На місці меморіалу колись був розташований будинок родичів Надії Відоняк. Бездітні люди, як рідні, любили племінницю, тож, до їхньої хати вона приходила часто. Згодом там почали збиратися повстанці. За зв’язки із УПА влітку 1947 року Надію Відоняк заарештували і катували у приміщенні теперішньої музичної школи. Сестри Надії могли тільки випадково побачити сестру, підійшовши до приміщення. Однак, вони згадували страшні Надині крики, які долинали із вікна будівлі НКВС. Того разу Надію відпустили за відсутністю доказів.
У жовтні того ж року дівчина дізналася, що другого арешту їй не уникнути. Не бажаючи під тортурами виказати своїх товаришів, дівчина вирішила звести рахунки з життям.
— Ті молоді люди, які розпивають на місці спиртні напої, часто просто не усвідомлюють, що, фактично, бешкетують на могилі. Адже Надія Відоняк пішла із життя саме у хаті своїх родичів: на горищі дядькової хати Надія розбила термометр з ртуттю і випила її, — розповів “Вікнам” краєзнавець, житель вул. Сівецької Микола Когут. — Хоронили Надію Відоняк пишно. Були повстанці, перевдягнені у цивільне. На похорон приносили тернові вінки. Попереду процесії йшов тодішній калуський парох отець Тисовський.
Наступного дня священика викликали до відділення НКВС і запитали, хто давав йому право хоронити Надію Відоняк. Священик відповів, що виконував свій обов’язок.
Будинок Відоняків не витримав випробування часом. А 14 жовтня 1999 року на його місці постав меморіал жінкам, які полягли у боротьбі за волю України. Для зручності відвідувачів тут встановили дві лавки, які і вподобала собі молодь.
Ватикан: коли час зупинився