“Вікна”:10 років витримки

Перший номер “Вікон” побачив світ 30 серпня 2002 року. Тоді, коли у Калуші ще не було жодного приватного засобу масової інформації. Перша тема — привітання від засновника і редактора газети Оксани Гузинець-Мудрик. А ось назва — креатура її чоловіка Ігоря Мудрика.
— Просто бавився у комп’ютерні ігри, потім — вимкнув комп’ютер. На екрані висвітилося — “Windows”. Залишилося тільки перекласти з англійської — “Вікна”. Тим паче, що це перегукувалося із назвою мистецької експозиції, яку планували тоді відкрити у центрі міста — “Вікна Калуша”, здається. Так і з’явилися “Вікна”. Спочатку доводилося дуже сутужно. Наприклад, продавали газети самотужки, на базарі. Допомагала у розповсюдженні — тоді майже напівлегальна організація “Батьківщина”, яка брала кілька примірників. І — кілька примірників кожного номера купували Степан Різник та Олег Нижник. Зізнаюся: найважче було перших два місяці. А своїм тривалим існуванням газета завдячує американському грантові, який ми отримали, вже, буквально, опустивши руки, — зізнався Ігор Мудрик. — Думаю, що у сучасних умовах “підняти” газету було б значно легше, адже інформаційні технології значно пішли вперед. Перші випуски газети робили на одному старенькому комп’ютері. Спеціальні плівки носили у калуську друкарню, потім — щотижня возили диски в Івано-Франківськ. На перших порах газета приходила надрукована окремими сторінками, і нам вручну доводилося складати більше тисячі примірників. На щастя, допомагали друзі.
За 10 років вийшло друком 525 номерів газети, близько 6,5 тис. сторінок. Проте, саме той, перший номер, багато у чому задав ритм “Вікон”. І, хтозна, чи “Вікна” сприйняли б так само активно цього разу. Проте, тоді, 10 років тому, теми просто відповідали запитам суспільства, і — давали альтернативу, яка у  місті так була потрібна. Хоча б — перший альтернативний погляд на калуську політику оком Юзека Юнгера, якого по праву можна вважати одним із перших новітніх калуських публіцистів. Упродовж кількох років Юзек Юнгер був незмінним автором рубрики “Вікно у правду”. Редакція досі сподівається на повернення Юзекової колонки, яка стала характером “Вікон”. І навіть через 10 років — Юзек Юнгер готовий повернутися. Тільки ось досі не встиг відійти від слави, яка, крім звичного позитиву, дуже обтяжувала Юзека. Загалом, Юзьо став таким собі калуським прототипом оглядача львівської газети “Поступ” Юзя Обсерватора.
— Відновити свою роботу можу хоч би і зараз. Проте, трошки почекаю — “залижу рани”. Зараз я — чоловік підстаркуватий, часто підводить здоров’я. Тому, напевне, і полишив газету, що стомився від тої слави, яка, один час зробила мене чи не найпопулярнішим оглядачем у місті. Адже тоді я “зазіхав на найсвятіше”: Сушка (тодішній мер міста. — Авт.) і Кучму. Але — не того, що Ігор чи Богдан, а на — Леоніда Даниловича. Тому і реакція не барилася. Проте, якщо відчую, що час повертатися, то обов’язково повернуся, — переконує Юзек Юнгер.
На підмогу публіцистам приходили і журналісти-інформаційники, які робили газету дзеркалом калуських подій. Головним чином, завдання журналіста було тоді не тільки відобразити суспільно важливі події, але і наблизити газету до влади. Газета виховала цілу плеяду журналістів, які і зараз — на фарватері міського життя. Однак, одна з перших журналістів на роботу потрапила за оголошенням у газеті.
— Це, здається, був кінець 2003 року, коли я дізналася про те, що є така газета — “Вікна”, і що там шукають журналіста. Тож, я  прийшла з метою заробити. Пам’ятаю навіть першу публікацію — тоді писала про первинний і вторинний ринки житла. Ходила за коментарями до тоді ще заступника міського голови Василя Петріва і — в агентство нерухомості. Тільки після цього отримала запрошення про співпрацю. Можу сказати, що на початках робота була дуже важка, адже і саме видання було жорстко опозиційним. Тодішня ж влада була не настільки цивілізованою. Тож, чиновники, за невеликим винятком, відмовлялися від співпраці. Проте, ця ситуація, певною мірою, підбадьорювала журналіста, — пригадує колишній журналіст “Вікон” Катерина Богданів. — Зрештою, успіх “Вікон” криється не у тематиці, а у якості написання матеріалів. Адже, коли видання намагається об’єктивно висвітити події, коли представлені різні погляди, то, звичайно, таке видання будуть читати.
Неможливо підрахувати, скільки коментарів і скільки інтерв’ю з’явилося на шпальтах газети за 10 років існування. Проте, запам’ятовується завжди — перше. Перший гість “Вікон” — фронтмен гурту “Брати блюзу” Мирослав Левицький. Його фото — на першій сторінці першого номера видання.
— Подружжя Мудриків я знав ще до заснування “Вікон”. Тож, одного разу вони попросили мене про інтерв’ю і розповіли про план створити незалежне видання. Звичайно, не міг не підтримати таку ідею, адже і сам як митець хочу бачити альтернативне висвітлення подій у місті. Відтоді у “Вікнах” кілька разів виходили мої інтерв’ю, і всі вони відзначалися цікавим авторським поглядом. Тому я і досі є справним читачем газети, проте, — вже в електронному варіанті. Дуже добре, що газета працює і в інтернеті, і встигає за темпом життя. Залишається тільки побажати, щоб за темпом розвитку газети встигали читачі, — каже Мирослав Левицький.
Від серйозного — до не дуже. Краса еротична на останній сторінці змінилася красою осяжною, яку можна побачити довкола. Усі найкрасивіші студентки і школярки 2004 року вважали за визнання стати учасницею конкурсу “Міс Чарівність” від “Вікон”. Мало хто ж знає, що ідея належала рекламному менеджерові газети Петрові Дудику. А він, у свою чергу, запозичив її від схожого конкурсу краси в одному із містечок Російської федерації. Загалом, конкурс із перервами проіснував до 2010 року. За цей час на сцену “Міс Чарівність” вийшло 52 учасниці, у тому числі — четверо конкурсанток із Польщі.
— Конкурс “Міс Чарівність” я проводив, працюючи у Російській Федерації. У містечку Бійськ. І — конкурс мав неабияку популярність, адже  у тому містечку люди були здатні сприймати нові ідеї. Загалом, уже мав певні напрацювання сценарію, але у “Вікнах” займався більше рекламою, оскільки мав сумнів у тому, чи можу нормально писати українською мовою. Проте, ідею проведення конкурсу запропонував, як тільки приєднався до колективу “Вікон”. Загалом, думали недовго — кілька місяців (сміється. — Авт.). Проте, калуські конкурси виходили найбільш яскравими, адже там виступали запрошені “зірки”, а про красу калушанок годі й говорити. Загалом, конкурс мав можливість ще й “проштовхнути” газету до молоді. Ті школярі, які спочатку активно читали газету, щоб дізнатися про знайомих і подруг, які брали участь у конкурсі, підрісши, серед калуської преси, знову ж таки, обирали саме “Вікна”. Хочу вірити, що конкурс відновиться. Це, як сплав гірською річкою: небезпечно, але, спробувавши один раз, хочеться знову і знову. А “Вікна” цим конкурсом також “захворіли”, — каже натхненник конкурсу і колишній рекламний менеджер “Вікон” Петро Дудик.
Так само, як і красою, “Вікна” захоплюються цікавістю, справедливістю, мистецтвом, словом, усіма проявами життя, на які багатий Калуш. Ми “хворіємо” кожного дня, придумуємо теми, мобілізуємо калушан, щоб кожен із них знав, що його місто — особливе і непересічне, щоб кожен вірив, що можливо щось зробити своїми руками. А, якщо про це напишуть “Вікна”, то успіх справи — гарантований. Перевірено на собі.