Катерина Петрів, роз повідають її дочки, чекала гостей із нагородою довго. Останню ніч ювілярці зовсім не спалося. Думала, яким красним словом подякувати б, яку пораду дати.
Катерина Петрів — уродженка Рогатинського району. Довгожителів у родині не пам’ятає. У вісім років залишилася без батька. Тож, довелося заробляти на життя самотужки. Так, ще будучи дитиною, допомагала дідусеві і бабці, отримуючи за це їжу й одежину на свята. Не стало зайвим тоді молодій Катерині вміння вишивати. Ще ночами при каганці вишивала сорочки хлопцям. Каже, тоді за них платили добрі гроші.
Маючи чотири класи освіти, добре знала математику. Тож, продавала у сільській крамниці. Катерина Петрів пам’ятає села без газу та електрики, ночі при каганцях та свічках. Тепер полюбляє розповідати про минувшину дочкам.
— Іноді мама поринає у спогади на цілий день. Іноді, навпаки, — не хоче нічого говорити, розповідає дочка Стефанія. — Пережила, як і люди її покоління, багато. Після Другої світової війни довелося фактично починати життя заново. Тоді згоріло все обійстя Петрівих, тож, наступних кілька років життя мама присвятила будівництву нового будинку. Тоді стали у нагоді навики роботи у крамниці. Гроші на облаштування оселі заробляла по великих містах. Часто їздила до Львова, возила на продаж продукти. Звідти привозила будматеріали: від найдрібніших — до великих.
По завершенні будівництва, пішла працювати у колгосп. Тепер отримує пенсію 600 гривень за віком. Пільг не має. Проте, каже, не у грошах щастя. Головне — родинне благополуччя та людська шана: коли тебе не забувають, зайдуть, привітають, добрим словом зігріють.
На життя ювілярка не скаржиться. Співає “Многая літа”. Цю пісню можна співати й у піст. Решту — зась.
За важке життя Катерина Петрів поплатилася здоров’ям. З 1991 року Катерина Миколаївна мешкає з дочкою у Підгірках. Переїжджати звідти не хоче. Найбільше довіряє доньці Оксані: тільки та знає смаки, побажання ювілярки. Прислухається до думки наймолодшого сина Івана — на хлопчика чекала ціле життя.
Останнім часом жінка практично не підводиться з ліжка. Проте, без роботи не сидить: дає поради. Особливо до неї горнуться внуки і правнуки. Кажуть, бабця порадить краще, ніж батьки. На літо Катерина Миколаївна планує знову піднятися з ліжка.
— Мама усе обіцяє на весну допомагати мені на городі. Каже, як тільки визирне сонце і почнеш працювати на грядках — я допоможу як не ділом, то хоч добрим словом. Узагалі, незважаючи не пережите, у мами багато оптимізму, віри у добро, надії на краще. Вона бачить у людях тільки хороше. Тепер люди зовсім інакші. Вона і мені допомагає почуватися молодшою, адже скільки живі наші батьки, стільки ми є дітьми, — розповідає дочка Оксана.
На 100-річчя Катерину Петрів вітають родичі і сусіди. З останніми ювілярка живе в особливій згоді. Коли ще могла поратися по господарству, часто пригощала сусідів пампушками. Не забули про землячку і на рідній Рогатинщині — передали звідти іконку. Іншу ікону подарував місцевий священик, який навідав жінку і благословив на щасливе життя. А таким воно може бути тільки біля дітей і рідних людей.
Юля БОДНАРЧУК, журналіст