Досі Василя Шкляра вважали основоположником українського літературного бестселера й одним із найбільш яскравих письменників української масової літератури. Однак, широким колам співвітчизників він став відомим після рішення про присудження йому Шевченківскої премії за роман “Залишенець. Чорний ворон”.
На початку березня Василь Шкляр із цього приводу написав листа Президентові України.
“Засвідчую Вам свою повагу і прошу Вас врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника. Моя позиція, пане Президенте, ніяк не стосується Вас особисто, але поки при владі є Дмитро Табачник, я не зможу прийняти премію”, — йшлося у листі.
Віктор Янукович Василя Шкляра, схоже, послухав, і в Указі про присвоєння Шевченківської премії імені письменника не з’явилося.
Рішення письменника відмовитися від отримання Шевченківської премії, за його словами, підтримали всі лауреати, які її “чесно” отримали. Однак, цьогоріч жоден “шевченківець” до ініціативи письменника не приєднався. І, хоча письменник вважає жалюгідним, що цього року премію вручав не Президент, як передбачає Положення про Шевченківську премію, а Прем’єр-міністр України. Однак, сам Віктор Янукович, за словами Василя Шкляра, і, справді, популяризував її.
— Попри все, Віктор Янукович, і справді, підняв її (Шевченківської премії. — Авт.) престиж, оскільки збільшив удвічі грошовий доважок до неї. І прирівняв її до урядової нагороди. Це означає, що людині збільшать і пенсію. І, якщо у людини погані житлові умови, квартиру можуть дати. Навіть, даруйте за таку цинічну річ, на цвинтарі гарне місце готове, — вважає Василь Шкляр.
На Прикарпаття письменник прибув як в область, яка має намір викупити частину примірників його книги. Нагадаємо, що коштом Івано-Франківської обласної ради планують видати 3 тис. екземплярів роману “Залишенець. Чорний ворон”, і розповсюдити її серед громади краю та українців за кордоном.
На першій прес-конференції в Івано-Франківську стало очевидно, що Василь Шкляр налаштований доволі радикально. Так, письменник відразу заявив, що доможеться відставки Дмитра Табачника вже до літа. Він має намір усіма можливими способами домагатися звільнення “міністра-українофоба”. Проте, підписані ним численні спільні листи-звернення до Президента з відповідними вимогами результату не дали. У зв’язку з цим, знімати Табачника письменник планує, поставивши Президенту ультиматум, мовляв, “якщо ви ставите на такі посади українофобів, тоді ми вдаватимемось до радикальних дій”.
Уже для калушан Василь Шкляр уточнив: має план конкретних радикальних дій, однак, розголошувати його поки що не буде. У тому, що він буде ефективним, не сумнівається.
Послухати письменника у нашому місті зібрався повний зал ПК “Юність”. Майже у повному складі на зустріч прийшла фракція Народного руху України в Калуській міській раді, зокрема, депутати Олег Нижник, Леся Кирилович, Володимир Кіндрат. Українську партію представляв, зокрема, депутат міської ради Василь Гордій. Були присутні і члени молодіжної громадської організації “Молодий рух”, а також — представники інших громадсько-політичних організацій міста. Представників виконавчої влади у залі помічено не було.
У Калуші Василь Шкляр уже був близько 20 років тому. І навіть — запевнив присутніх, що відвідини міста допомогли йому у написанні роману “Чорний ворон”. До речі, впродовж вечора письменник постійно вживав щодо роману тільки таку назву.
— Я був у Калуші дуже давно — майже два десятиліття тому. Це були урочистості “Відгомін Чорного лісу” 1992 року. Тож, і я приїхав у цей край, де було велике зібрання вояків УПА. Тоді, я пам’ятаю, їх з’їхалося з усього світу. Уперше, мабуть, так багато. Я пам’ятаю, як ми марширували лісом дуже довгими колонами, і співали “Лента за лентою”. Досі це стоїть мені увіч. Я думаю, що та енергія, яку я тоді зачерпнув, уперше зблизька побачивши вояків УПА, перейшли і до роману “Чорний ворон”, — розпочав із презентації своєї роботи Василь Шкляр. — Саме сьогодні — перший справжній весняний день. Я знаю, що завжди він був сигналом для повстанців Холодного Яру. Сигналом до боротьби. Коли починалася справжня весна, вони сідали на коней, і під своїм прапором з написом “воля України або смерть” ішли до бою. Йшли з великою радістю. Найбільше, що мене вражає у тих образах, — це радість боротьби, яка передавалася їхнім коням, передавалася лісові, і все живе йшло на ворога. Для мене особисто це — найдраматичніша сторінка у нашій історії ХХ сторіччя. Власне, потім вона повториться в УПА. Але, на жаль, до цього багато хто не знав, або вдавав, що не знає, що у нас все це було на Сході, у Центрі, на Півдні у двадцятих роках минулого століття. Історики спаплюжили ту сторінку, назвавши її громадянською війною, а повстанську боротьбу — бандитизмом.
“Родзинкою” книги, принаймні, для галичан, є те, що Василь Шкляр показав, що повстанська боротьба — це не тільки галицький феномен, але і загальноукраїнський:
— Наші вороги тепер хочуть показати повстанську боротьбу лише як галицький феномен. Мовляв, галичани — не такі, а тут (на Наддніпрянщині — Авт.) усе було гаразд. Тут сприйняли відразу цей більшовизм, цю окупаційну владу, ледь не з хлібом і сіллю. Та ні! Це була жорстока боротьба. Це була й УПА, це була ланка однієї сув’язі, однієї нашої війни українсько-російської ХХ сторіччя, яка триває і по сьогодні.
Так, Василь Шкляр вважає, що назріває українська революція. Сподівається на перемогу. Однак, для цього українцям варто врахувати помилки своїх минулих поразок. А для успішної боротьби повстанців, потрібна, насамперед, підтримка населення, врахування всього попереднього досвіду тривалої визвольної боротьби. Саме живі, хоча і нечіткі спогади його краян, спонукали письменника написати роман “Чорний ворон”.
— Власне, я — із того Холодноярського краю. Якісь речі існували на рівні легенд. Ще раз кажу, що про це заборонялося говорити і згадувати. Навіть дядьки, коли я був малий, грали у карти, то, коли вони “били”, мимоволі королів називали Голим, Босим. Тобто, — іменами українських отаманів. Значить, це збереглося на побутовому рівні. Дрібні деталі, які вже збуджували художню уяву, вони у мене були, — розповів калушанам Василь Шкляр. — Щодо архівів, нас туди допустили за президентства Віктора Ющенка. І я мав щастя гортати всі ці товстелезні справи, які мають дуже промовисті назви: “чекісти” знущально підходили до всього. І навіть справу про захоплення отаманів — коли на початку минулого століття у Звенигороді захопили головних українських отаманів, підступом заманили наші зрадники, ніби на з’їзд, щоб вирішити, коли розпочати повстання. Ця справа називається “Заповітом”. Загалом, там — цікаво: сидиш в архіві, за тобою сидить старенький “чекіст”, який займався колись іншими справами. Ти виходиш до туалету — він іде за тобою. Ти виходиш палити — він за тобою. Дивиться, щоб нічого не вкрав.
Питання калушан стосувалися як загальнополітичної ситуації в Україні, так і конкретно літературної діяльності письменника. За словами Василя Шкляра, роман “Чорний ворон” невдовзі з’явиться на дисках. Хоча, сам письменник цю ідею не підтримує.
— З метою збору коштів на зйомку фільму за мотивами роману я незабаром планую відвідати Сполучені Штати Америки. Тож, книжок із собою багато не зможу взяти, а диски — візьму. А, загалом, я дисків не люблю. Це колись спокійно продавали фільми на дисках. Тепер, як тілько-но випустиш диск, відразу з’являються піратські копії, —повідомив письменник.
До речі, сценарій до фільму напише сам Василь Шкляр. Серед режисерів бачить Єжи Гофмана або Мела Гібсона. Наразі, за словами письменника, активно цікавляться і можливістю театральної постановки роману.
Одне з запитань калушан стосувалося можливості перепоховання праху борців за волю України в одному пантеоні. Нагадаємо, у місцевих засобах масової інформації нещодавно пролунала пропозиція зробити такий Пантеон слави неподалік від Старого Угринова.
— Я не можу однозначно схвалювати чи не схвалювати цю ідею. Є люди, які хочуть бути похованими у певному місці. Так, як нам заповів Шевченко похвати його на кручі, то не перевозити ж нам його прах сюди? Інша справа, що є люди, полеглі, на- приклад, у боях. Тоді було б доцільно звезти їхні останки і поховати в одному місці. Але я не думаю, що їм усім разом буде цікаво, — переконаний Василь Шкляр.
Наразі ж письменник працює над новим романом про наймолодшу отаманшу України —16-річну Марусю Соколовську, а також — пробує себе як сценарист. Однак, історичного спрямування не полишає. Письменник залишив Калуш, побажавши присутнім наснаги у боротьбі за Україну.