Днями у Калуському соціальному гуртожитку відбувся День відкритих дверей. Так багато відвідувачів гуртожиток востаннє приймав ще у 2006 році. Тоді заклад тільки відкривали. Усюди, пригадували присутні, тривав ремонт. Тоді облаштували приміщення коштом державного бюджету, а тепер гуртожиток утримує бюджет обласний.
Заклад — чистий і затишний. Про те, що це — гуртожиток, нагадують оголошення з розкладом годин, коли дозволено дивитися телепередачі та користуватися відеопрогравачем. Телевізор дозволено дивитися з 20-ї до 23-ї години, а у п’ятницю, суботу на неділю — хоч із 8-ї до півночі.
На дошці оголошень вітають переможців інтелектуальної вікторини, а також оголошують про проведення тематичних бесід на теми, що хвилюють мешканців. Поряд — скринька для листування з дирекцією. Так діти анонімно можуть ділитися своїми проблемами, питати поради та висловлювати зауваження.
— Гуртожиток може вмістити одночасно до 26 мешканців. Проте, тепер тут проживають тільки 17. Чимало дітей не обізнані з існуванням в області такого закладу. Ми щороку контактуємо із навчальними закладами і просимо інформацію про дітей-сиріт, які там навчаються. Також, чимало випускників шкіл-інтернатів поступає до навчальних закладів різних рівнів і проживають у їхніх гуртожитках. Тобто, День відкритих дверей ми проводимо з метою популяризації нашого закладу, щоб молода людина, опинившись у складних життєвих обставинах, знала, що вона може прийти до нас й отримати тут житло та підтримку, — стверджує директор Калуського соціального гуртожитку для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування Олег Кажук.
У гуртожитку до послуг дітей — кухня, пральня, кімната відпочинку, майстерні, де молоді люди могли б осягнути елементарні навички робітничих професій. Тут можна навчитися веденню домашнього господарства. Адміністрація гуртожитку не залишається байдужою до його жителів: більша їхня частина отримує пенсії у зв’язку зі втратою годувальника.
Молоді люди, випускники інтернатів проживають в одно- та двомісних кімнатах. Мешканці здобувають навички, які стануть у нагоді їм у майбутньому, і за ті три роки, які вони проводять гуртожитку, намагаються влаштувати своє доросле життя.
— Дуже важливо налаштувати дітей на позитивну соціальну поведінку. Для цього, насамперед, таку людину важливо працевлаштувати, а, по-друге, потрібно створити для неї комфортне середовище, з тим, щоб вона не почувалася самотьою і неповноцінною у житті. І дирекція гуртожитку, і центри соціальних служб мають домовленості з центрами зайнятості. Тобто, ми можемо допомогти знайти людині роботу, тільки би вона хотіла працювати, — переконана начальник обласного Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Галина Боднар. — З іншого боку, діти, які виростають в інтернатах, часто не мають навичок ведення домашньої економії. Тому ми намагаємося навчити дітей раціонально розподіляти кошти та облаштовувати свій побут.
Більша частина мешканців гуртожитку отримують пенсії у зв’язку зі втратою годувальника. Близько третини з них уже працюють. Наразі усе, чим можуть допомогти соціальні працівники для забезпечення своїх підопічних житлом, — це посприяти у встановленні на квартирну чергу. Є серед мешканців і такі, хто за роки перебування у гуртожитку вже зумів наскладати значну суму і придбати житло або внести перший внесок і взяти квартиру у кредит. Проте, таких — одиниці, визнає дирекція закладу.
У гуртожитку вистачає і своїх буденних радощів. Минулого року тут відсвяткували весілля. Трапляється, що соціальні працівники збирають придане для наречених, допомагають охрестити дітей. Намагаються налагодити контакти мешканців із вторинним чи третинним колом родичів.
У кожного мешканця гуртожитку — своя життєва історія. Їх часто не можна назвати дітьми, адже за свій короткий вік вони зіткнулися і подолали складні життєві обставини, а також облаштували своє доросле життя. Вони відрізняються від своїх однолітків незвичайною серйозністю та дисциплінованістю. Якщо за три роки мешканці, до прикладу, студентського гуртожитку, не залишили би і сліду від ремонту, то у соціальному гуртожитку скидається на те, що ремонт тільки завершився. Більше того, дехто навіть самотужки на власний розсуд ремонтує кімнати, бо хоче, щоб усе було так, як удома.
Хлопці вміють не тільки ремонтувати кімнати, але і куховарити. І не просто так, а професійно.
Мешканець гуртожитку Ігор здобув професію кухаря у Бурштинському училищі. Каже, щоб потрапити до гуртожитку, довго збирав документи. Ігор проживає у соціальному гуртожитку уже рік і побоюється, що буде після того, як залишить його.
— На літо планую собі знайти легкий підробіток. А взимку маю їхати у гірськолижний комплекс “Буковель” працювати на кухні. Поки що допомагають вижити пенсія у зв’язку зі втратою годувальника і продаж власноруч вишитих бісером ікон. Їх мене навчила робити вчителька у школі-інернаті у Перегінську. Перед тим, як продати, я роботу обов’язково освячую у церкві, — розповів Ігор.
Староста закладу Дмитро на гуртожитецьке життя також не скаржиться. Але у майбутнє дивиться з більшим оптимізмом:
— Наразі готуюся поступити у медичне училище і стати фельдшером або ж кардіологом. Найскладніше буде складати тести зовнішнього незалежного оцінювання. Готуватися до вступу мені допомагає соціальний педагог-психолог. Разом ми також шукаємо безкоштовних репетиторів. Наразі проблем з біологією у мене немає. А от українську мову потрібно ще підучити, — стверджує Дмитро.
Адміністрація та мешканці гуртожитку зможуть прийняти ще дев’ятьох молодих людей, яким потрібні допомога і житло. До гуртожитку можна прийти, коли немає житла, після завершення періоду перебування у закладах для дітей, позбавлених батьківського піклування, завершення строкової служби у Збройних Силах України, відбуття покарання у місцях позбавлення волі. Вік мешканців — від 16-ти до 23-х років.
Ватикан: коли час зупинився