Петро Шкутяк був із перших, хто 6 липня оголосив про початок голодування перед Українським домом у Києві. До того від їжі відмовлявся і його батько — народний депутат України Зіновій Шкутяк. Вимога одна: відміна закону “Про засади державної мовної політики”. На час розмови, Петро Шкутяк не їв уже 4 дні, тож, на запитання відповідав лаконічно. У голосі вчувалася втома. Проте, він переконує: перервати голодування може змусити або ж відміна закону, або ж неможливість продовжувати голодування через стан здоров’я.
— Петре, люди піднялися на захист української мови, однак, їхня мотивація, насправді, — значно глибша. Вони піднялися на протест проти системних соціальних проблем, корупції, свавілля, здачі національних інтересів. Яка мотивація, насправді, панує у середовищі перед Українським домом?
— Те, що люди піднялися через великі системні порушення, — правда. Ми просто почали з “мовного” закону. Він став тою умовою, через яку люди піднялися. Адже треба було, щоб люди піднялися. Тому, думаю, треба спочатку “дотиснути” цей закон. Щоб влада почула нашу думку. Щоб і надалі не дозволила собі продовжувати свій антиукраїнський курс.
Наразі (10 липня. — Авт.) кількість голодуючих постійно збільшується. Спочатку нас було п’ятеро. Проте, щойно доєднався ще один хлопець, і нас уже десятеро. Це — ті, які голодують з початку акції. Проте, є багато людей, які приходять, відмовляють від їжі на день-два. Потім — ідуть.
— Як наразі себе почувають голодувальники? Чи організоване біля Українського дому належне медичне забезпечення? Можливо, постійно чергує карета швидкої допомоги?
— Організованого медичного супроводу у нас немає. Проте, у нашому таборі є волонтери-лікарі. А ось учора до нас приїхала швидка однієї із приватних клінік. Хто її викликав, не зізналися. Проте, всіх голодувальників безкоштовно обстежили, виміряли артеріальний тиск, зробили кардіограми, надали рекомендації.
Наразі всі ми почуваємося нормально. Жодної їжі не вживаємо. П’ємо тільки воду. Медики не побачили складнощів зі здоров’ям голодуючих. Щоправда, у всіх нас — дещо підвищена температура тіла, у зв’язку з, практично, цілоденним перебуванням у спеку на сонці, на граніті. Дехто отримав незначні сонячні опіки.
Загалом, важко сказати, чи вже минув найважчий період голодування. Адже, ми перебуваємо постійно у роботі, напрацьовуємо план дій на майбутнє, беремо участь у культурно-мистецьких заходах, зустрічах. Тому, єдине, що дійсно відчувається, — незначна втома.
— Яким є розпорядок дня у таборі?
— Ми розпочинаємо день о шостій годині. Щоранку співаємо Державний гімн. Потім займаємося облаштуванням побуту, вирішуємо організаційні питання. Удень працюємо у робочих групах: виробляємо подальшу поведінку, розробляємо звернення, заяви. До нас долучаються громадські організації, вони нам допомагають. Навечір у нас діє “вуличний університет”. Ми беремо участь у зустрічах із письменниками, митцями, громадськими діячами. Програма, переважно, лекційна, або ж у формі дискусій.
— Чи часто Вас приходять підтримувати пересічні кияни?
— Люди підходять часто. Питаються, допомагають. Приносять воду, допомагають, хто може, фінансами. У нас є організований збір коштів. Хоча, це зараз — не принципове питання. Але є охочі допомогти. Для тих, хто їсть, приносять продукти харчування. Крім того, до нас щовечора приходять громадські, культурні діячі. Ось, наприклад, учора (9 липня. — Авт.) до нас приходив Євген Сверстюк. Сьогодні чекаємо на автора роману “Чорний Ворон” Василя Шкляра.
Нам допомагає режисер Сергій Архипчук, активісти формації “Остання барикада”. До речі, вчора склалася кумедна ситуація, коли до нас не підпускали автобус “Останньої барикади” із озвученням. Проте, нам якось вдалося “відвоювати” автобус. А навечір розпочалася злива. Ми розтягли великий тент і під ним співали пісень.
Крім того, 9 липня Віктор Янукович святкував свій день народження. Тож, тут збирали дарунки для Президента. Йому надіслали символічну валізу, квиток, візу. Навечір принесли у дарунок траурні вінки. Думаю, що цей день ігнорувати не варто. Адже через такі акції люди висловлюють свою думку. Тому, вважаю, що ці речі мусять відбуватися.
— В інтернет-середовищі є багато інформації і попереджень про можливі провокації перед Українським домом. Чи доводилося Вам стикатися із підозрілими людьми?
— Так. Серед тих, хто з нами спілкується, є і люди, які скидаються на провокаторів чи підісланих осіб. Є такі, які прагнуть показати, що вони — з нами, хоча, насправді, видно, що вони прийшли під Український дім із дещо іншою метою. Дехто одягає білі пов’язки, щоб показати, що він — голодує, хоча, насправді, цього не робить. Є і люди, які полюють на дрібні провокації. Проте, ми всі — свідомі люди, і не налаштовані піддаватися на провокації. Тим паче, що наша акція спротиву не має партійного спрямування. Ми — вільні громадяни, які прийшли, щоб нас почули.
Водночас, тут дуже багато бійців спецслужб. Є “Беркут”. А також — міліція і Державтоінспекція. Є люди, які “працюють” відкрито. Є і такі, які діють під прикриттям. Нас постійно знімають на приватні відеокамери.
Проте, найбільш кумедним є те, що Український дім по периметру оточений приватними автами. Ми за ними постійно спостерігаємо. Припарковані у центрі міста автівки стоять упродовж кількох діб. Як тільки одне авто виїжджає, то його місце негайно займає інше.
Біля нас кожного дня перебуває чимало журналістів із усіх центральних засобів масової інформації. Багато запитують, цікавляться, беруть коментарі. Ось напередодні четверо голодуючих брали участь у прямому ефірі на телеканалі “ТВІ”.
— Ви — не єдиний представник Івано-Франківської області. Днями відмовилася від їжі і 65-річна депутат Долинської районної ради Олена Данилів. Ви спостерігаєте за тими акціями протесту проти “мовного” закону, які відбуваються у нашій області? Чи боротьба Івано-Франківщини — достатня і конструктивна?
— Дуже приємно, що я тут — не один. Представників Прикарпаття, насправді, — троє. Із нами протестує іванофранківчанка, студентка Києво-Могилянської академії Ольга Довганюк. Мені дуже приємно, що краяни доєдналися до нашої ініціативи.
Що стосується акцій протесту проти мовної політики на Прикарпатті, то вони не є системними. Думаю, що вони мають спонукати до конкретних дій. У тому числі, і до поїздки у Київ. Хоча, наразі, важливо діяти і на місцях. Але, у жодному разі, ці дії не мають бути хаотичними.
— Як ставиться до Вашого рішення про голодування батько, який минулого тижня також голодував на знак протесту проти прийняття Закону “Про засади державної мовної політики”? Адже Ви — ще і батько п’яти дітей…
— Батько, звичайно, був проти того, щоб я голодував. Однак, він і сам брав участь у цій акції, і розуміє, що це — необхідно робити. Необхідно боротися. Тому він мене розуміє і підтримує.
— Як оцінюєте позицію опозиційних політичних сил, які тільки номінально підтримали мітингувальників? Натомість, уже сьогодні коментують, що перерва потрібна для того, щоб набратися сил перед рішучою боротьбою?
— Акція під Українським домом не має політичної складової. І я не хочу давати оцінку будь-чиїм діям. Це — їхня справа. Я певен, що такі акції мають відбуватися не для рейтингів. І не варто для підняття цього ж рейтингу виводити на акції людей за гроші.
Я переконаний, що сьогодні не час економити сили. Люди мають самі, з власної волі, вийти із зони свого комфорту для того, щоб відстояти це принципове питання, щоб сказати своє слово. Бо, якщо залишатися осторонь і надалі, то тоді з зони комфорту нас виведуть уже насильно.
— Спасибі, Петре, за розмову.
Андрій Очкур, калушанин:
— Я збирався влітку просто поїхати у Київ, щоб зустрітися із друзями, з якими давно не бачився. А коли розгорнулася боротьба за “мовний” законопроект, то прийняв рішення вирушати. До Києва прибув потягом уночі, відразу поїхав до Українського дому, ми там домовились зустрітися. Під Укрдомом я не ночував, до акції голодування не долучався. Але щодня по кілька годин проводив із мітингувальниками.
Можу сказати, що після того, як 6 липня політики прийняли рішення розійтися, людей перед Українським домом суттєво поменшало. У середньому зараз там є 200-300 осіб. У неділю зібралося, напевне, понад 400 мітингувальників. Переважно це — люди не з Київщини, а з інших областей, місцеві політики, здебільшого, із західного регіону. Що стосується киян, то більшість із них — російськомовні. Хоча, вони ставляться до ситуації, що склалася довкола прийняття “мовного” закону, доволі стримано, нейтрально. Немає палких противників цього закону, але немає і фанатів.
Доступ до табору мітингувальників — вільний. Люди сплять у наметах, у власних автах, припаркованих неподалік. Загалом, ведуть себе мирно і толерантно. Хоча, неподалік постійно чергує загін бійців спецпідрозділу “Беркут”. Вони базуються позаду Українського дому. При чому, 30-40 осіб є там і вночі. Навпроти Українського дому я також побачив автозак, можливо, на випадок масових заворушень. Довкола — чимало постів ДАІ. Проте, на час, коли я перебував у Києві, не було відчуття небезпеки силового конфлікту. Тепер, судячи із дописів в інтернеті, атмосфера біля Українського дому — дещо інша.
Попри все, я готовий повернутися до Києва і стати, за потреби, на захист української мови.
Надія Мельникова, калушанка:
— Щойно повернулася з Києва. Настрої серед голодуючих і тих, хто там перебуває, — доброзичливі. Хоча, кількість мітингувальників постійно змінюється. Навечір — збільшується. Перед Українським домом є голодуючі, а і ті, хто перебуває з ними цілоденно. Загалом — до півсотні осіб. Довкола Українського дому чергує чимало правоохоронців. Проте, немає медиків чи машини швидкої допомоги. Голодувальники — ослаблені. Адже, слід правильно входити у голодування, і виходити. Оскільки я маю досвід, давала їм поради. Вони — цікавилися. Одна дівчина почувається вкрай погано. У середу для неї викликали “швидку”, але через заблоковані проїзди авто навіть не могло заїхати на площу.
До мітингувальників часто приходять люди. Знаходять, хто приймає пожертви, дають гроші. Хоча, переважна більшість киян, насправді, у загальній більшості — пасивні, розчаровані ще від часу помаранчевої революції. Але є і ті, що допомагають. Вони змінюють один одного.
Голодувальники сидять на туристичних настилах. Є і кілька розкладачок. На кухні є достатня кількість води. Коли хочеш пити і звертаєшся на кухню, то видають не просто склянку води — а півторалітрову пляшку. Єдине, що вода — тепла, адже її неможливо вберегти від сонця. Є і кухня з чаєм, кавою, канапками, овочами та фруктами. Удень приносять теплу їжу: борщ, другі страви, салати. У середу приїхали представники Львівської обласної ради, і привезли два генератори. Облаштувати побут стало легше.
Мітингувальники мають ноутбуки, але швидкість Інтернету — невисока. Функціонують бібліотеки — розкладки з книгами та газетами. Удень відбуваються прес-конференції для телебачення. Увечері — культурна програма.
