Фінальна частина конкурсу відбувалася з 12 до 22 березня у Запоріжжі. Сюди з’їхалися 27 переможців з усіх регіонів України. Усі вони були визнані найкращими у номінації “Музика”. Але, за словами калушанина Михайла Гніздовського, у фіналі треба було заново доводити, що ти — кращий із кращих.
Про насиченість програми конкурсу свідчить той факт, що фіналісти змогли відносно відпочити тільки одного дня, але і той провели в автобусі. Для вчителів була організована екскурсія Запоріжжям, на острів Хортицю, у музей історії козацтва.
— Це — святі місця для кожного українця, і я справді відчув їхню енергетику, — переконує Михайло Гніздовський. — Вдалося також побачити знамениту ДніпроГЕС, а також відвідати відоме виробництво “Оболонь”.
Оце і все з відпочинку. Більше тижня конкурсанти щодня складали справжній іспит на професійність, який оцінювало журі у складі докторів та кандидатів педагогічних наук, вчителів-методистів та Заслуженого вчителя України. Перший етап фіналу складався з: ознайомлення членів журі з надісланими матеріалами конкурсантів та конкурсного випробування (письмової роботи, майстер-класу і співбесіди. — Авт.). Найскладнішим виявився майстер-клас “Я роблю це так”, у якому фіналісти мали розкрити методи своєї роботи та продемонструвати оригінальні ідеї. За результатами першого туру наш Михайло Гніздовський увійшов до числа 12 кращих. Після оголошення результатів 15 інших фіналістів одразу поїхали назад додому.
У другому етапі конкурсанти мали виконати практичну роботу, а також провести урок у навчальному закладі.
— Для виконання практичної роботи ми, як студенти, тягнули квитки, — згадує Михайло Гніздовський. — Треба було “розібрати” зазначену пісню, вивчити її з конкурсантами, продемонструвати володіння інструментом (у моєму випадку — баяном). Тут спрацювало і “шосте чуття”, і повна мобілізація, і миттєве читання нот з листа. Крім того, у цьому стресовому психологічному стані треба було за допомогою інших конкурсантів створити образ пісні, її настрій і виконати перед журі. І на все це завдання у мене було тільки 15 хвилин!
Наступне завдання було для вчителя менш екстремальним, але не менш відповідальним. Проведення уроку у восьмому класі мало поставити справжній фінальний акорд у виступі калушанина на Всеукраїнському конкурсі і вирішити, хто стане кращим. Жереб вибрав наступну тему уроку: “Авангардизм у сучасній українській музиці і кіч-музика”. За годину знайомства з учнями треба було їх навчити, можливо, тому, чого вони не вчили усі вісім попередніх років навчання. День уроку запам’ятається назавжди Михайлу Гніздовському ще і тим, що саме 19 березня йому виповнилося 45 років. Тож концентрація і хвилювання були на межі.
На етапі підготовки і проведення самого уроку кращий учитель музичного мистецтва Прикарпаття використав і мультимедійні засоби, й Інтернет, і літературу, привезену з собою, і етноінструменти (загалом багаж калушанина склав кілька чималих валіз. — Авт.). Через це вдома довелося залишити улюблений баян.
Михайло Гніздовський розкривав разом із учнями тему уроку через українську народну пісню “Чом ти не прийшов” у власній обробці. Діти на уроці використовували привезені калушанином веретена, підкови, роги, колодки.
— Незважаючи на ментальні труднощі, у мене склалося враження, що я подав дітям м’яч і вони мені його повернули, — переконаний учитель. — Цікавими були рефлексії дітей. Дивлячись на проекцію картини Івана Марчука “Музиканти”, вони могли створити власну кольорову гаму картини, розповісти про сприйняття музики і дати йому аналіз. Урок став апогеєм конкурсу. По закінченні уроку я був дуже зворушений, адже члени журі мені подавали руку.
За результатами фінального етапу Всеукраїнського конкурсу “Учитель року-2009” у номінації “Музика” калушанин Михайло Гніздовський увійшов у десятку кращих і став дипломантом конкурсу. Коли конкурс добігав кінця, то, за зізнанням педагога, йому найбільше хотілося повернутися у рідну школу. А ще добре було б поїхати у гори. “Проте нині я поїду у Льодовий палац і стану на ковзани — це моє хобі, за допомогою якого я найбільше відпочиваю”, — каже щасливий дипломант.
Ватикан: коли час зупинився