Урамках акції “Вшануймо Український Прапор”, що проходить по всій Україні з 23 червня по 23 серпня цього року, про цю подію згадували на годині історії “Перший національний прапор над Калущиною”. Подія відбулася у рамках семінару бібліотечних працівників міста та району, що проходив 15 липня у приміщенні центральної районної бібліотеки. На ньому були присутні учасники тієї події — люди, які підняли перший жовто-блакитний стяг над Калуським краєм, — Роман Матіїв та Володимир Перегінець.
Про найвідоміші українські прапори, підняті над Калущиною, розповів присутнім краєзнавець Микола Когут: “Восени 1949 року на трубі калуського калійного комбінату з’явився жовто-блакитний стяг. Це було справою рук чотирьох молодиків, які вирішили таким чином відсвяткувати річницю створення Української Повстанської Армії. Проте, недовго радів та дарував надію калушанам той прапор — за кілька годин його зняли працівники КДБ.
Приблизно така ж історія і прапора у селі Завій. Четверо юнаків — Володимир Перегінець, Володимир Луцан, Володимир Тимків та Роман Матіїв, щойно по приході з війська, вирішили повісити український прапор і в рідному селі. “Тоді, — згадує учасник подій Роман Матіїв, — про українську символіку довідатися було важко. І, коли читаючи у школі якийсь художній твір, зненацька натрапляли на згадку про жовто-блакитний прапор, учні здивовано переглядалися, адже не кожен знав про нього”.
Тканину на прапор Роман Матіїв купив у Івано-Франківську, де тоді працював. “Спочатку купив тканину одного кольору. По інший прийшов за кілька годин, щоб ні у кого не викликати підозри. Продавці мене запам’ятали, але все минулося”, — згадує Роман Матіїв. Пошили прапор уночі, у хаті у Володимира Пегегінця. Мати хлопця злякано дивилася на стяг. Національний прапор підняли на шпилястому даху сільської школи.
“Коли повернувся з роботи, — згадує учасник події Володимир Перегінець, — у селі тільки і було мови, що про прапор. Люди гадали, хто ж його вивісив. То ж не залишалося нічого, як гадати разом із ними. Утім, як і багато інших, що з’являлися тоді по українських селах та містечках, прапор за кілька годин зняли правоохоронці”.
Усі четверо чоловіків отримали грамоти за вияв патріотизму від заступника голови Калуської районної державної адміністрації Ігоря Барана. Наостанок поклали квіти до меморіальної дошки Степанові Бандері.
Про знаменитий стяг слухали і вчителі, і молодше покоління — читачі районних бібліотек, активісти молодіжних громадських організацій міста, діти, народжені на зорі незалежності. На запрошення організаторів до виступу не зголосився ніхто з присутніх юнаків та дівчат. Може, просто перехвилювалися, що їхнє слово не було написане чи передбачене сценарієм і звучатиме не так урочисто? Чи, може, просто, кожен задумався, чи вчинив би так само на місці тодішніх українських юнаків і при тодішніх антиукраїнських законах?
Ватикан: коли час зупинився