На картинах виставки — сучасний Калуш. Мало не на кожному полотні — Домбровський кар’єр, хімічне виробництво чи калійний завод. Біля картин — вишивки. Частина — із Підгірок та Загір’я, частина — із Косова. Свою колекцію вишивок Богдан Струтинський почав збирати півтора року тому. Тепер точну кількість вишивок у колекції назвати не може. Каже, що їх — більше ста. Узірці збирав і на Калущині, і на Косівщині. Рушники — просто по родині і знайомих, вишиванки — “позичив” у завідувачів народних домів Підгірок і Загір’я. На Косівщині за вишивки доводилося платити, а у нас їх віддають безкоштовно.
— У Косові знаходив вишивку переважно за порадами знайомих. Адже там практично у кожній оселі можна знайти давні твори мистецтва. Траплялося, що люди продають якісь фрагменти давніх вишитих сорочок по п’ять гривень, аби просто не викидати. Так, якщо у людей є подерта сорочка, то практично за безцінь можна купити фрагменти вишивок минулого століття. Проте, у косівських музеях, де я працював, траплялося, що іноземцям чи представникам діаспори так подобалися косівські вишивки, що за них пропонували тисячі доларів США. Проте, навіть за такі гроші вишиту сорочку не продавали. На Калущині вишивки часто просто віддають, — розповів “Вікнам” зберігач фондів виставкової зали Богдан Струтинський.
Техніка вишивок — різноманітна: від хрестика, напівхрестика — і до гладі. Давні вишивки виконані на грубому полотні. Косівські вишивки — із характерними геометричними мотивами, чорні, червоні і жовті. Загалом, найлегше у горах знайти фрагменти вишиванок. Адже чи не кожна гуцульська господиня мала вишити кілька сорочок до кожної нагоди: весілля, похорону, релігійних свят. Чим більше вишивки на сорочці — тим більше честі господині.
Виставку відкривали у спекотну неділю, 22 серпня. Тому відвідувачів у виставковій залі, традиційно, зібралося небагато. Калушани все ще відвідують виставкову залу не так активно, як хотілося б. Результативний день, — це коли подивитися на виставку приходить троє-четверо чоловік. Щоправда, на літо пасивними стають і калуські художники.
Можна було б, щоправда, для популяризації мистецьких заходів організувати рекламу, до прикладу, на вільних сіті-лайтах міста, як це передбачає законодавство, або ж хоча б завершити ремонт у виставковій залі. Але коштів для цього поки що не виділили.
Збільшення кількості відвідувачів працівники виставкової зали, традиційно, чекають на осінь. Тоді має відбутися ряд заходів із відзначення Дня міста. По-перше, виставка картин із життя Калуша буде набагато більшою, а самі картини будуть спеціально написані до Дня міста. Ще одна ідея працівників виставкової зали, яку обіцяють найближчим часом продемонструвати громадськості, — виставка старовинних монет.
За словами Богдана Струтинського, калушани почали цікавитися і картинами калуських художників. Ось уже кілька місяців у виставковій залі можна придбати картини. Калушани цікавляться і навіть купують. Проте, переважно — для подарунків. Уже восени виставити на продаж свої картини обіцяють відразу кілька художників міста.
Ватикан: коли час зупинився