Не зважаючи на свій поважний вік, 88-річний мешканець Боднарова Володимир Попадинець — ще у курсі всіх домашніх справ. Не залишається він й осторонь конфлікту з найближчими сусідами — сім’єю своєї ровесниці Марії Жураківської, яка стверджує: чоловік не тільки заливає її подвір’я стоками, але і поступово присвоює собі по клаптику її землі. Досі проблемі ніхто розголосу не надавав. Але після того, як нещодавно сусід розпочав будівництво нового сараю, терпець жінці урвався. Відтак, вона звернулася у сільську раду та районну адміністрацію. — Я вже не знаю, що маю робити, — зі сльозами на очах розповіла “Вікнам” донька ображеної сусідки Галина Климишин.— Спочатку сусіди, порушуючи будівельні норми, збудували хату. Від неї до нашого будинку навіть двох метрів немає, тоді як за нормами мало би бути сім метрів. Але збудували, то збудували. Я розумію, що подвір’я у нас такі, що не дуже і розвернутися є де. Але ж навіщо стічні ринви обертати на мій двір? Від них вода стікає, а я плаваю. Більше того — зараз сусіди розпочинають нове будівництво. Зводитимуть сарай. Так от: цей сарай вони будують начебто на старому фундаменті. Насправді ж, основа дійсно залишається, але вони її з кожного боку трохи продовжують. Зокрема, й у бік мого подвір’я. Зважаючи на те, що мені заважала і стара будівля, новій я абсолютно не рада. Адже мені знову доведеться збирати зі свого подвір’я їхній сніг узимку, а коли потеплішає — отримувати подвійну “порцію” дощу. Адже переконана: ринви знову будуть встановлені таким чином, щоб усе стікало у мій бік. Ще один головний біль Галини Климишин — межа, яка відділяє її подвір’я від сусідського. Наразі вона є доволі умовною: кілька залізних стовпців та сітка. Причому навіть візуально видно, що встановлені вони — криво. Жінка переконує: паркан стояв рівно. Але кілька років тому Володимир Попадинець самовільно змістив частину стовпців. Відтак — “врізався” у сусідське подвір’я. — Зараз добре видно, що вони собі за рахунок моєї землі зробили “черево”, — наголошує Галина Климишин. — Я не хотіла безкінечних сварок, сподівалася, що таки зможу владнати все миром, тому і не відстоювала той клапоть. Але зараз сусід вимагає, щоб уже я перенесла решту стовпців і вирівняла подвір’я. Звісно ж — не на мою користь. Я ніяк не можу цього зробити. По-перше, це — несправедливо. Чому я маю ввесь час поступатися та ще і терпіти при цьому збитки? По-друге, якщо я попущу ще і цих кількадесят сантиметрів, то у моєму дворі вже і розвернутися не буде де. І ще одне: нещодавно сусіди перенесли свій дерев’яний туалет. Тепер він красується впритул до сітки, яка нас розділяє. Вочевидь, не важко здогадатися, куди з нього тече? Не знайшовши спільної мови із сусідами, Галина Климишин вирішила звертатися до влади. Найперше з’ясувала, що Володимиру Попадинцю рішення щодо будівництва нової споруди сільська рада не видавала. Отож, у жінки з’явилася надія. Відтак, вона звернулася ще у район. — Подвір’я — моє з діда-прадіда. А комісія, що побувала на наших обійстях, замість того, щоб викрити самочинне будівництво у мого сусіда, вимагає документи від мене. У мого сусіда не вимагають ніяких документів, хоча він веде самочинне будівництво. Тож, чому у мене комісії повинні вимагати документи на нього, на комору чи пивницю? Тепер сусід почав ще і скаржитися на те, буцімто йому заважає моя пивниця. Вона зведена на моєму подвір’ї 20 років тому. Якби вона й справді заважала, то він давно б ходив зі скаргами у сільську раду. До мене ж ніяких скарг не надходило, — не може нажалітися на сусіда Галина Климишин. — Був у нас ще один конфлікт 1991 року, коли сусід почав зводити хату. Тоді до нього мали претензії і люди, які проживають із другого боку хати. Комісія дала дозвіл на будівництво за умови, що сусід відступить від паркану 4 метри. Натомість, фундамент почали заливати на відстані 2-х метрів від паркану. Ми поскаржилися до Калуської райдержадміністрації. Тодішній голова РДА Василь Прокопів особисто приїжджав до сусіда, оглядав уже залитий у землі фундамент. Вирішив будівництво дозволити, оскільки сусіди витратили багато грошей. Тепер я не маю нічого проти того, що сусід будується. Але нехай відступить те, що має відступити згідно з будівельними нормами. А зараз сусід запевняє, що зводить примішення на старому фундаменті. Але ж будівля — більша, і розташована ближче до паркану, ніж була стара. Тим часом, припиняти будівництво Володимир Попадинець не планує. У коментарі “Вікнам” він зазначив, що будує нову стайню, бо стара була аварійною, і таки збудує її. — Не брав я ніяких дозволів в архітектурі та сільській раді, — пояснив пенсіонер. — А навіщо? Подвір’я моє. На чуже я не лізу. А будую взагалі на старому фундаменті. То у кого мені дозвіл брати? Між іншим, тут були і сільський голова, і депутати. Оглядали все і не заперечували проти будівництва. Трохи згодом Володимир Попадинець ще додав: мовляв, живу тут вже дуже давно, ще і хат інших не було. А сусідка пригод собі шукає та видумує всяке. А він, насправді, нічим їй не заважає. — Ти краще понавертай оті палі, що позагинала на мій бік, — уже криком звернувся чоловік до сусідки. — Перебиває їх постійно. Шукає щось та шукає. Віддай мені півметра городу, що украла! Сусіди заплутали навіть експертів Як повідомила сільський голова Боднарова Галина Матківська, конфлікт між двома сім’ями, які живуть поруч, настільки складний і давній, що розібратися у ньому самостійно дуже складно. — Вочевидь, певна вина є за обома газдами, — каже Галина Матківська. — Але дійти порозуміння у цій ситуації самостійно наразі не вдається. Тому, після того, як сільська комісія не змогла вирішити суперечку, я звернулася за допомогою до районної адміністрації. Знаю також, що відповідні звернення були і від людей. Тому залишається лише чекати, що владнати конфлікт допоможуть фахівці. Районна комісія побувала у Боднарові цього вівторка. Утім, аргументи сторін заплутали навіть досвідчених земельників та архітекторів. — Наразі можу сказати лише одне: явних порушень будівельних норм ми не побачили, — резюмував головний держінспектор обласної інспекції Держархбудконтролю в Івано-Франківській області Ярослав Чолій. — Від новобудови до житлового будинку однозначно є більше семи метрів. Це — раз. До межі — більше метра. Це — два. Туалет, який заважає скаржникам, є тимчасовим. По завершенні будівництва його повинні перенести. Тому потрібно трохи потерпіти. Єдине, що нам не вдалося з’ясувати на місці, це те, що було збудовано раніше: літня кухня з погребом Марії Жураківської чи хата Володимира Попадинця? Кожен із них твердить, що він будувався першим. Між тим, саме між цими будівлями норми не витримані. Також ми зобов’яжемо відвернути ринви і зробити водовідвід, щоб жінку не затоплювало сусідською водою. Але про водовідвід має подбати й інша сторона. Адже фактично “топлять” вони один одного, хоча й у різних місцях. Що ж до нового будівництва, то дозволу на нього сільська рада не давала. Схоже, немає і відповідних погоджень районної архітектури. Але ми повинні ще вивчити деякі документи. Адже сарай будують на місці старого. Відтак, якщо у будинковому паспорті він є намальований, то, у принципі, все законно. Отож, комісія, вивчивши ситуацію на місці, поїхала. Люди ж і далі залишилися зі своїми проблемами. Кожен упевнений, що правда — на його боці. Шансів, що сусіди домовляться між собою та помиряться, майже немає. Тому, найімовірніше, конфлікт ще матиме своє продовження, і не виключено, що й — у суді.
Ватикан: коли час зупинився