Станіслава Цетнар народилася на Тернопільщині. Коли їй ледь минув один рочок, помер батько. Матері з немовлям на руках доводилося нелегко, тому незабаром вона вдруге вийшла заміж. Відтак, у маленької Станіслави з’явився зведений брат, який згодом чим міг допомагав сім’ї, намагаючись побороти злидні.
— Моє дитинство було дуже тяжким, — зі сльозами на очах пригадує Станіслава Цетнар. — Ще зовсім маленькою я, напівсирота, жила у захолонцях при церкві. Мама — звичайна сільська жінка, яка не мала ніякої освіти, тому все життя важко трудилася. Знайти роботу їй було дуже складно. Овдовівши, вона дуже бідувала. Іноді приходила під браму, а я крадькома виносила їй кавальчик хліба. Уже пізніше, коли вона вдруге вийшла заміж, а я трохи підросла, стало трішки легше. Брат став артистом і виїхав у Канаду, де заробляв гроші. Час від часу він присилав нам посилки.
Співочий талант знайшла у собі і Станіслава Цетнар. Тож, незабаром її почали запрошувати брати участь у різних концертах. Співала акапельно. Адже про музичний супровід годі було і мріяти. Та одного разу серед випадкових слухачів юної співачки виявився іноземець, який, не задумуючись, витягнув гроші та попросив купити за них музичний інструмент. Завдяки цьому щасливому випадку тоді ще маленька дівчинка навчилася грати на цитрі.
Довідка. Цитра — струнний щипковий музичний інструмент, що має плоский дерев’яний корпус неправильної форми, поверх якого натягнуто від 30 до 45 струн (залежно від розміру інструменту). Мелодія грається на кількох найближчих до виконавця струн (зазвичай 4-5), натягнутих над грифом із металевими ладами. Решта струн служать для акордової супроводу, на них грають іншими пальцями. Цитра була дуже поширеною в Австрії та Німеччині у XVIII столітті.
Незважаючи на нелегке життя, Станіслава Едвардівна вчилася у польській торгівельній школі у Тернополі. Вийшовши заміж, довелося добряче поїздити за чоловіком, якого направляли на різні роботи. Так, у 1942 році сім’я Цетнарів переїздить до Польщі. Через кілька років повертається у Ходорів. Чоловіка знову кілька разів переводять з однієї роботи на іншу. Зрештою, у 1949 році сім’я переїздить у Рогатин, де, нарешті, осідає. Станіслава виховує чотирьох дітей: трьох доньок та сина. Усім прививає любов до музики. А, щоб мати можливість і заробляти, і бути з дітьми, дає платні уроки музики.
— Тоді ще не було музичних шкіл, — пригадує одна із доньок пані Станіслави Віра Володимирівна. — Але мама спеціально ходила на додаткові заняття, щоб навчитися добре грати на фортепіано. А згодом вже і сама вчила всіх охочих. Один із її учнів згодом закінчив консерваторію і став відомим піаністом.
— Я вчила багатьох людей музиці, — ділиться пані Станіслава. — Платили, хто чим міг: дровами, їжею чи ще чимось. Отак і жили. Сама я дуже любила грати на цитрі. І хоча це — дуже важкий інструмент, і від гри на ньому з пальців не сходили міхурі та мозолі, все одно не полишала музики. Згодом, коли до влади прийшли німці, одна жидівочка, виїжджаючи, подарувала мені своє фортепіано. І я почала вчити грати на ньому своїх дітей. Усі — грають: хто — на фортепіано, хто — на баяні.
Нині фортепіано — сімейна реліквія. Але не завжди воно було у сім’ї Цетнарів. Свого часу через брак грошей Станіслава Едвардівна вирішила продати його. Лише через кількадесят років діти вирішили повернути раритет у сім’ю. Пошуками інструменту зайнялася донька Неоніла. Занедбане фортепіано вісім років тому, нарешті, знайшли. Зовсім недалеко від Калуша — у Вигоді. Додому, пригадує родина, привезли не інструмент, а дрова. На реставрацію у Києві знадобилося два роки. Зате сьогодні — інструмент бережуть як найбільший скарб. Точний вік фортепіано встановити складно. Але, за оцінками фахівців, йому не менше 150 років. І хоча звучить воно зовсім по-іншому, аніж сучасні його аналоги, охочих викупити реліквію не бракує. Проте, продавати бабусин інструмент її нащадки наміру не мають.
Між іншим, любов Станіслави Цетнар до музики передалася не тільки дітям, але й онукам. Гордість бабусі — правнучка Оксанка Горецька, яка у свої десять років уже встигла довести на всю Україну, що її талант — унікальний.
— Я собі думаю, що вся справа в іконі, яку я колись давно купила. На цій іконі зображена Аве-Марія, яка грає. Тут же напис: “Покровителька музики”. Я цю ікону згодом подарувала Оксанчиному татові, коли він був ще кавалєром. А він цю іконку поставив у рамочку і повісив на стіну над фортепіаном. Тому я думаю, що як Оксанка грає, вона — допомагає, бо то є Божа сила.
Загалом Станіслава Цетнар — дуже віруюча людина, переконана, що її ангел-хоронитель — завжди поруч. Без нього, стверджує жінка, не могла б і кроку зробити. Тому і молиться до свого ангела повсякчас. І радить не забувати про невидимих охоронців усім людям. Молитви, каже жінка, допомагають їй проганяти нудьгу. Завдяки їм і до ста років дожила.
Ще одна запорука довголіття — робота. Раніше пані Станіслава дуже багато вишивала. Навіть коли не було світла, обходилася свічкою. Нині її очі вже не такі сильні, але захоплення вишивкою залишилося. Також із задоволенням займається бісероплетінням. Тож, перед гостями мала чим похвалитися: калиновий рушник із бісеру хоч ще і не завершений, але вразив усіх.
Вразила ювілярка і ще одним: вона щоденно робить гімнастику та масаж, стверджує, що ніколи не спала вдень, натомість пішки ходила зі Львова до Рогатина та ніколи не відмовлялася від роботи. У 80 років вона ще їздила погостювати до племінника у Німеччину. Саме у русі, стверджує жінка, — секрет її довголіття.
У Калуші ювілярка мешкає всього 12 років. Проте, називає себе калушанкою. Сьогодні вона має вже шестеро онуків та стільки ж правнуків. А п’ять місяців тому жінка отримала ще один подарунок — праправнучку.
Відсвяткувати 100-ліття берегині роду з’їхалися всі. Найголовнішим подарунком стали оберемки троянд, які Станіслава Едвардівна дуже любить. Із грошовими подарунками завітали також перший заступник начальника управління праці та соціального захисту населення ОДА Мирослава Клим, яка вручила ювілярці грамоту від Президента України, та заступник управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради Світлана Козлова.
Ватикан: коли час зупинився