Першими на ЧАЕС загинули пожежники

26 квітня 1986 року. Була тепла квітнева ніч. Мирно спало місто Прип’ять, спали навколишні села. Спала Україна. Спала, не підозрюючи про велике лихо, яке спіткало нашу рідну землю. Ніщо не віщувало біди, але вона сталася. Тишу мирної поліської ночі розірвали один за одним два потужних ядерних вибухи, і шалений вогонь вирвався з пащі реактору, здійнявся над спорудою кривавою загравою, обпалюючи на своєму шляху все живе. Виникла пожежа, якої людство ще ніколи не знало. Чорнобильські “плями”знаходили навіть у Швейцарії та в Західній Європі. Радіоактивний вітер промчав по значній частині планети.
Переглядів: 905

Бути вірним обов’язку у лихі часи — велика справа. Подолання трагедії планетарних масштабів вимагало від тих, хто віч-на-віч опинився з вогнем і радіацією, надлюдських зусиль, безприкладної мужності та жертовності. І такий подвиг, злет людського духу здійснили звичайні українські пожежники, яким судилося бути того страшного дня на бойовому чергуванні.
Про подробиці перших трагічних годин боротьби з ядерною стихією ми дізналися надто пізно, коли побачили у ЗМІ портрети шести загиблих пожежників ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС та СВПЧ-6 м. Прип’яті — Володимира Правика, Віктора Кібенюка, Василя Ігнатенка, Миколи Титенка, Володимира Тишури і Миколи Ващука.
Ураховуючи великий обсяг завдань, покладених на пожежну охорону Урядовою комісією, для виконання багатьох видів важливої і небезпечної для здоров’я людей роботи, почергово залучалися створені ще задовго до біди на ЧАЕС з ініціативи УПО МВС України зведені загони протипожежної служби, а невдовзі також були відмобілізовані батальйони ВПО МВС воєнного часу. Також було сформовано батальйон протипожежної служби Івано-Франківської області. У його складі були і працівники Калуського гарнізону пожежної охорони:
Шептинський Петро Ілліч — заступник начальника ППЧ-27 смт Войнилова (08.09.1986 — 08.10.1986, м. Чорнобиль);
Боднар Степан Васильович — водій СВПЧ-7 м. Калуша, старшина внутрішньої служби (28.07.1987 — 11.10.1987, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Крук Микола Васильович — командир відділення СВПЧ-7 м. Калуша, прапорщик внутрішньої служби (20.05.1988 — 20.11.1988, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Мудрик Петро Степанович — старший інспектор СВПЧ-7 м. Калуша, капітан внутрішньої служби (20.11.1988 — 21.04.1989, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Савчак Мирослав Миколайович — командир відділення СВПЧ-7 м. Калуша, старший сержант внутрішньої служби (20.04.1989 — 21.09.1989, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Паламаренко Володимир Петрович — начальник ЗДПО-1 по охороні ВО „Хлорвініл”, полковник внутрішньої служби (17.02.1987 — 30.04.1987, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Возняк Іван Васильович — водій ВПЧ-4 по охороні ВО „Хлорвініл”, старший сержант внутрішньої служби (11.07.1987 — 27.09.1987, м. Чорнобиль, в/ч 43187);
Заболотний Богдан Іванович — старший пожежний ВПЧ-4 по охороні ВО „Хлорвініл”, старший сержант внутрішньої служби (20.04.1988 — 20.09.1988, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Палагній Орест Ярославович — старший пожежний ВПЧ-4 по охороні ВО „Хлорвініл”, старшина внутрішньої служби (20.11.1988 — 20.04.1989, 20.09.1990 — 21.10.1990, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Луговий Микола Анатолійович — старший пожежний ВПЧ-5 по охороні ВО „Хлорвініл”, сержант внутрішньої служби (20.11.1989 — 20.04.1990, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Петрина Ігор Миколайович — старший майстер ГДЗС ВПЧ-5 по охороні ВО „Хлорвініл”, прапорщик внутрішньої служби (20.05.1990 — 20.06.1990, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Шушемоін Олег Валентинович — старший пожежний ВПЧ-5 по охороні ВО „Хлорвініл”, сержант внутрішньої служби (22.11.1990 — 21.12.1990, 20.03.1991 — 21.04.1991, м. Чорнобиль ЧАЕС);
Заболотний Володимир Іванович — командир відділення ВПЧ-4 по охороні ВО „Хлорвініл”, старший прапорщик внутрішньої служби (23.07.1990 — 21.08.1990, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
Морозко Омелян Михайлович — заступник начальника ЗДПО-1, майор внутрішньої служби.
Усі, хто був тоді на бойовому чергуванні, хто гасив пожежі, займався евакуацією й охороняв громадський порядок, проводив дезактивацію об’єктів і територій, лікував чи обслуговував потерпілих від аварій людей, або виконував іншу вкрай необхідну роботу в умовах радіації, потребують зараз соціальної допомоги і підтримки. Невимовний смуток викликає втрата тих, кого вже немає серед нас, та доля дітей-інвалідів.
Усе більш віддаленими стають для всіх нас події того періоду. Немало фактів і подробиць героїчної і напруженої праці тисяч людей різних професій вже висвітлено у відповідних документальних та літературних виданнях, інші — ще підлягають своєму усвідомленню та опублікуванню. Але у пам’яті тих, хто брав безпосередню участь в ліквідації наслідків на ЧАЕС, вони залишаються на все життя.
26 квітня вся Україна схилить голову на знак пам’яті про героїв, які загинули внаслідок катастрофи. Пройшло багато років з моменту аварії на Чорнобильській атомній станції. За цей час багато змінилося, тільки відношення до тих, хто загинув, рятуючи наші життя, не змінилося і не зміниться ніколи. Героїзм пожежних, уражених смертельною радіацією, завжди буде жити у наших серцях.
Петро КОЛИБАБЮК, начальник Калуського райвідділу ГУ МНС, полковник служби цивільного захисту