ціна кілограма одягу у день завозу нового товару — 65 гривень. Якщо купувати легкий літній одяг, то економія справді суттєва. Адже плаття чи сорочка обійдеться всього у пару гривень. Ну, а за теплий зимовий светр для дорослого доведеться все ж викласти близько півсотні гривень. Заощадити можна у наступні дні. Адже вже у середу ціна знижується до 53 гривень за кілограм, далі — 41, 32, 23, 12 гривень. Те, що залишається на понеділок, розпродують по 6 гривень за кілограм. За деякою інформацією, за такою ціною одяг у магазині купують навіть ті, хто торгує „гуманітаркою” на ринках міста.
Чим дешевший товар, тим менше людей
Саме така, здавалося б, парадоксальна ситуація характерна для магазину із „гуманітаркою”. Уже у середу дихати у ньому стає значно легше. І на це є кілька причин. Перша — покупців із кожним днем стає менше і менше. Друга — специфічний запах порошку, яким пересипали це вбрання для кращого зберігання на складі і транспортування, чути не так сильно, адже одягу щодень меншає. Як наслідок, незважаючи на те, що ціна знижується щонайменше на 10 гривень кожного ранку, клієнтів у магазині рідшає.
— Ті, хто хоче купити щось більш-менш пристойне, повинні йти у вівторок, — ділиться 32-річна калушанка Наталя. — Щоправда, 65 гривень за кілограм — це дуже дорого як для „гуманітарки”. Думаю, що справжня вартість такого товару — не більше 20 гривень за кілограм. А загалом чим ближче до кінця тижня, тим більше тут непотрібного „мотлоху” залишається. Усе — дуже великих розмірів. Тож навряд чи хтось із наших панянок може для себе таке купити. Я зазвичай приходжу наприкінці тижня, коли одяг по-справжньому дешевий. Умію шити, тому для мене головне, щоб зроблена мною тут покупка була із якісної тканини, яку можна перекроїти та перешити на мій смак.
Ватикан: коли час зупинився