На зустрічі міського голови із "бунтівними" викладачами музичної школи №1. Фото Оксани Гузинець-Мудрик Із учорашньої «музичної» зустрічі міського голови Ігоря Насалика із обуреною громадськістю (викладачі музичної школи №1 і батьки) робимо висновок, що сайт міської ради громада все-таки читає і з проектами рішень сесії міськради ознайомлюється. Охочі до правди навіть уважно прочитали Постанову КМУ № 433 від 06.05.2001 (із змінами) ”Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад”, що стосується музичних шкіл як одного із механізму забезпечення виконання ст. 23 Конституції України про «право на вільний розвиток своєї особистості». А ще – всі присутні 28 січня дізналися від мера міста, що в Калуш куплено стародавній козацький музичний інструмент «бугай». Отже, хочеться з Вами поділитися сторонніми враженнями про те, як сьогодні в міськраді «грали бугая»…
Зустріч відбулася в досить знервований спосіб, особливо зважаючи на те, що захисники музичних шкіл напали першими з порога, а «музичний реструктуризатор» трохи запізнився. Батьки учнів та вчителі школи стверджували, що запрошували напередодні на свої батьківські збори заступника міського голови Галину Романко, а та, зіславшись на важливіші справи в міськраді, так і не подолала тих вісімдесят метрів, що відділяли її від обурених батьків учнів. Галина Василівна переконувала присутніх, що її ніхто не запрошував, та й вона й так була зайнята. Одним словом – два слова. Ігорю Степановичу на початку зустрічі довелось прикласти значних зусиль для заспокоєння аудиторії і кілька спроб пояснити свою позицію з питання реструктуризації музичних шкіл міста.
Аргументи міського голови. Ігор Насалик розпочав із того, що запропонував присутнім подивитися на ті цілі і задачі, котрі можуть бути досягнуті. Отже, держава фінансує галузь культури, в тому числі й музичні школи – це її обов’язок. Оскільки, місто Калуш має менше, аніж 70 тисяч мешканців, то згідно розпису Кабміну, місто не може мати дві і більше музичних шкіл, котрі б отримували кошти із держбюджету. Фактично, всі ці роки одна школа фінансувалася державою, а інша – із міського бюджету. Загалом минулого року на культуру в місті витрачено 12 мільйонів гривень – в області більшого показника немає – зазначив Ігор Насалик. А це означає, що майже половину цих грошей – близько 4 мільйонів місто виймає із своєї кишені і оплачує. Що пропонується? Ігор Насалик наголосив на тому, що реорганізація мається на увазі, що формально із двох шкіл внаслідок злиття утворять одну і обов’язок її фінансувати ляже на державний бюджет, а не на міський. В проекті рішення пунктом першим записано: «припинити юридичні особи Калуська дитяча музична школа №1 та Калуська дитяча музична школа №2, реорганізувавши їх шляхом злиття у нову юридичну особу – Калуська дитяча музична школа». Зі слів мера, замість двох директорів і двох бухгалтерів буде по одному – в одній структурі. Корпуси залишаться ті ж самі, розклад занять той самий. Ні для дітей ні для батьків нічого не зміниться – стверджував Ігор Насалик. Легше всього привести штати у відповідність і позвільняти вчителів, аніж думати про те як так зробити, щоб держава фінансувала галузь, а місто зекономило.
Крім самого проекту рішення міськради також для ознайомлення опубліковано і проект Статуту нової Калуської музичної школи. Оскільки питання «хто буде директором?» в ситуації, що склалася – більш, ніж важливе, то виглядає трохи підозрілим пункт 5.2. проекту Статуту: «Директор закладу призначається на посаду та звільняється з посади начальником управління культури, національностей та релігій міської ради за погодженням з міським головою відповідно до чинного законодавства». Присутні також дізналися, що «хто буде директором?» – питання більш вагоме, аніж думалося досі.
Чому б того директора музичної школи не прийняти на роботу на конкурсній основі або вже бодай за погодженням сесії міської ради якщо та школа відповідно до пунктів 1.1-1.2. проекту Статуту «Заснована Калуською міською радою на комунальній формі власності… має статус державного закладу освіти». Хіба засновник – міська рада – не може собі сама погодити директора школи? Про яке ще самоврядування може йти мова? Ради на місцях мали би не тільки директорів шкіл і головних лікарів, керівників комунальних підприємств погоджувати, але й начальника муніципальної поліції… але то вже інша тема розмови.
Присутні на зборах міському голові (в студентські роки був «лабухом») не дуже повірили, особливо зважаючи на те, що директорам шкіл вже було дано вказівку сформулювати пропозиції «по оптимізації штатів» – по простому «скласти список кого треба звільнити», також додаткові питання могли б з’явитися після прочитання пункту 6.2. проекту Статуту «Фінансування закладу здійснюється за рахунок коштів міського бюджету та плати за навчання учнів» та пункту 6.8. «Майно закладу може вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна та коштів, отриманих від його реалізації, на розвиток позашкільної мистецької освіти в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Бо пікетувальники якраз і переживають, щоб приміщення музичних шкіл не пішли з молотка як оригінальний пам’ятник кінематографу в Калуші – досі недіючий кінотеатр «Відродження».
Аргументи вчителів школи та батьків. Вчителів і батьків хоч доля і об’єднала в одному протесті із одними аргументами, але там різні акценти. Спочатку про спільне. Основним питанням, котре хвилювало обурену громаду, були діти – чи реорганізація не завдасть їм клопотів – транспортних, фізичного додаткового навантаження, безпеки, оплати послуг тощо. Не секрет, що нинішні діти мають слабке здоров’я, а криміногенна ситуація така, що ризикувати батьки не настроєні. Та й додаткові витрати на проїзд і підвищену плату за навчання батькам не хотілось би нести. Для окремої категорії дітей, наприклад, заняття духовими інструментами є способом профілактики ряду захворювань. Логіка протестувальників наступна: якщо відбудеться реорганізація школи із двох в одну, але корпуси залишаться обидва, то очевидно й будуть скорочені й відділи і вчителі, концертмейстери – не буде двох теоретичних чи фортепіанних відділів в одній школі. А це означатиме незручність для дітей – на одні уроки треба їхати на «посьолок», а другі відвідувати на вулиці Бандери. Для учнів музичної школи із сіл це стане ще більшим навантаженням, аніж для дітей з міста. Незручності призведуть до того, що частина учнів будуть змушені покинути навчання музиці. А це в свою чергу призведе до ще більшого скорочення штату педагогічних працівників. В майбутньому навіть може статися так, що один із корпусів буде проданий за непотребою. Так вже було в Калуші, коли реорганізовувались дитячі садочки, а потім їхні приміщенні були продані комерційним підприємствам. Захисники обидвох музичних шкіл переконані, що під словом «реорганізація» мається на увазі «ліквідація», а громада проти того, щоб музичні школи, котрі функціонували роками і за гірших часів були зараз ліквідовані. Окрім того, самі вчителі розуміють, що буде звільнено не тільки «одного директора і одного бухгалтера», але й ще цілу когорту педагогічних працівників. Натомість було запропоновано міському голові розпочати реорганізацію із себе, із міської ради – і звільнити своїх двох замів, бо п’ять, на думку громадян – то вже забагато.
Пікетувальники пояснили, що прийшли до міського голови тому, що те, що вони прочитали в газеті «Калуський нафтохімік» (коментар Галини Романко) їх обурило і не лізе ні в які ворота. Було запропоновано це питання відкласти і не виносити на найближчу сесію. Ігор Насалик відповів, що докладно ще не ознайомився із документами і самої моделі реорганізації ще не бачив. Казав, що поставив підлеглим задачу сформулювати пропозиції так, щоб не було ніякої шкоди дітям, батькам і трудовим колективам музичних шкіл. А щодо своїх заступників, то аргументом міського голови є те, що кожен із них відповідає за немалі гроші і великий об’єм роботи. В коментарях до події Ігор Степанович повідомив, що в нього від сили є лише одна посада, котру можна звільнити – заступник Оксана Табачук. Чому мер досі її не «оптимізував» невідомо – чи то політичні мотиви: через депутатство Оксани Табачук в облраді від «Української партії», збереження робочої «обойми» – аби не посипалася, чи може цю фігуру на шахівниці тримають поки для більш вагомого «жертвоприношення»? Як виглядає, поки що фавориткою нібито є Галина Василівна Романко, – непопулярні кроки влади доручено робити їй.
Як видно, сторони конфлікту залишились при своїх інтересах і аргументах – ніхто нікого не переконав. Продовження слід очікувати вже на найближчій сесії міськради. На сторону захисників музичних шкіл стала і Ольга Сікора – народний депутат України, котра традиційно не шкодувала гострих слів як для Ігоря Насалика, так і для Галини Романко, – для Галини Василівни особливо категоричних і жорстких. Цю чашу було випито до дна.
Про корисність занять музикою вже написано багато. Є навіть така думка, що оскільки музика привчає до того, щоб орієнтуватися в часі, а геометрія – в просторі – то ці дві непрості науки завжди пригодяться будь-кому, хто живе в просторі і в часі. І навіть якщо ваша дитина після закінчення музичної школи не стане всесвітньо відомим музикантом, то вона принаймні у своєму життєвому середовищі буде мати перевагу перед ровесниками.
Дозволимо собі дати пораду міським чиновникам вартістю в одну гривню (в разі використання – переказати редакції). Так виглядає, що в міській раді ніхто не знає що таке «інформаційна політика». Пригадаймо, скільки за останній час вже було конфліктів саме через те, що міські чиновники не вміють вчасно, самостійно (без канонічного благословення міського голови) в повному обсязі, технологічно, через цільову аудиторію повідомляти мешканців міста про ті зміни, що настають в житті городян. І телебачення міське є, і газета… Інтернет ніхто не скасовував… В Європі, коли збираються, наприклад, підняти вартість проїзду на одне євро чи якісь інші бодай найдрібніші зміни в місті – громадську думку формують півроку до того, належним чином аргументуючи, із консультаціями з профспілками і широкою громадськістю, залученням сторонніх спеціалістів тощо. Інакше не уникнути мітингів, протестів, страйків, підпалів автомобілів і розбитих вітрин магазинів.
А в нас такі прості речі навіть не вміють правильно і точно подати. І як можна чиновнику ігнорувати запрошення на батьківські збори, коли видно, що назріває конфліктна ситуація? Таких історій в Калуші купа: епопея із заводом по переробці токсичних відходів, вестерн із В.Радецькою в головній ролі, «стройка века» – кінотеатр «Відродження», містичний трилер про «медіахолдинг», драма про сміттєсортувальну лінію, літературний вечір із пам’ятником Пушкіна, трилогія про адмінреформу і серіал про «безкоштовну медицину»… Що далі? Перенесення автостанцій, влаштування ландшафтного дизайну в скверах, дитячі майданчики, повернення на Кібертрон?
Складається таке враження, що в минулому «велика політика» загартувала міського голову в боротьбі із труднощами, а оскільки в Калуші таких нема – то треба самому влаштувати, бо інакше скучно…
Заступники раді й старатися: труднощі то труднощі, – не перший раз…
Є загальновідома істина – надмір інформації, суперечлива інформація або нестача інформації породжують чутки і плітки. В інформаційній політиці неправдиві чутки й плітки кваліфікуються як викривлення і «хвороба» інформаційного поля. А як відомо, хворобу легше попередити, аніж лікувати. Хіба не краще було заздалегідь точно повідомити громаді модель реорганізації шкіл, всі плюси і мінуси для бюджету, влади, колективу, батьків та дітей? Може ті, кому прийдеться покинути улюблену роботу чи улюблене навчання змогли б той перехідний час використати для перепланування свого особистого часу і фінансів? Чи краще залазити в глуху конфронтацію з городянами наполягаючи «реорганізація музичних шкіл — буде, подобається це комусь, чи ні!»
P. S. Консультації аналітика платні.