Оксана Франко народилася у Калуші у родині брата Івана Франка — Онуфрія. У 1955 році закінчила середню школу №1, а у 1960-му — історичний факультет Львівського держуніверситету. З 1960 по 1968 рік проживала у Ленінграді (нині — Санкт-Петербург), де працювала науковцем у центральних державних архівах. Відтак понад 20 років мешкала у Києві. У ті роки (1968-1975) Оксана Франко — старший науковий співробітник та завідувач відділу Центрального державного історичного архіву.
П’ятнадцять років життя (1975-1990) наша землячка присвятила українській археології, працюючи завідувачем Наукового архіву Академічного Інституту археології. Періодично Оксана Франко виїжджала в археологічні експедиції, щоб “відчути смак” справжнього польового дослідження. Науковий архів Інституту археології є одним із найбільших академічних архівів України і нараховує понад 200 тис. одиниць збереження за XVIII-XX століття. Щорічно у той час до архіву надходило 180-200 звітів не тільки українських археологів, а і союзних та іноземних учених, які проводили археологічні розкопки на теренах України.
Як спеціаліст у галузі археологічного джерелознавства та історії науки, Оксана Франко написала понад 20 оглядів архівної спадщини видатних українських археологів. А на початку “перебудови” називає імена та друкує матеріали репресованих та заборонених у 30-40-і роки минулого століття вчених. З доповідями про їхні дослідження виступає на засіданнях Ученої ради. Додаткові матеріали про українських археологів Оксана Франко виявила у рукописних відділах бібліотек та архівосховищах Ленінграда, Москви, Одеси, Львова, Кракова, Праги, Парижа. Оксані Франко особливо припав “до душі” особистий архів Федора Вовка, аналіз документів якого став фундаментом її докторської дисертації “Наукова і суспільно-політична діяльність Федора Вовка”, яку наша землячка захистила 2000 року.
Оксана Франко активно займалася громадською роботою, зокрема, організувала зустріч археологів із хором “Гомін” Леопольда Ященка у Миколаївській церкві Видубецького монастиря, бандуристом Миколою Литвином, акторами Богданом Бенюком, Наталією Сумською, Анатолієм Хостікоєвим. За ініціативи калушанки були організовані екскурсії у Середню Азію, Латвію, на Кавказ, Закарпаття, по “Золотому кільцю”. Вона також підготувала і провела наукову конференцію “Тарас Шевченко і археологія”.
З 1991 року Оксана Франко — доцент кафедри історії та етнографії України Львівського національного університету ім. Івана Франка. Після реорганізації кафедри у 1995 році було створено окрему кафедру етнології, де Оксана Франко працює і понині, викладаючи зокрема загальну та українську етнологію, історію етнографічної науки, етнографію національних меншин України, народознавство, спецкурси “Наукова спадщина Федора Вовка, Вадима Щербаківського”, “Українська діаспора”. Перебувала на стажуванні у Європейському центрі Наукового Товариства Т. Шевченка у Парижі. З 2004 року працює на посаді професора.
Оксана Франко — автор понад 150 наукових досліджень. У 2001 році у видавництві Європейського університету побачила світ її книга “Федір Вовк — вчений і громадський діяч”. Вона є одним із упорядників додаткових 51-53 томів Зібрання творів Івана Франка (Київ, 2008). Її праці надруковані у США, Англії, Франції, Росії, Польщі, Чехії.
Оксана Франко — один із організаторів музею родини Івана Франка у Калуші, для якого віддала власний будинок. У 1996 році як один із п’яти авторів серії праць “Українське національне відродження в документах та мемуарах” допущена до конкурсу на здобуття Державної премії у галузі науки і техніки. Удостоєна премії ім.. Михайла Грушевського Національної Академії наук України. Нагороджена медаллю Президії Верховної Ради УРСР “В пам’ять 1500-річчя Києва”, відзнакою “Незалежності України — 10 років”.
У 1997 році за значний внесок у становлення української державності та видатні особисті заслуги у розбудові міста їй присвоєно звання Почесного громадянина м. Калуша.
10.04.2009
Ватикан: коли час зупинився