— Кожен житель Підгірок знав місце у лісі під назвою Потік. Круті береги потічка, що протікає у лісі недалеко від будівлі теперішньої Калуської ЦРЛ, були для повстанців надійним сховком. Шостого вересня 1945 року був погожим днем. Коли люди вибирали картоплю на полях недалеко від лісу, то побачили, що до лісу їдуть три машини “чекістів”. Потім почули автоматну чергу. У найгірше не хотіли вірити, сподіваючись, що вони просто вирішили повправлятися у стрільбі, — розповів про ті моторошні дні краєзнавець, вихідець із Підгірок Микола Когут. — Під обід того ж дня ще жива тепер жителька Підгірок Ганна Боцян та її товаришка Ярослава Франко пішли до лісу нести повстанцям обід. Недобре запідозрили, коли їх не вийшли зустрічати у домовленому місті. Повстанці завжди забирали їжу на стежці біля криївки. До самої криївки дівчата ніколи не йшли. Того дня вирішили піти далі, але біля потоку побачили мертві тіла хлопців.
Підгірчани забрали тіла у підсобне приміщення підгорецького цвинтаря, там їх відспівали і поховали на цвинтарі. Одного з них, Івана Липака, який був родом із Сівки-Калуської, родичі вночі забрали у рідне село.
Потім довгі роки жителі Підгірок згадували повстанців хіба що у своїх молитвах, або ж підпільно, називаючи просто по іменах.
Тільки у 1997 році на могилах повстанців (а їх на підгорецькому кладовищі — кілька. — Авт.) відновили повстанські хрести, а у 2005 році з допомогою підприємця Володимира Рибачука, племінника одного із полеглих у криївці повстанців, на могилі встановили й освятили пам’ятник — хрест із фотографіями “упівців”.
Де була розташована повстанська криївка, точно не знає ніхто. Однак, живі свідки тих днів ведуть відлік від страшних минулих років. Із надією, що вони ніколи не повернуться.
Ватикан: коли час зупинився